Останнім часом в Україні, у зв’язку з процесом «декомунізації» і кампанії з масового перейменування населених пунктів, питання було не тільки актуалізовано, але частково — й інструменталізовано. На місцевому рівні навіть виникло питання про, ніби, якусь «загадковість» зміни «полонізованої» назви літописного міста Звягель на Новоград-Волинський і навіть спроби його повернути.  Попередні дослідження мали загальний характер або характер археографічної публікації. На жаль, проблеми точної дати зміни назви вони не вирішили. У різних джерелах можна зустріти як 1795 р., так і 1796 р.

  Із політичної точки зору жодної загадковості немає. Зміна відбулася внаслідок процесів деполонізації після анексії земель Речі Посполитої (у т.ч. етнічно-українських) після її ІІІ поділу. Але що за лаштунками тих загальних політичних процесів?

  Як ми вже не раз зазначали, реальна історія куди цікавіша всіх схем і стереотипів. У нашому випадку навіть де-юре перейменування, як ми це зараз розуміємо, не було. Усі свої назви протягом століть сучасний Новоград-Волинський змінював винятково «явочним порядком». Але кожного разу — в різний спосіб у силу конкретно-історичних умов.

  На жаль, досі у підходах до проблеми цілком ігнорувався той факт, що кожній добі в історії міста відповідала своя назва. Возвягль (Возвяголь) — періоду Київської Русі, Звяголь (скорочену від первісної) — за часів Великого князівства Литовського (ВЛК) та Звягель — під владою Польщі, Новоград-Волинський — за часів Російської імперії, СPСР та незалежної України.

  Наприклад, зміна «русинської» назви Звяголь на Звягель відбулася внаслідок його неточної романізації (транслітерації латиницею) за умовами Люблінської унії 1569 р. За нею Звяголь увійшов до складу Волинського воєводства Польщі. Відповідно до Люблінської унії, всі офіційні документи повинні були робитись винятково латиницею.

  Отож, жодного окремого документа про перейменування міста немає. Як і немає жодного документа з назвою Звягель до 1569 р. Якийсь писар сплутав букву і «покотило»… «Польський» варіант назви вже за рік увійшов у офіційний обіг. Але в остаточному вигляді він закріпився лише за майже десять років після унії. Тому немає нічого дивного у тому, що нова назва міста — Звягель — стала ознакою полонізації краю, входження міста до складу Польщі. 

  Зауважимо також, що до входження Звяголя у склад Польщі, він носив перенесену назву. Адже після руйнування стін місто вважалося знищеним, і мешканці ніколи туди не поверталися. Перша літописна згадка — саме про таке знищення Возвягля Данилом Галицьким. Досі городища літописного Возвягля розташовані за межами сучасного міста, і в подальшому жодної ролі у розбудові поселення з перенесеною назвою ролі не зіграли.

  На жаль, впевнено можна казати лише про перенесену назву. Чи було перенесено не тільки ім’я, але і відроджено на новому місці літописне місто? На цей час жодних археографічних чи археологічних свідчень цього не знайдено.

  У ХV ст. поселення стало великокнязів­ським містечком Взвяголь, згодом — володарським містечком Звяголь князів Звягольських та центром Звягольської волості. І лише у 1507 р. новий власник — князь К.І.Острозький — отримав великокнязівський привілей із дозволом «у Звяголі замок справити та місто садити».

  Після Руїни 1648-1658 р.р. польське містечко Звягель до моменту ІІ поділу Польщі і першої анексії польських земель Волині у 1793 р. довоєнного рівня 1648 р., за кількістю будинків та чисельністю населення, так і не досяг. 

  Наступна зміна назви міста (на сучасну) відбувалася в інший спосіб. Бо, незважаючи на те, що майже всюди написано, що Звягель «указом Катерини ІІ перейменовано у Новоград-Волинський», це ствердження є некоректним. Адже в іменному указі від 5 липня 1795 р. немає слова «перейменувати».

  Насправді в ньому вказано наступне: «Губернськими містами бути: у Волинській губернії Новоград-Волинському, який влаштувати при містечку Звягель, придбати оное покупкою з достатнім простором вигонної землі». 

  Тобто, мова в указі — про створення нового губернського міста Новоград-Волинський «на базі» лише за два роки ще польського містечка Звягель, яке треба ще викупити. Незважаючи на відсутність «пристойних будівель для приміщення губернських присутствених місць». Та і для повітових теж. То була звичайна практика єкатерининських часів.

  Приблизно у такий спосіб за Катерини ІІ були створені такі українські міста, як сучасні Дніпро та Запоріжжя, Севастополь, Сімферополь, Одеса, Маріуполь, Кривий Ріг та інші. Новограду-Волинському, єдиному подібному проекту на Волині, просто з розбудовою не поталанило. Але сталося, як сталося, історія не має умовного нахилу.

  Звісно, і в новій назві нашого нового міста немає нічого дивного або «креативного». Не є загадаю, чому саме Новоград, а не Новгород. Просто тоді «по-модньому» було вживати саме слов’янську форму град.
 Волинський — тому, що, на відміну від Житомира, містечко належало до історичної Волині та було прикордонним містом Волинського воєводства. Кордон між Волинню та Київщиною проходив більшість часу саме по Случі і ніколи не був східніше Пуліна.

  Житомир після Андрусівського миру 1667 р. до поділів Польщі майже 150 років був центром польського Київського воєводства й історично відносився на той момент до київських земель. На жаль, перша віднайдена письмова згадка про Житомир відноситься до 1321 р., і вся його долитовська історія має винятково формат «фольк-хісторі».

