Ми добре знаємо про дві оселі - оселі Окрущка та садиба Завадських. Але де ж була перша? Чи дійсно головний будинок музичної школи, колишній Уварових по вул. Соборності 51, стара адреса – Житомирська 53, на якому зараз висить меморіальна дошка М.Обачному - був першою оселею родини Косачів у Звягелі? Як і досі кажуть в Одесі – так такі ні!

  Свого часу ми пропонували встановити меморіальну дошку М.Обачному на Будинку Рад, який знаходиться на колишній вулиці Корецькій – так було б на цілий кілометр точніше ніж зараз і зайвих питань не викликало б. Але були інші часи і інша влада. Стаття так і не була надрукована.

  З’ясування питання – хто та з яких мотивів свідомо дезінформував тодішню владу – то ні є питання краєзнавців. З настанням кожного літа виростає загроза використання “меморіального” статусу головний будівлі музичної школи під час проведення різних заходів. Дивує тільки нахабство, з яким у 2009 році нам намагались, іншого слова не підбереш, “впарити” через засоби масової інформації, що вулиця Соборності...це колишня Корецька, а не Житомирська. Мабуть вони до Корця точно їздять через Житомир.

  Що відомо про першу оселю родини Косачів у Звягелі? В.О.Римська у своїй статті “Найкраща звягельська домівка”, наводить спогади мати Лесі Українки – Ольги Петрівни Косач (Олени Пчілки): “Жили ми там вперше на вулиці Корецькій (сучасна Шевченка - О.П.), се була готова домівка Петра Антоновича, що він наймав ще сам, як оселився у Звягелі. Будинок був новий, просторий; кому він належав, я не знаю.

  Далі цікавіше – мати Лесі не була знайома з жодним з Уварових – спадкоємців Ємельчинського ключа Вона писала: “...але чомусь мені не здається, щоб господарем його був пан Уваров. Панів з цим прізвищем знали скількох: в одного (штабс-капітана кінної артилерії у відставці В‘ячеслава Дмитровича Уварова – О.П.) був маєток – Олександрівка, з гарним лісом. Ми часто бували там. Друга сім’я Уварових жила в селі Сербах (спадкоємці Орепівського ключа – О.П.). А ще були дві панни Уварови, одна з них Євгенія Степанівна ще давніш пішла заміж за пана Мезенцева і жили вони всі себто сім’я Мезенцевих і Марія Степанівна Уварова (незаміжня), в чудовій оселі за містом ( у Новому Звягелі – О.П.), по той бік Случі. А щоб був якись будинок уваровський у самому Звягелі, то я не знаю. Може. В кожнім разі, у цій першій оселі нашій на Корецькій улиці уродився якраз через рік, у липні 1869 року, дорогій, незабутній син нащ Михайло”.

  Тобто - про вулицю Житомирську і згадки нема, і про ніякого Уварова - забудовника цієї домівки, одного з спадкоємців Ємельчинського ключа, мати Лесі - взагалі не знала. Кордон між Орепівським і Ємельчинським ключами проходив між сіл Серби і Середи.

  Рідна сестра Лесі – Ольга Петрівна Косач-Кривенюк у своїй фундаментальній праці “Леся Українка. Хронологія життя і творчості” в однієї з приміток на с.24 про першу оселю пише: “ в одному моєму запису, зробленому зі слів матері, сказано...велике помешкання було в домі якогось жида. В “Рукописі” – що то Корецька вулиця. Коротко, це була головна вулиця у Звягелі, як показувала мені мати, коли ми були з нею у Звягелі літом 1928 року, а як вона звалась тоді – Корецька чи Житомирська – не знаю”.

  Тобто, рідна сестра Лесі бачила тільки вулицю, де знаходилась перша оселя родини да і то один раз і назви її вона не знала. Головною вулицею міста завжди була Корецька, з 27.06.1921 – Леніна, частина сучасній вулиці Шевченка (від кінотеатру у напрямку Корця).

