Креатив – це те, чим користується дівчина під час будь-якої зйомки. Про аспекти своєї творчості Ірина Гринюк погодилась поділитися з журналістом news.dks.ua.

- Іра, як і коли у тебе виникла ідея стати фотографом?
- Я ніколи не могла уявити, що буду займатись цим професійно. Коли з подружками виходили на прогулянки – вони перетворювались на фотосесії. Опановуючи Photoshop та Lightroom, почала обробляти фотографії. Через деякий час друзі та знайомі задали питання: «Як довго ти фотографуватимеш нас безкоштовно?» та змусили створити спільноту в соцмережі з роботами. Невдовзі з’явились перші охочі потрапити під призму мого об’єктива.

- Коли ти вперше взяла у руки фотоапарат?
- Вперше я взяла в руки фотоапарат, коли почала подорожувати Європою, в 10 років. Я дуже любила фотографувати архітектуру. Тоді мені це дуже подобалось, я привозила додому тисячі знімків. А вже напівпрофесійний фотоапарат, з якого, власне, і розпочалась моя творча стежка, мені подарували батьки 3 роки тому на День народження. Саме тоді я відчула фотографію так, як відчуваю її зараз.

- Що ти відчула коли взяла фотоапарат в руки?
- Тяжкий! Тяжкий, як у прямому сенсі, так і в переносному. Погодься, дівчаткам не пасує 3-кілограмовий рюкзак з обладнанням. Також важко було розібратись з усією термінологією, налаштуваннями та процесом утворення кадру. В сім’ї та в колі друзів я перший фотограф, тому, допомогти було нікому. Розбиратись доводилось самостійно. Вчилась шляхом спроб. І досі вчусь. Коли почала цим займатися, зрозуміла, що робота фотографа - це не просто так тицяти на кнопку спуска затвора. До натискання потрібно додати знання, натхнення, любов і найголовніше – душу.

- Скільки коштувала твоя перша зйомка?
- Понад двох років тому перша моя комерційна зйомка коштувала 70 гривень. Тривала вона 3 години. Це був палкий літній день, зйомки проходили за містом, в селі Глибочиця. Ще тоді я і гадки не мала що таке «золота година» (це година після світанку і перед заходом сонця – час, найсприятливіший для фотосесії). Попри те, що знімки були не досить вдалими, моя перша клієнтка тепер серед постійних.

- Де ти береш натхнення?
- Надихають люди, які залишають позитивні відгуки про мої роботи; підтримка батьків, друзів та рідних. Це дає поштовх рухатись далі, досягати нових вершин. Черпаю натхнення від погоди та природи. Також мене надихають роботи колег. І я пишаюсь тим, що у Житомирі є дійсно талановиті фотографи, яких знає вся Україна.

- Яка твоя найулюбленіша робота на даний момент?
- Насправді, я дуже самокритично відношусь до того, що роблю. Мені тяжко змусити себе передивитись усі оброблені знімки перед віддачею їх клієнту. Дуже переживаю, щоб людям подобалось відзняте. У мене немає улюбленої фотографії, зате є фотосесія, яку не забуду ніколи. Після фотокурсів у Любліні мала зйомку love-story у столиці Польщі: закохана пара у величезному метушливому місті все ж таки знаходить місце для любові.

- Що тобі подобається фотографувати найбільше? Весілля, lovestory чи дитяча зйомка?
- Працювати з дітьми – важко, відповідально, але дуже цікаво! Такі зйомки – неповторні. Рідко малята можуть витримати годину позувань перед камерою. Треба любити дітей, уміти говорити на їхній мові, знати чим можна зацікавити. Гадаю, мені це вдається, оскільки маю меншого брата, а він як ніхто інший не любить фотографуватись, ось тому мені легко з іншими дітками. А найбільше я люблю ловити емоції людей: сміх, сльози щастя, радість; невимушеність, природність – запорука живих фотографій. Такий «букет» емоцій фотограф-романтик може віднайти саме на весіллі. Він стає свідком найважливішого етапу в житті двох, йому рідко доводиться втручатись в перебіг подій, і саме в цьому є для мене насолода. Якщо чесно, сама переживаю всі ті емоції, навіть бувши по той бік камери можу заплакати, добре, що камера вологостійка.

- Чи були в тебе якісь казуси чи смішні історії на зйомках?
- Дуже часто виникають такі ситуації, особливо на весіллях! Завжди знаходиться кілька людей, які з тобою конкурують та намагаються, жартома сказано, відібрати хліб. Дві творчі натури на одній зйомці - це як дві господині на одній кухні. Я вже звикла до такого, просто необхідно бути терплячим та ставитись до всього з розумінням і гумором.

- Чим ти ще займаєшся окрім роботи фотографом?
- Навчаюсь на двох факультетах (іноземних мов та журналістики), працюю в обласному осередку політичної партії УКРОП, є керівником прес-служби. Я щаслива людина: мені подобається навчання, я обожнюю свою роботу: як прес-секретарем, так і фотографом. Робота, яка приносить і задоволення, і цікаві знайомства, і гідний прибуток – найкраща робота у світі, а у мене їх аж дві!

- Ти навчаєшся на журналіста. Чи не хотіла би ти стати фотокореспондентом?
- Неодноразово робила фоторепортажі. Як на мене, там мало місця для творчості. Можливо, фотокореспонденти мене зараз засудять, але мені більше до душі щось естетично-привабливе, креативне. Хоча час від часу маю замовлення в даному жанрі, коли потрібно відзняти ту чи іншу подію. Гадаю, фотографу інколи потрібно відхилятись від свого основного напрямку, аби добирати знань та вдосконалювати свої навички.

- Як ти поєднуєш навчання з роботою та фотографією?
- Почався навчальний рік. Дійсно, буде гаряче. Мені не звикати до такого шаленого ритму, адже я в нім з самого дитинства. День розпочинається з університету, продовжується на роботі, завершується вдома за підготовкою до пар, обробкою фотографій, спортивним залом і, врешті-решт, сном. Зйомки, зазвичай, беру на вихідні. Тим не менш, я встигаю проводити час з родиною, зустрічатись з друзями та активно відпочивати.

- Щоб ти хотіла порадити фотографам-початківцям?
- По-перше, потрібно поставити собі ціль та визначитись, чи хочете займатись цим професійно, чи для душі. По-друге, слід обрати жанр та напрацювати свій стиль. Чим більше ви будете фотографувати, тим більше буде помітна тенденція фотографувати у власному стилі, при чому це не заважатиме робити кожну фотографію неповторною. Не гоніться за найновішими моделями фотоапаратів, дорога техніка не означає, що ви вже професіонал. Якщо людина має хист, здібності, талант - вона створюватиме шедеври навіть на звичайну «мильничку». Також не можна порівнювати себе з іншими. У вас має бути своя родзинка. І найголовніше: забудьте про правила, створені кимось, відчувай фотографію, і лише тоді в ній житиме душа!

Розмову вела Марія Омельчук