Анна-Алоїза Острозька – остання із Острозьких володарка Звягеля

  Перші 20 років XVII сторіччя стали найбільш трагічними у долі родини Острозьких. Крім самого Василя-Костянтина вмерли два його останніх сина — Януш і Олександр. Великою трагедію у долі родини стала смерть усіх їх шістьох синів (один Януша і п’ять Олександра) — тобто усі, хто мав стати продовжувачами роду по чоловічий лінії.

 

  Залишились тільки чотири дочки: Януша — Єфросінія (видана за Олександра Заславського) і Олександра — Софія (видана у 1613 р. за Станіслава - старого Любомирського), Катерина (видана у 1620 р. за Томаша Замойського), нарешті Анна-Алоїза (видана у 1620 р. за Яна Кароля Ходкевича), героїня цієї статі. Усі вони були ревними католичками.

  Чому зараз саме особа Анни-Алоїзи більш відома, ніж видатні представники роду Острозьких? Вона була остання у роду Острозьких, але відомою ії зробив скандальний релігійний фанатизм. «Народилася Анна-Алоїза у 1600 р. у Ярославі (Галичина, нині Польща) і вже у три роки залишилася без батька — ревнителя православ’я — з матір’ю Анною Косткою — не менш ревною… католичкою (ще й тісно пов’язану з єзуїтами).

  Хоча за життя Олександра релігійні відносини були досить толерантні, нікому ця різниця не заважала, у т. ч. будувати нормальну родину. Тому, коли Анна Костка з матір’ю будували єзуїтську колегію (колегіум) у Ярославі, тоді ще живий Олександр в цю їх справу не втручався, як і в їх фундацію костелу св. Яна у тому ж Ярославі. Але головне – усі сини були православні, дочки – католичками.

  Після кончини Олександра Анна Костка до самої смерті каялась, що не пішла по волі своєї матері Софії у черниці, та ще й вийшла заміж за «схизматика» (схизматиками, тобто розкольниками, католики вважали всіх православних) і не змогла навернути його до «істинної» віри і навіть вимагали посмертної реабілітації чоловіка за його православну віру. Звісно «сила» її каяття ще більше зростало з смертю синів, трьох малолітніх (у 1505-1507 роках) і двох більш дорослих (1618-1619 роках). Ми можемо тільки уявити, яке виховання отримала Анна-Алоїза.

  У 20 років 24 листопада 1620 р. вона була видана за відомого полководця, 60-річного Яна Кароля Ходкевича, великого гетьмана литовського. Старий гетьман саме перед власним весіллям видав за Станіслава Сапегу свою єдину доньку, теж Анну (син помер раніше). Але весілля недовго тривало - вже 5 грудня 1620 р. він отримав під свою команду усе коронне військо. Саме у першу річницю весілля , 24 листопада 1621 року, старий гетьман помер під Хотином під час польсько-турецької війни.

Анна-Алоїза

  У 1621 році Анна Костка поділила між трьома доньками усю спадщину (батька і свою), залишивши собі лише Ярославський ключ. Анні-Алоїзі крім половини Острога, відійшов у числі інших і наш Звягель. Те, що саме католики стали володарями “исконно” православного Острога викликало широке незадоволення в крає. Ось як описана в “Острозькому літописці” за 1621 р. її поява в Острозі: 
«А она вдовом панувала і напускала у Острог єзуїтов, іже поєз них много злого сотвори православним, що низшей окажеться».

  Під впливом єзуїтів вона категорично відмовилась вдруге виходити заміж, звернувшись до місіонерської діяльності, звісно під керівництвом тих же єзуїтів. Вона діяла за прикладом свого великого діда, але у протилежному напрямку — католицизму. Вона фундувала серед «схизматиків» костели і кляштори (монастирі), католичні школи, шпиталі (лікарні) для убогих. Так, вже у 1623-1624 р. вона фундувала в Острозі печально відомий єзуїтську колегію (колегіум), передавши їй великі суми. Наступним ії кроком стала передача невдовзі «фундації шпитальної» свого діда знов таки єзуїтам. Згодом, у 1626 р. фундувала єзуїтську школу, але як мітко відмічав М. Грушевський — «вони були не модними, не визначались нічим, незважаючи на багаті фундації».

