Краєм можна скласти чимало маршрутів і цими вихідним "Українська Правда. Життя" пропонує вам помандрувати одним із них.

  Шлях проляже до Бердичева, а звідти і до обласного центру.

  ДЕНЬ ПЕРШИЙ

  Якщо їхати з Києва власним транспортом, чи автостопом, то дорогою можна побачити чимало цікавого.

  Неподалік від столиці, в селі Гурівщина знаходиться одна з найбільших в Україні кіностудій Victoria Films Studio, що займає 36 гектарів, має 10 павільйонів та кілька натурних майданчиків.

  Екскурсії там поки не проводять, проте можна подивитись на фантастичний палац при в’їзді.

  Також можна заїхати в Коростишів. Там є парк, костел Різдва (1799 року) та мальовничі гранітні кар’єри.

  Та я би радив минути ці місця і заїхати до них на зворотньому шляху, якщо буде бажання та залишиться час. А натомість перед самим Житомиром взяти курс на Андрушівку.

  Дорогою туди поціновувачі сакральної архітектури можуть заїхати у Іванків, де непримітний зовні храм Різдва Святої Богородиці (1793 року побудови), вражає своїм внутрішнім оздобленням: розкішним розписом та ліпниною. Кажуть, фрески авторства відомого маляра Йосифа Прагтля (1737 - 1799) збереглисьсь до наших часів майже у своєму первинному вигляді.

  Можна також заїхати у Стару Котельню. Там є бароковий костел Святого Антонія (1786 р.), який зовні має вигляд занедбаної руїни, а всередині цілком пристойний і діючий.

  Головна ж принада Андрушівки - оточений парком неоренесансний палац Бержинських-Терещенків (сер. XIX століття). Тепер у ньому школа, тож всередині від колишньої розкоші залишилось небагато: мармурові сходи та трохи ліпнини.

   У сусідньому селі Гальчин є приватна астрономічна обсерваторія "Липневий ранок", яка входить у топ-сотню світового рейтингу відкривачів малих планет. Туди можна зайти на екскурсію.

  Далі прямуємо до селища Червоне, де так-сяк зберігся ще один палац цукрових магнатів Терещенків.

  Збудований 1851-го року на замовлення польського шляхтича Адольфа Гороховського палац у неоготичному стилі, нині у напівзруйнованому стані і належить Червонському жіночому монастирю. Подекуди вставили пластикові вікна, роблять примітивний ремонт. Та він досі, однак, має вражаючий вигляд.

  Поруч палацу чимало службових занедбаних будівель, трохи далі - діючий цукровий завод, а в ньому краєзнавчий музей на дві кімнати. Перша присвячена родині Терещенків, друга - історії заводу.

  Із Червоного їдемо в Городківку до казкового вигляду 100-літнього костелу Святої Клари. 

  Зважте, що при такому виборі маршруту та об’єктів доведеться поїздити сільськими дорогами, тож якщо вас це лякає - їдьте одразу на Бердичів.

  Це місто заснували ще на початку ХV-го століття. Свого часу його називали "Волинським Єрусалимом", адже за переписом 1860-го року, понад 90% населення (більше 50 тисяч осіб) були євреями. 1926-го - понад 55% (більше 30 тисяч), а 2001-го лише 1% (800 осіб).

  Від того колишнього Бердичева залишилась невеличка єврейська громада, зарослий бур’яном та чагарниками величезний старовинний кіркут (єврейське кладовище) зі склепом одного з найбільш шанованих хасидських цадиків (праведників) Леві Іцхака, три синагоги та пам’ятний знак на місці єврейського гетто.

  Місто цікаве саме по собі. За часів Російської імперії воно входило до першої п’ятірки за кількістю населення. Там чимало старих будівель і загалом 92 пам’ятки архітектури, історії та монументального мистецтва.

  Найвідомішою з них, безперечно, є Монастир Кармелітів Босих. Спочатку це був замок польського магната, воєводи і генерального старости київського краю Януша Тишкевича.

  Той, будучи в полоні у татарів, дав обітницю після звільнення подарувати замок католицькому Ордену босих братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель під монастир.

  Будівництво монастиря в стінах замку тривало вісім років і закінчилось у 1642-гому. Головний храм монастиря - костел Святої Трійці зводили над нижнім костелом Непорочного Зачаття Діви Марії за проектом та під керівництвом коменданта Кам’янецької фортеці Яна де Віте і освятили 1754-го року.

