Адже разом з дружиною виховали двох достойних доньок. Одна з них — Софія — стала першим директором Полтавського музею Короленка, зберігачем його літературної спадщини. 

  Отож, які традиції виховання побутували в родині письменника? Того, про кого сучасники говорили з величезною повагою: «Совість епохи, світлий духом, праведник…».  Ці традиції слід шукати в дитинстві самого Короленка. Відомо, що майбутній  письменник зростав і формувався  у багатодітній родині — крім нього там  виховувалися ще четверо дітей. Вони отримали перші педагогічні уроки від своїх батьків.

  Відомо, що батько письменника Галактіон Опанасович Короленко мав глибоку віру в Бога, молився і слідкував за православним  вихованням дітей. Письменник згадував, що одного разу батько привіз для читання «Печерський Патерик» — і вони довго вдивлялися в його ілюстрації. Суддя Галактіон Короленко ніколи не брав хабарів, вважав, що це принижує людську гідність. Про його непідкупність знало усе місто,  а дехто навіть насміхався з цього. Проте суддя власним прикладом показував дітям, як потрібно жити по­совісті. Він учив дітей співчувати людському горю. Письменник згадував, як батько, стоячи на колінах, довго і слізно молився за щойно засуджених ним людей.

  Дбаючи про здоров’я дітей, Галактіон Короленко привчав їх обливатися холодною водою. До речі, цю звичку письменник продовжував і в дорослому віці. У домі були брошури і книги з різноманітними науковими новинками, які батько часто намагався втілити у життя. Незважаючи на відповідальну посаду, Галактіон Короленко старався  знайти час для родинного читання, а одного разу придбав для дітей справжній телескоп. Батьки дбали про естетичне виховання дітей. Володимир Короленко згадував, що у семирічному віці його взяли у щойно збудований житомирський театр  на виставу.

  Сім’я їхня була змішаною, що було дуже типовим  для Волині того часу. Мати письменника Евеліна Йосипівна походила з родини польського шляхтича­посесора. Заміж її віддали зовсім юною, і вона усю свою ніжність віддавала дітям. Про своє ставлення до матері Володимир Короленко писав: «Я очень любил свою мать, ...это чувство доходило у меня до обожания». Евеліна Йосипівна з повагою ставилася до віри чоловіка, сама ж інколи водила дітей до католицького храму. Малий Володимир бачив, як мама співчуває польським повстанцям, і жалів її. Освіту хлопчик розпочав  у пансіоні польського педагога Валентія Рихлінського, а продовжив навчання у православній гімназії. У родині Короленків ніколи не було націоналістичних настроїв, ненависті, негативного ставлення до чужої віри. Про свою першу прочитану книгу «Фомка із Сандомира» російський класик тепло згадує у повісті «Історія мого сучасника». Автор дитячої книги польський письменник Ян Грегорович описав пригоди малого хлопчика і спогади про них назавжди залишилися у Короленка. З «Історії мого сучасника» можна також взнати про  реформи системи виховання, які застав юний Володя Короленко під час свого навчання у житомирській гімназії: «Это было время перелома в воспитательной системе. В обществе и литературе шли рассуждения о том, «пороть ли розгами ребенка, учить ли грамоте народ». В Киевском округе попечителем был знаменитый Пирогов. Незадолго перед тем (в 1858 году) он издал ряд блестящих статей о воспитании, в которых решительно высказывался против розг».

  У сім’ї Галактіона Короленка дітям ніколи не вказували, з ким водити дружбу, бо  для батьків не стояла гостро тема соціальної нерівності. Сім’я жила скромно — будинок у Житомирі вони винаймали, не мали власних земельних наділів. Гроші ніколи не були привілеєм для судді, який утримував сім’ю лише на свій заробіток.

  Як згадував письменник, у  родині панував тон взаємної поваги і дружби. Батько Короленка пішов з життя, коли хлопчик навчався у рівненській гімназії. На жаль, він не встиг побачити неймовірну популярність сина. А от мати прожила довге життя, майже завжди будучи поруч зі своїм талановитим сином.

У власній сім’ї письменник продовжував традиції чесності й непідкупності, віротерпимості й справедливості. Володимир Короленко разом із дружиною виховали двох дочок. Софія і Наталія вважали батька найвищим авторитетом, старалися  у всьому наслідувати його. Письменник багато років вів щоденник, у якому була спеціальна рубрика «Мои дети». Він приділяв їм багато уваги.

  Особливо весело було взимку. На Різдво народилася мама Короленка, яка за традицією  ретельно готувалася до цього свята. Цей день для сім’ї був особливим. Влаштовували цікаве свято, запрошували на ялинку сусідських дітей. На святі ніхто не залишався без подарунків. Розчулені гостинністю письменника, дітлахи із захватом згадували, як побували на ялинці «у Короленки». Полюбляв письменник з’їжджати з великої льодяної гірки на санях, під радісні крики дітей, облаштовував льодяну ковзанку, на якій сам їздив на ковзанах і вчив інших впевнено триматися на льоду.

  Крім гімнастичних вправ, до яких він привчав дітей, Володимир Галактіонович грав у теніс. Для цього у дворі була спеціально розчищена доріжка. Неймовірне задоволення він отримував від велосипедних прогулянок, походів до лісу. «В конце лета, — згадує племінниця і вихованка письменника, Марія Лошкарьова, — большой компанией отправлялись за несколько верст в лес по грибы. Следом  ехал тарантас, в который время от времени подсаживался кто­то из детей. Но грибов набирали такую массу, что  тарантас наполнялся доверху, и на обратном пути мужчинам приходилось тащить нас «на закорках».

  На день народження Володимира Короленка діти готували власні вітальні вірші, виконували невеличкі інсценування  байок  Крилова.

  Молодша донька Короленка Наталія згадувала, як батько привчав їх до фізичної праці: «Когда мы с сестрой подросли, он приучал нас к своим физическим занятиям, и, главным образом, чтобы сделать ему удовольствие, я пилила и колола с ним дрова, и даже полюбила это дело».

  До книг у родині  ставилися  особливо трепетно. У полтавському помешканні чи не в кожній кімнаті стояли книжні шафи або висіли полиці з книжками. Володимир Короленко мріяв, що діти продовжать його справу. І не помилився. Зі спогадів Наталії Короленко: «Мы с сестрой, ещё детьми, под его простотой и жизнерадостностью инстинктивно чувствовали и большую образованность и глубокую культуру… Отец был очень терпим к людям и к особенностям каждого… «Вы не правы, так легко критикуя и осуждая людей, — не раз говорил он нам... Надо ценить в человеке то, что в нём есть хорошего, и не требовать того, чего нет…».

  А старшій доньці Софії, коли вона вже працювала  помічницею вчительки, батько давав цінні поради щодо виховання дітей у колективі. У листі від 19 жовтня 1904 року він пише: «…о дисциплине. Ее ввести необходимо. Разумеется, это не легко, но и не так уж трудно, нужно захотеть и проводить настойчиво, хоть и мягко… Необходимо придумывать и изобретать способы — непременно приучить их к порядку и из толпы зверьков делать сознательную толпу, следящую за учением и добивающуюся сообща результатов… И людьми, и лошадьми нужно управлять, владея прежде всего собой».

Про те, якими хотів бачити Короленко своїх дітей, він виклав в одному з листів (31 липня 1893 р.) із Лондона дружині: «Узнав, что у меня есть дети, хозяйка полушутя, полусерьезно предлагала мне воспитывать их в Англии... Но если бы мне все­таки пришлось воспитывать здесь детей, я считал бы это большим несчастием… Мне страшно подумать, что моим детям был бы непонятен мой язык, а за ним — и мои понятия, мечты, стремления!.. В детях хочется видеть продолжение себя, продолжение того, о чем мечтал и думал с тех пор, как начал мечтать и думать — и для них хочется своего родного счастья, которое манило самого тебя, а если — горя, то опять такого, какое знаешь, поймешь и разделишь сам!».

Оксана Бовкун, zhytomyrschyna.zt.ua

Всі новини Житомира