  Спроби економічними мірами примусити духовенство до унії теж не давали бажаного результату:
– “Острозький літописець”: «А священики о достаток мало дбали, аби при православії».
Напружена ситуація, викликана ії діями розрішилася скандальною історією 1636 року, яка зробила вдову «знаменитою» на всьому терені Речі Посполитої.

  Опис цих подій є і у Львівському літопису, але найбільш цікавий і повний опис наведений в “Острозькому літописці”:

  «Наперед тоє учинила, же викрала з церкви тіло отцевськоє. В п’яток страсний, в ночі прийшла з єзуїтами до церкви. Привели священика, хотя не хотіл, жеби церков одомкнул. Священник хотіл дати знати людям і збоявся, бо було би забойства немало. А гди увошли у церков, ано гроб Божий убраний коштовне на кілька тисяч, що і самі єзуїти дивовалися, стоял на склепі, где княж (ата) лежать. Гроб той рострясли, отсоваючі, і добилися до склепу, і знайшли у труні тільк (о) кості, бо юж літ 34, яко умер, а труна цин(к)овая, і понесли до кляштора. Єден єзуїта сіл за труною, прикрився, а другий питает, а той отповідає от тих костей.
І мовить: «Александре, по цо ж ту пришед?»
Той отповіда: «Збавення шукам»
— «А чем же давній не шукал?»
— «Бо не зналем, що віра ліпша римська».

  А княжна кості перемила, золками (травами — О. П.) пахущими переклала. Єзуїти крестили во свою віру кості і водою покропили і ім’я переменили — Станіславом (попроводили до Ярославля і там поховала подлі матки своєї). Так донька виконала заповіт своєї померлої у 1635 році матері Анни Костки.

  Звісно, це привело до народних кривавих зворушень в Острозі і окрузі. Хоча польські дослідники вважають, що під час цих зворушень Анна-Алоїза втекла до Ярослава. Але “Острозький літописець” повідомляє, що з’явилась вона у Звягелі. Це повідомлення є і першою літописною згадкою про костел у місті. Через певну скандальність згадки — адже це і перша «культурна подія» у Звягелі, ії існування свідомо впродовж багатьох років замовчувалось. Навіть офіційний рецензент фундаментальної праці “Новоград-Волинський. Історія міста” (Новоград-Волинський, 2010) вимагала ії вилучення з книги.

  Ми наводимо її цілком:

  «Того ж року (1636 р. — О. П.) у Звягелі діялося диво леда-якоє (тобто погане, паскудне, мерзенне — О. П.) той же княжні, що і у Острозі. Приїхав мніх (монах — О. П.) до В(озв)язгля із Сока(л)я до неї, глаголя: «Єстесь очарована і замок твой, і дияволи за тобою явно ходять». А она рекла: «А яко же то, отче?» А мніх, урізавши шмаш (шмат — О. П.) подушки, і знайшов там жабії лапки, і рек їй: «Отож маеш чари, пойдімо ж до костеля, обачите, же там дияволи». Гди були в костелі і заіграно в пищалі, панни служебниці її всі, поднявши подолки на поєс і пошли в танець в коски (тобто пустощі, жарти, ігри — О. П.) в костелі, аж всі полякалися, видячи тоє».
Звягель

  Ось така перша відома на цей час літописна згадка про костел у нашому місті, яка відноситься до 1636 року.

  Щодо дати фундації першого костелу у місті, то легенда про те, що Анна-Алоїза у 1600 році збудувала в Звягелі мурований костел - восходить до візитного опису Новоград-Волинського костелу 1802 року. Мабуть вона почала будувати його в утробі матері ще до свого зачаття. Насправді це трапилося між 1621 і 1636 роками. “Фундувала” його дійсно саме Анна-Алоїза у звичайний на той час спосіб. Тобто просто переробила у костел замкову дерев’яну на мурованих підвалинах Микольську церкву.

  До “будівництва” костелу, ще у 1620 році католики “набоженство” правили в склепі бастіону Звягельського замку (зберігся). “Ключами” стали інвентар 1620 року., вивчення особливостей сакрального будівництва Острозьких. Одним із головних ключів стали муровані підвалини незвичної для костелів хрестоподібної форми, тобто візантійського типу. Еклектичність – візантійський підвалини, барочні стіни, готичне завершення і інтер’єри в стилю рококо зробило вже мурований костел, побудований у другої половині XVIII ст., Станіславом Любомирським унікальним на Волині. Але це вже інша історія — історія володарювання Станіслава Любомирського.

