Вхідні ворота, стіни хати, сарай та інші надвірні споруди розфарбовані різнокольоровими фарбами. Із вхідних воріт на тебе пильно дивляться півні, а із воріт у подвір’ї — гостей зустрічають, мов вартові, кілька лебедів...

— Родом я із Діброви, — розпочала наше знайомство сільська майстриня. — Закінчила у рідному селі п’ять класів. У 17 років знайшла свою долю — Івана Ульяновича Власюка, з яким прожили у парі 46 років. 38 років свого життя присвятила роботі на різних посадах у колгоспах Діброви та Лумлі. У 12 років захопилася від своєї мами Марії Яківни вишиванням. Також люблю і в’язати.

Хата майстрині прикрашена більш ніж 500 вишитими власноруч роботами: рушниками, підзорниками, коврами, наволочками, серветками тощо. Свої вишиті роботи дарувала у Малинівську сільську раду. А портрет Тараса Шевченка вишила і подарувала в одну із шкіл району. Рушники вишивальниці прикрашають також і Божі храми в Українці, Нових Вороб’ях, Малині.

— За улюблене заняття сідаю переважно ввечері, — продовжила Галина Василівна. — Коли вишиваю, стаю веселою і відразу забуваю про своє горе... Декілька років тому тримала ще й корову, порося, курей. Нині через проблеми зі здоров’ям залишила лише курей. Городину на зиму і консервацію маю, адже утримую 25 соток землі. У Лумлі живе моя сестра Ольга, з якою я підтримую хороші стосунки.

— Галина Василівна — справжня майстриня і талановита вишивальниця, яка зберігає й примножує славні традиції поліщуків, — сказав методист Малинського районного будинку культури Микола Омельчак. — Неодноразово її неповторними вишитими роботами милувалися односельчани, жителі району, області, столиці на різноманітних виставках народної творчості.

Вишитий рушник-оберіг Галини Василівни, як реліквію, зберігають і учасниці жіночого фольклорно-етнографічного колективу «Україночка» (художній керівник Любов Артеменко).

Живе майстриня у селі, радіє життю, вишиваючи червоними і чорними нитками свою долю…

Богдан Лісовський,

«Житомирщина»