  Виникає питання: з якого дива саме містечко Звягель було обрано «базою» для створення нового губернського міста. Після ІІ поділу Польщі указом Катерини ІІ від 13 квітня 1793 р. на «новоприєднаних» землях було обраховано два намісництва («губернії») — Брацлавське та Ізяславське. Звягель увійшов у склад останнього. Номінальним центром Ізяславського намісництва став Заслав (Ізяслав у перекладі з польської). «Губернське» правління з 1793 р. знаходилося весь час у Житомирі.

  І тоді Ізяслав ніхто не «перейменовував». У склад новоствореного указом від 5 липня 1796 р. Волинського намісництва («губернії») він увійшов як повітове місто Заслав. Назва перекладом на російську йому була змінена лише 1910 р.

  Раптом після ІІІ поділу Польщі й анексії решти Волині якось різко «сплив» Звягель. Вочевидь, були якісь певні об’єктивні причини. Але важливу роль відіграли і суто суб’єктивні моменти та корисливі мотиви. Адже хабарництво у різних проявах тоді «квітнуло» бодай не менш, ніж в сучасній Україні.

  Чи могло бути інакше, коли мова йшла про тогочасні «державні закупівлі» — викуп і міста, і землі? Навряд чи. Останньою володаркою міста була гр. М.Потоцька (у дівоцтві кн. Любомирська, згодом — Зубова та Уварова, 1773-1810). Яка невдовзі, вже наступного 1796 р., народила дошлюбну дитину від свого майбутнього чоловіка В.О.Зубова (1771-1804 р.р.). Той, у свою чергу, був рідним братом П.О.Зубова (1767-1822 р.р.).

  Князь П.О.Зубов був на той час другою за впливом людиною в імперії. До того ж, саме П.О.Зубов був одним з організаторів ІІІ поділу Речі Посполитої. 

  «Допомогти» в «освоєнні» казенних коштів «своїм» завжди було «святою справою». Покупка землі в казну тоді вважалася дуже прибутковою. Звичайно, жодним чином не можна виключати і «відкати». Звісно, що «лот» був привабливим у плані географічного розташування та відносно «тихий» у політичному плані. Але на це у той час часто-густо уваги не звертали. Наприклад, включення Житомира до складу Волинської губернії.

  Також на конференції 2011 р. у Дубно заступник директора з наукової роботи Дубенського ДІКЗ Н.Любецька привернула нашу увагу до теми тогочасних інтриг із приводу обрання нового міста для проведення контрактового ярмарку.

  Викуплені в казну «вигонні» землі міста, а це — 319 га, звягляне, успішно роздерибанили і «приватизували». Та так «вдало», що коли до міста наприкінці ХІХ ст. прийшов Вологодський полк, то йому не залишилося землі навіть на військове стрільбище і під полковий храм.

  «Транзакція» з викупу землі у графині Потоцької була здійснена 13 жовтня 1796 р.

  За два місяці, 12 грудня 1796 р., вийшов указ нового імператора Павла І «Про новий поділ держави на губернії. Ним були ліквідовані намісництва й остаточно запроваджений губернський устрій. Одразу після цих подій назва Звягель з офіційного обігу просто «випарувалась», тобто, просто перестала вживатись «явочним порядком».

  Зауважимо лише, що указом Катерини ІІ від 8 вересня 1795 р. «Про влаштування пошт і утримання оних в Губерніях Мінської, Віленської, Волинської, Подільської» передбачалось влаштування пошти ще у «Звягілі». 

  Тобто, гроші були витрачені, а нове місто — нібито засноване. Вже 22 січня 1796 р. місто отримало новий герб, і цілих 9 років номінально залишалось губернським містом. Врешті-решт указом Олександра І від 3 липня 1804 губернським містом Волині було затверджено не волинське місто Житомир. Класичне, переважно — польсько-єврейське за складом населення. 

  У ХХ ст. ця назва ще двічі поверталась у місто і ставала офіційною — під час польської і нацистської окупації. Чому місцеві більшовики намагались у 1921 р. повернути місту стару назву «за поляків», — поки єдина для нас «топонімічна» загадка. 

  На жаль, реально втілити «плани у життя», за якими місто чекала більш завидна доля, — не склалося. Завадили смерть Катерини ІІ та головне — шалений спротив польської шляхти і польських чиновників, у немалій кількості прийнятих на російську службу, за підтримки частини українських.

  Взагалі протистояння росіян і поляків на тогочасній Волині було дуже жорстким, і у ХІХ ст. неодноразово вибухало на теренах сучасної Житомирщини польськими збройними повстаннями. Шляхта українського походження у масі зберігала лояльність до російського самодержавства. 

  У 1835 р. цар Микола І проінспектував Житомир і залишився дуже незадоволений його станом. Тому надав доручення розглянути питання про перенос губернського міста. Знову нашому місту не пощастило — лише тоді виявилось, що викуплених земель (біля 7 тис. га) замало для подальшого його розвитку як губернського міста.

  Місто за всю його багатовікову історію жодного разу де-юре, в сучасному сенсі цього слова, не перейменовувалось. Воно просто, переважно тихесенько, під час проведення процесів полонізації, деполонізації, знову полонізації та нацифікації краю, без жодного окремого документа змінювало назву. Літописна, мабуть, просто скоротилася за час тривалого вжитку.

  Отже, жодних загадок у зміні назви немає. Є цікавий епізод в історії міста на її черговому зламі у буремні часи. Навіть цілий пласт. Який варто і треба знати і розуміти.

 Звісно, Катерина ІІ, де-юре, Звягель не перейменувала. Процес відбувався в інший спосіб. Точніше можна сформулювати наступним чином: «Протягом 1795-1796 р. місто втратило «польський» варіант літописної назви, внаслідок запровадження 1795 р. нового адміністративно-територіального устрою на анексованих польських теренах та їх деполонізації».