  Що до дому “якогось жида” – непряме підтвердження цьому знайшов В.В.Вітренко в метричних книгах Преображенського приходу. Якщо у запису про Ларису (Лесю Українку) зазначено прізвище власника будинку, в якому вона народилась, то про Михайла і Ольгу – ні. Неправославні домовласники, євреї і католики (Завадський) до православних метричних книг не вносились.

  Остаточного удару по легенді “будинок Уварових по Житомирський – перша оселя родини Косачів у місті” завдав Л.Г.Коган. В знайденому їм “Інвентарі закріплення домоволодінь...”, датованого груднем 1925 року - рік будівництва головній будівлі музичної школи зазначений – 1875.

  Нагадаємо – Михайло народився у липні 1869 р., наступного року родина Косачів переїхала до будинку Окрушків. Ми згодні з Л.Г.Коганом, що дати, зазначені в інвентарі дещо приблизні, а тому округлені і 1875 рок то найбільш рання дата побудови, що точніше буде говорити, що він збудований в другій половині 70-х років XIX ст. Швидше за все, він був збудований вже після від’їзду родини Косачів до Луцька у 1879 р. Це може пояснити, чому мати Лесі не була знайома з його забудовником – Уваровим.

  Питання про першу оселю родини Косачів було поставлено на одном з перших засідань Новоград- Волинського осередку Товариства дослідників Волині. За 16 років з моменту відновлення діяльності осередку, вдалось знайти чимало цікавих документів, у т.ч. листування Косачів з В.Б.Антоновичем. Вдалось навить встановити, що городища стародавнього Возвяголя відкрив саме П.А.Косач, а індинтіфиковав іх після огляду - приїхавший до нього В.Б.Антонович.

  Але, з’ясувати ключове питання - хто був власником першої оселі Косачів поки, на жаль, не вдалось. Знайдемо прізвище власника і відомий дослідник історії вулиці Корецькій В.С.Ваховський відразу вкаже місце, де вона знаходилась, скоріш за все знайдемо і фотографію будівлі. Не виключено, що зараз на цьому місці знаходиться Будинок Рад.

  Але, за версію Л.Г.Когана, найбільш вірогідно, на даний час це був відомий будинок Мармера, на той час - Шмуля- Дувида, перший праворуч по вулиці Корецькій, від перетину вулиць Гутинської і Корецької (сучасних Радянській і Шевченка), тобто на “Углу”. Він добре відомий людям старшого покоління – колись там була книгарня. Згідно знайденому В.В.Вітренко документу, в ньому на 1888 р. мешкав рідний брат Петра Антоновича – Григорій. Він служив у ті роки у нашому місті судовим приставом. Можливо він оселився за протекцію чи рекомендацію брата в його першої оселі.

  І то дійсно було “велике помешкання” – за іншого Мармера, пізніше на другому поверху (раніш житловому) у ньому до 1910 р. знаходився...театр (перший – завжди займали магазини).

  І дійсно це пояснює і знімає усі “підозри” у відношенні вул. Житомирській – ії устя знаходилось прямо напроти будинку Мармера, всього у 8-10 м. Звідти плутанина в деяких ремарках (!) дочки до спогадів матері - Ольги Петрівни Косач.

  Єдине, що достеменно вдалось – ще раз документально підтвердити давно відомий факт, що головна будівля музичної школи по сучасній вулиці Соборності до родини Косачів ніякого відношення не має.

  У Звягелі є місце, на жаль тільки місце, де знаходилась перша і єдина духовна оселя родини Косачів у місті – Спасо- Преображенський собор, знищений у 1935 році. Саме в ньому були похрещені і вперше почали пізнавати рідну віру усі три уродженні у Звягелі дитини Косачів – Михайло Обачний, Леся Українка, Олеся Зірка. Зараз на цьому місці фонтан (майже як колись у Одесі) з скульптурами Мавки і Лукаша. Добре пам’ятала Леся і про другу, “стародавню українську дерев’яну церковицю з “опасанням”” – Троїцьку.

Джерело: zwiahel.ucoz.ru

Новини Житомира