Проте, в Житомирі така вулиця є, і всі про це знають. Чудова можливість зазирнути в історію і дізнатись, з чого ж все розпочиналось.

  Раніше Михайлівська називалася Піліпонівськой,адже виникла на місці селища старообрядців - піліпонів на тогочасній околиці Житомира. В середині 19 століття старообрядців було виселено за межі міста, а тут вже практично утворився центр. У 1856-му році купець Михайло Хаботінза власні гроші побудував на початку вулиці Свято-Михайлівський собор і в 1888 році її офіційно перейменували. У 1936 -му Михайлівська стала першою в Житомирі асфальтованою вулицею, тут проводилися святкові заходи, першотравневі демонстрації і паради. Але вже в післявоєнні роки рух тут було перекрито і вулиця віддана у владу пішоходів.

  За часів нацистсь­кої окупації вулиця носила ім’я Герінга, з 1942 року її перейменували на Малу Коростенську. Після ви­волення Житомира вона знову стала вулицею Міськради, а з 1957 року її назвали вулицею Рад. Хоча житомиряни все одно називали її Михайлівсь­кою до 1991 року, тоді ж, коли відбудовано храм архангела Михаїла, міська рада повернула їй, хоч і не перше, але все-таки історичне ім’я.

  До сьогоднішнього дня на пішохідній вулиці збереглося чимало пам’яток історії та архітектури. Також з Михайлівською пов’я­зані імена багатьох видатних людей. Це, наприклад, славні українці: композито­ри Михайло Скорульський, Віктор Косенко та Борис Лятошинський, драма­тург Іван Кочерга, актори Амвросій Бучма та Наталія Ужвій, талановитий маляр і поет Максиміліан Волошин, гордість української нації — поети Леся Українка та Микола Зеров, композитор, поет і диригент Іван Сльота…

  Ще з кінця XIX ст. Ми­хайлівська була центром дозвілля і торгівельним центром міста. Тут, на перших поверхах будинків діяли 56  мага­зинчиків, кафе, ресторани, кінотеатри, готелі, майстерні… На кожному кроці вулиці пульсувало життя. Для місцевих жителів на початку минулого століт­тя вже не були новиною сінематографи «Люкс» або «Рим» (тепер кінотеатр ім. Івана Франка), в яких таперами (тобто супроводжувачами німих фільмів) були згодом ві­домі українські музикан­ти Михайло Скорульський та Віктор Косенко. Але хто з глядачів звертав на них особливу увагу?Як, власне, і на худорлявого, спортивної статури висо­кого юнака — гімназиста Михайла Усановича, сина власника «Люксу», — який вибігав щоранку парад­ними сходами їхнього будинку на Михайлівсь­ку, прямуючи до Першої чоловічої гімназії. Хто міг знати про те, що той юнак згодом стане соратником першого президента Всеукраїнської Академії наук Володимира Вернадського, а потім вченим-хіміком із світовим ім’ям?

  Михайлівська на кожному кроці буквально«дихає істо­рією». Місцеві жителі чудово знають будинок короля рукавичок» (вул. Михайлівська, 8) на розі вулиць Михайлівської і Бориса Лятошинського! Чудова триповерхова споруда у стилі модернізованої готикипривертає  увагу вдало знайденими пропорціями, оригінальною формою вікон, багатою пластикою фасаду. І це незважаючи на те, що будинок споруджений із звичайної цегли. Будинок, побудований житомирським фабрикантом Гілярієм Трибелем, — пам’ятка архітек­тури та історії. У ньому знахо­дилась редакція газети «Робітник», в якій працював видатний український письменник і драматург Іван Кочерга. Тут, у губернському з селянських справ присутствії за проханням бать по справах селян Волині бувала геніальна поетеса Леся Українка. Втім, цікавою є особистість й самого влас­ника будинку. Адже Гілярій Трибель зміг так поставити свій бізнес із виробництва лайко­вих рукавичок, що вони користувалися сла­вою у всій Європі.

  На місці будинку по вул. Михайлівській, 21 була садиба, в якій народив­ся і виріс видатний український історик, дослідник козацької минувшини України, який знайшов унікальний архів Запорізької Січі, академік Аполлон Скальковський. На підставі знайдених ним матеріалів академік Дмитро Яворницький написав фундаментальні праці про історію українсько­го козацтва.

Джерело:  moemisto.ua