  Монастир пережив чимало історичних перипетій, облоги, періоди розквіту та занепаду і наразі є однією з найцікавіших пам’яток Житомирщини.

  У флігелі монастиря-фортеці розташовується Бердичівський історичний музейна 7 експозиційних залів.

  Ще одним привабливим для туристів об’єктом у Бердичеві є костел Святої Варвари (1826 р.). Тут деякий час грав та навчався юний Фредерік Шопен.

  Проте перед усім храм цікавий тим, що саме в ньому, у 1850-тому, році французький класик Оноре де Бальзак повінчався із польською графинею Евеліною Ганською.

  Їхній роман розпочався з листування.

  Перший лист з підписом "Іноземка" Бальзак отримав 1832 року. На той час Евеліна була заміжня за шляхтичем Вацлавом Ганським (їхній маєток теж був на Житомирщині, у селі Верхівня, палац зберігся до наших днів).

  У 1833-тьому вони вперше зустрілись. Їхнє листування тривало майже 10 років. Заможна графиня, що народила семеро дітей, з яких вижила лиш одна донька, овдовіла 1841 року. Проте з Бальзаком, який 1847-го року навіть приїхав в Україну, після низки романтичних і бюрократичних перипетій, вони побрались аж у 1950-тому.

  Потім переїхали в Париж, де через п’ять місяців після весілля 51-річний класик помер від хвороб, а на півтора року молодша двічі вдова, як говорять дослідники, мала ще любовні інтриги. Зрештою, варто почитати про цей роман окремо і в подробицях.

  Навпроти костьолу встановлений пам’ятник письменнику.

  Також у Бердичеві є пивоварня. Час від часу там проводять екскурсії з дегустацією. Якщо на них потрапити не вдасться, то є фірмовий магазин.

  ДЕНЬ ДРУГИЙ

  З Бердичева їдемо до Житомира.

  Дорогою варто заїхати у Старий Солотвин, де на острові серед річки Кодянка причаївся казковий мисливський будиночок.

  Острів створений штучним шляхом у 1970-тому році, а хатку звели у 85-тому. Ще пізніше поклали місток. Будиночок призначався для рибалок і мисливців, проте нині зачинений і пустий. Та це не відбирає його мальовничості.

  Ще у селі є дерев’яна церква кінця ХІХ ст.

  Майже біля Житомира, у селі Гуйва зберігся цікавий об’єкт - одна з 16-ти в Європі і одна з трьох в Україні ставок вищих чинів Вермахту. А саме командний пункт рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера "Гегевальд".

  Саме тут, на одній з великих нарад вищих чинів СС, він зачитав сумнозвісний план "Ост", який передбачав колонізацію східних територій. І навіть почав його втілювати навколо резиденції.

  Один із наземних бункерів ставки знаходиться на території військової частини, а до іншого (праворуч від траси, якщо їхати з Бердичева).

  Наземний бункер представляє собою паралелепіпед із бетонних стін товщиною стін 3 м, які раніше були покриті також півметровим шаром гуми. Всередину доступу немає. Кажуть, місцеві там зберігають картоплю, а підземна частина залита бетоном.

  Можливо не надто привабливе і занедбане місце, та чому б не "доторкнутись до історії", якщо однак по дорозі.

  У самому Житомирі, який заснували на річці Тетерів ще наприкінці ІХ ст, чимало парків, храмів, музеїв, цікавої архітектури і пам’яток.

  Тут є ботанічний сад, галерея, дамба на річці, красива водонапірна вежа, пожежна каланча та багато іншого. Тож можна просто гуляти містом, час від часу зупиняючись біля пам’яток та напитуючи у місцевих дорогу до нових.

  Можна проїхатись у ретро-трамваї. Погуляти парком Гагаріна, в якому перейти через Тетерів пішохідним мостом, другим за вистою (43 м.) в Україні.

  Варто знайти скелю над річкою, яку величають "Голова Чацького", так як вона дійсно має обриси профілю голови освітнього діяча Речі Посполитої Тадеуша Чацького, вийти на Замкову гору і завітати до музею космонавтики імені Сергія Корольова, який народився в Житомирі. 

Захар Колісніченко, спеціально для УП.Життя