Війна об’єднала всю країну, активізувала почуття національної гідності, дала зрозуміти, що українці – непоборна нація. Наша редакція вирішила поспілкуватися з однією з тих, хто знаходить час та сили, щоб допомогти всім, хто просить допомоги. На жаль, сьогодні нашої уваги потребують це не тільки військові, але сім’ї загиблих, діти-сироти, переселенці з Сходу.

Ірина Коцюба – один із засновників громадської спілки «Час змін», волонтер, громадський діяч, кандидат технічних наук, доцент, еколог.

• Ірино, розкажіть з чого все почалося?

У багатьох історія розпочалася з початком Майдану, а моя історія розпочалась з анексією Криму, про яку стало зрозуміло на початку березня. Саме тоді я вирішила, що потрібно надзвичайно багато працювати і не бути байдужим. В той час з чотирьох самостійних громадських організацій утворилась громадська спілка «Час змін». На сьогодні до нас приєдналося 22 організації. Ми всі на своєму місці і доповнюємо один одного.

• А як Вам вдається все встигати, поєднуючи особисте життя та громадську діяльність?

Зранку в мене основна робота, а після обіду я намагаюсь допомагати людям. Основний секрет в тому, що зажди потрібно планувати свій день. Іноді я сплю по дві години.

Все не можеш втиснути. Головне правильно розподіляти свій час, все розписувати по годинах. Але іноді бувають форс-мажори. Минулого тижня планували двічі поїхати на полігон, але довелося побувати там п’ять разів. Хлопці телефонують і скаржаться, що не вистачає води чи ще чогось, а тут дивишся приїхала ще одна військова частина і вони на своєму забезпеченні, то мусиш їхати та допомагати.

• Якою саме волонтерською роботою займається «Час змін», лише допомогою військовослужбовцям?

Ми допомагаємо всім, хто звертається до нас. Бо не можна людині відмовити у допомозі. Але найголовніше те, що ми завжди намагаємося знайти спосіб як допомогти.

• Що змінилося після того як волонтери Житомирщини підписали меморандум про співпрацю?

Результатом об’єднання волонтерів є те, що після тих всіх перепитій зі скриньками та іншими негараздами, ми всі почали спілкуватися, а не сваритися. Раніше кожен працював сам на себе, а як почали об’єднуватися, то побачили, що немає сенсу їздити в одне місце двадцятьма машинами.

Зараз на Схід їде не напівзаповнена машина, а повністю завантажена різноманітною допомогою з Бердичева, Радомишля, Новограда-Волинського тощо. На сьогодні всі волонтери працюють з сім’ями загиблих, військовими, дітьми та полігоном. Сьогодні ми координуємо свої дії. І я вважаю, це найголовніше, чого треба було досягти. Бо ворожнеча до добра не приводить, це наше обличчя перед людьми.

• А чим Ви плануєте займатись, коли війна закінчиться?

           Коли закінчиться війна. роботи буде багато: реабілітація військовослужбовців, допомога сім’ям загиблих, опіка над дітьми-сиротами.

На сьогодні першим для мене є допомога військовим. Для нас важливе патріотичне виховання, самореалізація, навчання самозахисту. Ти повинен не тільки фізично навчитися самообороні, але й духовно. Зараз нагальна потреба навчити хлопців-військовослужбовців майстерності ближнього бою. Кожен чоловік, який їде на передову повинен навчитися оборонятися без вогнестрільної зброї.

• Все більше почали говорити, що Ви плануєте йти до органів місцевого самоврядування. Прокоментуєте?

Я лише можу сказати, що плітки не дарма ходять. Життя довге, тому все можливо. Органи самоврядування – це механізм співпраці між громадськими організаціями і жителями міста. Без дієвого механізму нічого не зміниться. А я прагну змінювати цю систему.

Лілія Мельник