У центрі площі Польової знаходяться одразу два об'єкти, які мають відношення до космосу. Одним з найулюбленіших місць відпочинку для багатьох житомирян є фонтан з величезною фігурою космонавта. Багато хто досі вважає, що фігура зображає Юрія Гагаріна, але історики стверджують, що це космонавт Леонов. 

  Навпроти фонтану розташовується кінотеатр "Космос".Про те, що це приміщення має відношення до кіно, говорить лише назва, натомість, за призначенням воно нині не використовується. 

  Що стосується самої Польової,то цей район виник відносно нещодавно – у 1960-1980 рр. Забудова Польового майдану розпочалася у 1970-80-х роках. На сьогодні він є найбільшим за територією у Житомирі (2,2 га).  До 1982 року ця площа не мала назви, хоча перші спроби найменувати її були ще у 1977 році. Тоді майдан хотіли назвати іменем Калініна («Всесоюзний староста» Михайло Калінін справді пов'язаний з нашим містом – він виступав перед житомирянами у 1922 році). Але проект цього рішення не ухвалив міськвиконком. У 1982 р. новий майдан дістав назву імені 60-річчя СРСР, але будівлі, що знаходились на ньому, окремої адресації тоді не отримали, тож майдан існував лише віртуально. 

  Свою сучасну назву він отримав у 1993 році.Назву пояснюють тим, що майдан виник на місці колишнього дослідного поля Житомирського сільськогосподарського інституту (тепер Житомирський національний агроекологічний університет) і виробничого поля Житомирського заводу лікарських рослин. 

  Саме через цю історичну особливість народна назва, що закріпилася серед мешканців міста, була офіційно затверджена міськвиконкомом. А от провулки Польові формувалися протягом 20 ст. Виникли вони як система провулків приміського хутора, який у 1930 р. називався хутором Леніна. У народі ця місцевість називалася Кавказом через те, що знаходиться на пагорбах над річкою Путятинкою. Саме тому нинішній 5-й провулок Польовий у 1950-х роках носив назву Кавказький провулок. 

  Сучасні назви пояснюються тією ж логікою, що й назва Польового майдану – усі вони виникли на місці колишнього поля і брали початок з вул. Польової, яка нині називається вул. Вітрука.

  Нова залізнична лінія планувалася вузькоколійною, і потяги повинні були бути переважно вантажні. Їх завданням  було сприяти швидкій доставці товарів лісової і цукроварної промисловості.

  Однак, будівництво та обслуговування такого комплексу як залізниця є справою досить дорогою. І в 1893 році в Житомирі було створено «Товариство під'їзних шляхів». Суспільство стежило за будівництвом і просуванням серед громадськості ідеї залізничного сполучення. Але на шляху до будівництва першої залізничної колії були свої перешкоди. Зокрема - опір з боку "бізнесменів"-конкурентів.

  У газетах того часу ми можемо знайти докази умисного пошкодження на будівництві залізниці. Це і відкручування гайок і розбирання залізничної колії на досить великих відрізках. Але, не дивлячись на всі перепони, залізницю все-таки добудували.

  Наступною складністю на шляху популяризації залізниці було несприйняття її, як виду транспорту, серед споживачів - пасажирів.Саме через випадки псування на залізниці, в народі ходили чутки ніби ночами чорти рейки відкручують, а під Бердичівським мостом, взагалі, весілля влаштовують. А в кінці поїздки пасажирів неодмінно чекатиме або лікарня, або могила. Через недобру славу залізницю вважали мало не витвором диявола і остерігалися, а перших пасажирів вважали неабиякими екстремалами.

  Керівництву залізниці довелося йти на великі поступки пасажирам, щоб долучити їх до нового виду транспорту. Так, через все пасажирське відділення була протягнута мотузка з дзвіночком в кабіні машиніста: треба зійти - смикаєте за мотузку, поїзд зупиняють, де вам заманеться, і ви сходите.

  Чесно кажучи, поїзди тих часів були досить повільними, і пересувалися вони зі швидкістю не більше 19-20 км на годину. Власне, завдяки цьому, за всю історію існування вузькоколійки, на ній була лише одна незначна аварія.

  Незабаром, залізниця завоювала прихильність пасажирів і вантажоперевізників. 

  Про швидкість та якість перевезення вантажів, варто сказати окремо. Завдяки залізниці, Житомир швидко став процвітаючим містом,і незабаром, з'явилася проблема побудови вже ширококолійної залізниці. Що і зробили, побудувавши першу частину шляху від Бердичева до Житомира в 1913 році, і другу частину - від Житомира до Коростеня - в 1914 р. Разом з колією побудували нову, кам'яну будівлю вокзалу. Але під час війни, в 1943 році її зруйнували. В 1946 році вокзал знову відбудували, а в 1971 році приміщення реконструювали і розширили, а також, добудували другий поверх. У такому вигляді ми його бачимо і зараз.