  Після зворушень 1636 р. шляхетський трибунал у якості покарання «схизматиків» наказав запровадити примусову унію в усіх острозьких маєтностях. За весь цей час померли обидві її рідні сестри — Софія Любомирська у 1622 р., а Катерина Замойська у 1642 р. Навіть польських істориків не дивує, що з початком національно-визвольних змагань 1648-1654 років жителі радо громили фундації Анна-Алоїзи. Звісно, чекати на козаків вона не збиралась і втекла ще навесні 1648 року спочатку до Замостя, потім до Колкова, а звідти до Великопольську, де перебувала у 1649-1654 роках.

  Острог за той час спалили. «Погуляли» там навесні 1649 р. і наші звягельські козаки, але з іншою метою — гналися за звягельським старостою вдови Щасним-Вонсовським. Але перед смертю Анна-Алоїза успіла відбудувати острозький колегіум єзуїтів, залишивши йому багатий спадок (у т. ч. усе золото і коштовне каміння).

  Померла Анна-Алоїза 27 січня 1654 року в Рацаціє (Польща). Але пригоди після її смерті не закінчились а ставали ще ”цікавішими. У 1654 році сейм прийняв ухвалу віддати по заповіту усю її спадщину єзуїтам. Але втрутилися такі могутні сили, що ця ухвала була швиденько скасована, спадщину і чималу — 16 міст, 153 деревні і 1/3 Ярославля — отримали її небожі (Кароль Яцек Любомирський, підчаший коронний, і Ян Замойський, київський воєвода). Звягель відійшов Яну Замойському, після його смерті у 1659 року (вгас і рід Замойських), ще двом небожам — Олександру Михалу і Єжи-Себастіану Любомирським (кожному по половині Звягеля), їх батько Станіслав старий Любомирський заступив місце померлого Яна Кароля Ходкевича під час Хотинської війни, але то вже інша історія.

  Але якщо хтось думає, що історія, пов’язана з Анною-Алоїзою, закінчилася, буде розчарований. Трохи більше 100 років тривала середньовічна єзуїтська гра «переховай покійника». Для Анни-Алоїзи вона почалася у 1621 році зі смертю чоловіка Яна Кароля Ходкевича, якого у листопаді того ж року для початку поховали у Кам’янці-Подільському, але вже у червні 1622 року вдова переховала його у Острозі. Але вже у 1627 р. труну перенесли до нової каплиці, до єзуїтів, там же. У перерві вона переховала свого батька у 1636 році.

  «Пригоди» покійного гетьмана продовжилися вже 1648 року, коли вона перевезла останки чоловіка до Замостя в Волшев, де їх «склали» у костелі кого ви думали? Ну, звісно, все тих же єзуїтів. Тут починається «гра» останків самої вдови. Вперше вона була похована у Роцаті (Вел.Польща), звідти її останки перевезли до Кракова, аж у 1722 р. до Ярослава, звідти до Острога, де їх останки (її і чоловіка) “возз’єдналися” в одній каплиці нового собору. В неї вони були дуже ретельно «замуровані від козаків» і трапилося це у 1722 році.

  Володарями цієї «гри» були, звісно, єзуїти, які з цього за 100 років отримали великий зиск. Але в решті решт ієзуїти «догралися» в свої ігри, орден ієзуїтів у 1773 році вигнали з Польщі. Усім своїм життям Анна-Алоїза Ходкевич (Острозька) довела, що релігійний фанатизм до добра не доводить — навіть її єдина на “фундація” у Звягелі — костел — був спалений самими поляками улітку 1649 р. під час штурму міста Пшіємським, а чоловік, видатний полководець, знайшов свій спокій лише через 100 років. В “Острозькому літописці” вона не разу не згадується саме на ім’я, таку «любов» заслужила вона у власного народу.

О.М.Провоторов, zwiahel.ucoz.ru

Новини Житомира

 

Последнее изменение Понедельник, 11/09/2017

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework