Коли східніше від замку став формуватися посад (поселення за стінами замку) ця дорога поступово забудовувалася, і вийшла перша вулиця посаду, потім стала головною вулицею середньовічного міста Житомира.

  У 1971 році під час риття траншеї на цій вулиці була знайдена свинцева князівська печатка, яка належала дружині князя Костянтина Всеволодовича і датується в межах 1205 – 1208 років. Костянтин Всеволодович (1186 - 1218) був праонуком Володимира Мономаха, онуком Юрія Долгорукого і старшим сином Великого князя Володимирського Всеволода Юрійовича. Коли Костянтинові було всього десять років, батько одружив його на дочці князя Мстислава Романовича Смоленського. Звали її Анна (в православ'ї - Агафія). У 1205 році батько відправив Костянтина на три роки в місто Новгород, після дав йому у володіння Ростов з Ярославлем і Угличем і ще інші міста. Після смерті батька Костянтин Всеволодович, перемігши свого молодшого брата в кровопролитній битві, у 1216 році проголосив себе Великим князем Володимирським, але не встиг насолодитися плодами своєї перемоги і через два роки помер. Старовинні історіографи нагороджували його епітетами «Мудрий» і «Добрий». Через два роки, у 1220 році померла його дружина Ганна Мстиславівна, якій ми повинні дякувати за те, що під час візиту до Житомира вона загубила свою князівську печатку, що дало нам можливість дізнатися вік цієї найдавнішої вулиці - понад 800 років.

  Читайте також: Вулицями міста: вул. Корольова. ФОТО

  Перша відома назва вулиці на карті міста 1781 року – Київська, що пояснюється її напрямком. Як вона називалася раніше невідомо, оскільки до XVIII століття вулицями офіційні назви не давали. Тоді вона починалася від замку і закінчувалася біля головних міських воріт у вигляді кріпосної башти з бутового каменю з широким проїздом (біля нинішнього 12-поверхового будинку). Зображення цих воріт збереглося на гербі міста Житомира, розробленого на основі старовинного герба і затвердженого Указом Катерини II від 17 січня 1796 року. Ворота були у високому земляному валу, що захищав місто з боку нинішньої Соборної площі, а перед валом - глибокий рів, заповнений водою. Через рів до воріт для в'їзду в місто перекинули підйомний міст.

  На першому з відомих нам планів міста Житомира, що датується 1781 роком, видно, що Київська вулиця виходила на центральну площу Ринок, сформувалася в XVI – XVII століттях. У другій половині XIX століття цю площу перебудували під Воздвиженський ринок, а тепер тут сквер. Довжина вулиці тоді була 190 метрів. На вулиці знаходилася поліцейська частина, міське училище, лавки, близько 20 житлових будинків і дерев'яна православна церква. Коли і ким ця церква була побудована - невідомо. Імовірно в кінці XVII - початку XVIII століття на місці стародавньої церкви Спаса. Викладач Волинської духовної семінарії Микола Іванович Теодорович у першому томі книги «Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії», виданої у 1888 році, називає її «Церква в ім'я Воздвиженія честнаго и животворящаго Хреста Господнього». Щодо назви церкви, то в літературі зустрічається й інша назва «Троїцька козацька церква». Мабуть воно більш давнє. Під нашаруванням ґрунту біля цієї церкви був знайдений кам'яний хрест часів казачины. За легендою, він був встановлений на братській козацькій могилі після бою біля головних воріт замку, а біля могили потім побудували церкву. На хресті стародавня напис, який поки нікому не вдалося прочитати. Є припущення, що написано: «Бережи Господи град сей від злих бусурманів і всякої нечисті».

  Ця церква була головним православним храмом середньовічного Житомира. У 1797 році її відвідав намісник генерал-аншеф Тимофій Іванович Тутолмін, у 1816 році - імператор Олександр I. У 1874 році на нижньому поверсі дзвіниці при ній відкрили ще і опалювальну церкву св. Миколая. Микола Іванович Теодорович склав опис церкви станом на 1888 рік: «Деревянная, въ стенах мало крепкая, а въ основанiи совершенно ветхая, близкая къ разрушенiю. При ней – теплая церковь – во имя свят. и чуд. Николая, устроена въ нижнемъ этаже колокольни. Въ церквахъ утвари достаточно. Земля - принадлежащая церкви – 1) усадебная въ 746 кв. саж., включая сюда погост церковный и землю, отошедшую под Замковую улицу…».

