Майдан як місце сходження найважливіших доріг, що вели від навколишніх міст і містечок до замку, виник не пізніше ХVIII ст. У документах 1763 року він називається «міським інтервалом» — тобто, вільним від забудови проміжком між міськими валами і передмістям. Вже першим Генеральним планом Житомира 1828 р. майдан було визначено як головний транспортний вузол Житомира. До нього сходились шляхи з Сінгурів (тепер вул. Черняховського), Вільська (тепер вул. Перемоги), Черняхова (тепер вул. Щорса), Радомишля (тепер вул. Київська) та Бердичева (тепер Велика Бердичівська вулиця). Спочатку майдан називався Рибним через те, що на нього з боку середньовічного міста виходила Рибна вулиця (зникла).

  Як такої, асамблевої забудови майдан до середини XIX ст. не мав. Його західний бік формувала забудова старого Житомира, який ще наприкінці XVIII ст. з півдня був огороджений земляним валом і рукотворним ровом, заповненим водою. Зі сходу межі майдану визначились будівлями міської гауптвахти (приблизно на місці нинішньої аптеки № 127) та Бернардинським монастирем. З півночі межі майдану з ХVIII ст. були розмитими, адже він фактично переходив у сусідній величезний трикутний майдан, на якому розміщувались «Руська місія» католицької церкви і так звана «Торговиця», тобто місце вільної торгівлі, влаштоване тими, хто не хотів заїжджати власне у саме місто, щоб не платити мито. На місці цього трикутного майдану пізніше сформувався майдан навколо кафедрального собору, відомий сьогодні як майдан Перемоги. І в наш час північні межі Соборного майдану залишаються розмитими, і він через невеличкий бульвар (колишній Єврейський бульвар — тепер сквер на початку вул. Перемоги) поступово переходить у майдан Перемоги.

  В історичній центральній частині міста співіснували два величезних майдани. Дуже витягнутий з півдня на північ центральний майдан та його сусід — тодішній Соборний майдан (тепер, відповідно майдани Соборний і Перемоги). Обидва майдани разом з сусідніми майданами Замковим та Воздвиженським упродовж всього XIX ст. утворювали настільки велику за розмірами систему, що вона була набагато більшою відносно центральної частини міста і притягувала до себе магазинами, кафе, майстернями все населення Житомира.

  В середині XIX ст. майдан мав назву Семінарійський (через те, що на нього тоді безпосередньо виходив старий Семінарійський храм). У 1867 р. на майдані було споруджено каплицю на честь «чудодійного спасіння» російського імператора Олександра II від смерті, яка йому загрожувала у зв’язку із замахом на нього у Парижі житомирянина, уродженця с. Авратин Антона Березовського. У 1911 р., на честь 50-річчя з часу скасування кріпаччини, майдан дістав ім’я Олександра II. У 1919 р. була здійснена спроба надати майдану ім’я Богдана Хмельницького. З приходом до влади більшовиків майдан отримав ім’я німецької революціонерки Рози Люксембург, а після встановлення на ньому у 1926 р. пам’ятника Леніну, згідно з листом окрміськкомунгоспу 6 липня 1926 р., був перейменований на майдан імені товариша Леніна. Але це рішення вже у листопаді цього ж року було відмінено ВУЦИК «в зв’язку з недоцільністю», і майдан продовжував носити ім’я Рози Люксембург (це рішення ВУЦИК було секретним, і справжньою причиною цієї «недоцільності», як тепер ми знаємо, був початок тиску авторитаризму Сталіна). Лише у 1954 р. ім’я Леніна цьому майданові повернули. Причому, у 1957 р. це рішення міськвиконкому чомусь знову продублювали (очевидно, нова назва, як це бувало і буває й понині у практиці введення нових топонімів, відразу не прижилася). Під цією назвою майдан проіснував до 1990 р. Під час визволення Житомира від німецько-фашистських загарбників більшість будинків на майдані та у прилеглих кварталах було зруйновано. У 1941 р. був знищений і пам’ятник Леніну. Його відновили у 1947 р.

  Першою новою будівлею майдану у 1957 р. став помпезний у псевдо-класичному («сталінському») стилі будинок обкому і міському КПУ. Тоді ж майдан, першим у повоєнні роки, було заасфальтовано. У 1960-70-х рр. майдан було забудовано ансамблем стандартних 5-поверхових житлових будинків. У 1966 р. південну частину майдану прикрасила модернова споруда із скла та бетону обласного музично-драматичного театру у стилі конструктивізму. У 1980-х р. фасади усіх будинків були реконструйовані з надбудовою шостих поверхів і фризових завершень.

  У 1976 р. на розі вул. Перемоги і майдана було побудовано перший в місті 12-поверховий житловий будинок. З ініціативи депутатів міської ради у 1990 р. майдан Леніна було перейменовано на Соборний майдан. Назва уособлює збирання українських земель у єдину соборну державу. У 1991 р. усі будівлі, які знаходяться на майдані, були переадресовані до нього (раніше адресу «пл. Леніна» мали тільки дві будівлі: обкому КПУ та обласного муздрамтеатру). Спогади про майдан залишив у повісті «Історія мого сучасника» письменник Володимир Короленко. Під майданом у XVII-XVIII ст. були підземні ходи, що вели від замку та католицьких монастирів у різних напрямках. Й по сьогодні ці ходи нагадують про себе раптовими провалами асфальтового покриття майдану, які заповнюють десятками кубометрів бетону. З 1899 по 1957 роки на майдані курсував трамвай, що зв’язував його з вокзалом, Російським кладовищем, Липками та набережною Тетерева. З 1962 р. на майдані розпочався тролейбусний рух.

Джерело: childlibr.org.ua

Новини Житомира