Кам’яне Село

Уся Житомирщина розміщена в межах Полісся і є однією з найбільш лісистих областей в Україні. Крім цього, Житомирська область є краєм боліт та озер. Тут навіть є своя невеличка гірська система – Овруцький кряж.

А вздовж річки Тетерев, у районі сіл Пісківка та Раска в Радомишльському районі, збереглися вікові діброви з величезними старими дубами.

Кам’яне Село – унікальна пам'ятка геології. Посеред лісу раптом з’являються десятки величезних кам'яних брил заввишки з будинок. Якщо дати волю уяві, то в їх розташуванні важко не помітити сільські "вулиці", "церкву" і свій камінний "майдан".

"За легендою, колись це було заможне та процвітаюче село. Але з дуже жадібними хазяями, які відмовили подорожньому в гостинності. І тому Бог перетворив хати на камені, – розповідає Петро. – Місцеві жителі навколишніх, справжніх сіл, більше, ніж будь-де на Житомирщині, звичні до туристів і охоче переповідають легенди".

Особливо місцеві жителі пишаються історичною бувальщиною про похід княгині Ольги на древлян, в якому вона дійшла до магічного Кам’яного Села і повернула військо без пояснень назад.

Якщо від Кам’яного Села рушити на північ, у бік села Кованка, можна побачити одне з найбільших боліт Житомирщини - урочище "Мох".

"Тут відчуваєш себе, ніби в безкрайній тундрі. Відразу стає зрозуміло, чому Житормищина – край партизанської слави. Знайти серед боліт і лісів партизанський загін – практично нереально", – розповідає Петро.

Якщо ж від Кам’яного Села рушити на схід, у бік села Рудня-Озерянська, можна побувати на озері Гать. Дамба цього озера восени – рай для фотографа.

Каньйон Тетерева

У районі села Дениші річка Тетерев протягом п’яти кілометрів тече у своєрідному каньйоні, висота скель в якому подекуди сягає 30 метрів.

Дениші біля Житомира – мекка скелелазіння. Сюди з’їзжджаються з усієї України, а також із Білорусі. Тут є маршрути на різні рівні складності, а біля багаття завжди можна послухати цікаві розповіді бувалих туристів.

Водоспад на Гнилоп'яті (Вчелька)

Недалеко від Житомира розкинувся військовий полігон. У 1950-х, аби забезпечити водопостачання та створити штучні перешкоди для тренувань, командувач полігону, генерал Гаркуша вирішив перегатити маленьку річку Гнилоп'ять.

Греблю будували з місцевих гранітів, унаслідок цього водоспад на зливі греблі виглядає, як справжній. Особливо гарний він навесні, коли потужний потік води зливається трьоми порогами з загальним перепадом 10 метрів.

Відвідувати водоспад можна винятково у вихідні дні - в будні на полігоні можуть проводитися навчання.

Монастир у Бердичеві

Житомирщина – найсхідніша область України з відчутним історичним "польським впливом". Ще на початку 19 століття більшість маєтків і земель належали польським шляхтичам, а в містах були великі католицькі громади.

Досі по області розкиданий десяток костелів і монастирів. Найцікавіші – кармелітський монастир у Бердичеві та василіанський монастир у Любарі. Василіани – це греко-католицький чернецький орден, а в самому монастирі з 1775 року функціонувала школа, яка вважалась однією з найкращих на Волині.

Садиби і палаци Терещенків

Не оминув Житомирщину цукровий бум другої половини 19-го століття - розбудовувалися залізниці, заводи, млини. Тогочасні "олігархи", серед яких варто виокремити рід меценатів Терещенків, купували та перебудовували палаци та маєтки збанкрутілих шляхтичів.

На жаль, нині вони переважно в жахливому стані, в них розміщуються школи, інтернати, а деякі будівлі перетворилися майже на руїни.

Утім туристам варто відвідати садибу Терещенків у селі Дениші, палац Терещенків в Андрушівці, величезний паровий млин у Новій Чорториї та палац Терещенків у Червоному.

Індастріал-об’єкти

Основні промислові об’єкти, які цікаво подивитися городянину, – кар’єри, що досі працюють. На Житомирщині видобувають титанову руду, кварцити, граніти й інші копалини, на які багатий український кристалічній щит.

"Тут ви зможете побачити різноманітну монстроподібну кар’єрну техніку, яка нагадає моторошні картини гірничої техніки з Пандори, показаної у "Аватарі", – розповідає Петро.

Найцікавіші кар’єри розташовані біля Малина та Жовтневого, а також Моїсеївське родовище титану.

Також колись уся Житомирщина була густо покрита мережею торфобрикетних заводів. Нині, на щастя для природи, більшість закрили, але ті, що залишилися, – цікаві екскурсійні об’єкти.

У селі Озеряни залишилася навіть вузькоколійна залізниця торфозаводу, і тут можна домовитись, аби вас прокатали на торф’яні поля "іграшковим" тепловозом та провели екскурсію заводом.

Когось може і зацікавити найдикіша залізнична гілка України з пасажирським рухом Овруч-Білокоровичі, де поїзди їздять лише два рази на тиждень – у неділю та п’ятницю.

"Майже порожній дизель пробирається, чіпляючи нависаючі гілки дерев, за вікном – ліси, болота та поліські села, для яких це – справжня "дорога життя", чи не єдиний варіант у дощову пору року вибратися в "цивілізацію", - розповідає про подорож залізницею Петро.

Військово-сталкерські об’єкти

На Житомирщині розміщувалися декілька укріпрайонів часів Другої світової, тому під час прогулянок лісом зовсім не рідкість побачити ДОТи різного ступеня збереженості. А в селі Рудня-Озерянська є ДОТ просто посеред озера.

Існують також об’єкти, облаштовані для відвідування туристами. Наприклад, музейний комплекс "Скеля" в Коростені – колишній командний підземний багатоповерховий бункер.

Джерело: www.theinsider.ua