  Замкова вулиця на церковній землі, про яку писав Теодорович, сформувалася наприкінці XVII – початку XVIII століття під стінами замку. Починалася вона від Київської вулиці і закінчувалася тупиком над урвищем річки Кам'янка. На початку XIX століття Замкова вулиця злилася з Київською і отримала спільну з нею назву – вулиця Замкова, початок якої було вже біля головних міських воріт. А Київською вулицею тоді назвали Велику дорогу на Вереси. У середині XIX століття колишню Київську вулицю знову від'єднали від нижньої Замкової і назвали Кафедральною, оскільки на неї виходила площа з кафедральним костьолом св. Софії. Два з половиною століття ця площа була офіційно безіменною. У 1989 році її назвали чомусь Замковою, хоча драматург Іван Кочерга в п'єсі «Алмазне жорно» називав цю площу Кафедральною, що більш логічно. А назва Замкова належала іншій площі на Замковій горі, більш відомої як Воздвиженська. В будинку купця Кашперівського на розі Кафедральної вулиці і Замковій площі у першій половині XIX століття перебувала Волинська губернська друкарня.

  Читайте також: Вулицями міста: вул. Космонавтів. ФОТОРЕПОРТАЖ

  З приходом до влади більшовиків, у 1920-х роках, Кафедральну вулицю перейменували на Кооперативну (при НЕПі тут було кілька кооперативів). З лівого боку вулиці поруч з будівлею колишнього магістрату (якраз навпроти церкви) побудували критий павільйон для Воздвиженського ринку. Хрестовоздвиженська церква на початку 1930-х років закрили і зняли хрести з куполів.

  Під час Другої світової війни більшість будівель було зруйновано. На руїни перетворилися пам'ятки історії, архітектури та культури. На лівій стороні вулиці залишився лише критий павільйон ринку. Його знесли в середині 1950-х при будівництві будівлі Обкому партії (нині Будинок правосуддя) та реконструкції Воздвиженського ринку під сквер. Будівля магістрату сильно постраждала у 1941 році, але, оскільки вона була пам'яткою архітектури державного значення, у 1951 році будівлю було відновлено. Використовувалася в якості житлового будинку. Ця історична будівля збереглася до наших днів. Його нинішня адреса - вулиця Кафедральна, 3. Будинок відремонтували, і в ньому планується розміщення історичного відділу музею.

  На правій стороні вулиці вціліли Хрестовоздвиженська церква (яку після звільнення міста обгородили високим дерев'яним парканом і перетворили на склад бакалійної бази), два житлових будинки та одноповерхова будівля торгового ряду з дванадцяти лавок (після реставрації залишилося одинадцять крамниць). Будівля торгового ряду – це фрагмент торгових периметральних рядів середньовічної площі Ринок, єдиний збережений пам'ятник середньовічного посаду. До речі, одна з цих лавок на рубежі XIX – XX століть належала Мойсею Аверяновичу Любовичу - батькові відомого державного діяча, публіциста, наркома пошт і телеграфів РРФСР і СРСР Артемія Любовича. Артемій Мойсейович в дитинстві працював «хлопчиком» в батьківській лавці (заарештований в червні 1937 року, засуджений у червні 1938 року до вищої міри покарання, реабілітований у 1956 році). Уцілів і єдиний триповерховий житловий будинок середньовічного Житомира з торговими лавками на першому поверсі, але його знесли у 1994 році нові господарі нашого міста, щоб терміново побудувати на його місці готель. Ось що пише про це краєзнавець Георгій Мокрицький: «Якийсь час тут ще зберігалася одна-єдина вціліла старовинна будівля площі з 1,5-метровими стінами, у якій знаходився ЖЕК № 1. Потім його знесли... Ніхто навіть не встиг сфотографувати. Ось така не дуже весела доля...». Я встиг сфотографувати цю будівлю, і коли вона ще була ціла, і під час її руйнування.

  У 1977 році вулиця отримала нову назву – вулиця Комарова на честь трагічно загиблого космонавта Володимира Комарова. У 1985 році з Хрестовоздвиженської церкви прибрали склад бакалійної бази. Будівлю церкви по непотрібності вирішили знести, і вже навіть була дана команда місцевому гарнізону підірвати її, але потім все ж таки вирішили використовувати будівлю під музей природи. У 1987 році закінчили реконструкцію церкви під музей. У колишньому вівтарі відтворили куточок природи з опудалами різних птахів і тварин, а на місці нижнього храму встановили скелет мамонта і помістили колекцію мінералів та корисних копалин Житомирської області. У 1992 році вулиці повернули її колишню назву – вулиця Кафедральна.

 Всі Новини Житомира