Шодуар Іван Максиміліанович

Шодуар Іван Максиміліанович (1859—1919) — барон, володар садиби Івниця та власного будинку палацового типу в місті Житомир, меценат і художник.

Останній представник роду Шодуарів. Народився у 1859 році в родинному маєтку в селі Івниця. Навчався в Другій київській гімназії, закінчив Ризький політехнікум. Після смерті батька Максиміліана 1881 року, керування справами вимагали його присутності в Івниці, куди він повертається на початку 1887 року. З 1888 року розпочинає державну службу в житомирській канцелярії волинського губернатора. Декілька разів Івана призначали почесним мировим суддєю Житомирської судової мирової округи та повітовим предводителем дворянства. Також був почесним попечителем Житомирської гімназії, де на його кошт побудовано церкву.

Матеріальні статки дозволили утримувати родинну садибу в селі Івниця, тодішньої Житомирської губернії. За рахунок власних коштів підтримував у Житомирі низку релігійних, культурних, наукових і спортивних закладів. Був одним з найбільших вкладників при закладанні громадського бульвару за ініціативою місцевого чиновника Апполона Коженовського наприкінці XIX століття. Також власним коштом огородив бульвар кованою огорожею. У 1892 році надав 25 тисяч карбованців на будівництво будинку дитячого притулку та його ремісничих майстерень. Створив Товариство покровительства тваринам, у 1897 році облаштував першу у місті метеостанцію, жертвував багатьом товариствам, лікарським закладам та взагалі відігравав помітну роль у житті міста.

Проте, ніч на 25 грудня 1902 року змінила його життя та прикувала до інвалідного візка, коли в нього стався параліч нижньої частини тулуба.

Тому у 1903 році Іван Максиміліанович переїздить до Житомира в двоповерховий будинок на околицю старого бульвара та перевозить івницькі колекції: родинну бібліотеку, що нараховувала більш ніж 30 000 книг, картинну галерею родини та нумизматичну колекцию діда Станіслава Івановича де Шодуара.

1908 року Іван Максиміліанович передає частину своєї колекції в Державний історичний музей — 92 цінних старослов'янських стародруків. Археологічні артефакти боспорського та ольвійського походження — в Імператорський Ермітаж продав ще Станіслав де Шодуар, а його дружина Люсі передала успадковану нумізматичну колекцію разом із медалями- в Британський музей (Лондон).
У березні 1914 року де Шодуар перепоховує предків з Івницького парку до склепу, запроектованого архітектором Р. Петерсоном, що розміщувався на житомирському протестантському кладовищі.

Підчас Першої світової війни активно допомагає лазаретам, військовим частинам, вдовам та сиротам. звідусіль йому шли листи з проханням про допомогу. Проте, через свою хворобу барон рідко покидав маєток, а справи передавав своїй молодій покоївці, Ганні Іванівні Вальд, з якою познайомився ще 1899 року.

Після Лютневої революції, в листопаді 1918 року в маєтку відбувся перший обшук. Маєток почали готувати до націоналізації, барона терміново перевезено до лікарні Червоного Хреста. За розпорядженням де Шодуара, деякі речі були сховані у працівників маєтку, родинні портрети заховані на горищі головного будинку по вулиці Бульварній № 28. Перед від'їздом складає заповіт, згідно з яким більшість статків передаються до різних товариств, виплати близьким та службовцям. Основним спадкоємцем була Ганна Вальд, до якої мав перейти маєток, картини, вона мала б передати бібліотеку та колекцію діда Станіслава до Київського Університету Святого Володимира.

Вже 14 грудня барон оселився у лікарні, а поруч із ним — його доглядальниця Вальд.

Підчас єврейського погрому 13 січня 1919 року зазнав збитків дохідний дім на Великій Бердичівській (на місці сучасного майдану Корольова), з маєтку були вилучені меблі для штабу Другої кінної дивізії. Після декрету «Про скасування спадкування» на користь УСРР, де Шодуар планує вступити у шлюб з Вальд, щоб вона стала довічним користувачем його майна. Проте, звістка про чергову конфіскацію з маєтка продуктів сильно зачепила барона. Вночі 5 травня 1919 року він помирає через параліч серця. Був похований у родинному склепі. Зараз місце поховання не відоме, адже після смерті Боженка у серпні 1919 року, могила Івана Максиміліановича була розрита, а у його розкішній труні поховали більшовицького командира на Першому бульварі. Наступного ж дня, у місто увійшли Січові стрільці військ Директорії, які знищили цю могилу командира.

 

Прочитано 836 раз

Последнее изменение Среда, 04/05/2016

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top