«Один з перших некрополів, відомих на території Житомира, – це група курганів на Мальованці в районі Замкової гори. Їх дослідження ще наприкінці ХІХ ст. розпочав відомий український історик Володимир Антонович. Цю працю продовжив його учень - житомирський археолог Сергій Гамченко. З’ясувалося, що поховання відносяться до ранньослов’янського періоду. Саме їх і можна вважати першими похованнями житомирян», — йдеться в повідомленні «20 хвилин».

    Найстаріше кладовище знаходиться на Охрімовій горі, або, інша назва, урочище Кокрин. В 30-х роках ХХ століття місцеві вчені ще знаходили на цьому місці залишки могил, старовинні кам’яні хрести. Вчені відносять їх до ХVІ- початку ХVІІ століття. За спогадами старожилів, на початку 30-х рр. ХХ ст. під час спорудження будинку на розі сучасних вулиць Перемоги та Якіра будівельники натрапили на залишки кладовища, яке не значилось на жодній карті. Приблизно на місці нинішнього Шодуарівського провулку на старовинних картах Житомира позначено ще один “загадковий” некрополь, час заснування якого й досі не встановлено. Руслан Кондратюк з’ясував, що міська дума в 1830-1840 роках ставила питання про ідентифікацію цього кладовища. Проте опитані корінні старожили віком 90-100 років не змогли пригадати, коли там востаннє здійснювались поховання. - Раніше до кладовищ ставились з більшою пошаною, - говорить Руслан Кондратюк. - Щоб закрити кладовище, родичі мали забрати рештки тіл померлих і перепоховати в іншому місці.

    А взагалі на місці кладовищ не бажано будувати житлові будинки. Єврейське кладовище знаходилось на розі вулиць Маяковського і Ольжича. В багатьох документах зазначена ще одна назва – “Окописько”. Кладовище було огороджене ровом – звідси й назва. Його закрили для поховань ще в середині ХІХ століття, хоча єврейська громада старанно доглядала за ним. Проте з часом воно зруйнувалося. На його місці нічого не побудували, там знаходиться дитячий майданчик. Через те, що місто Житомир було невеликим, потреби у загальному великому кладовищі не було.

   Лише у ХІХ столітті, коли місто стало центром Волинської губернії, постало питання про відкриття регулярного кладовища. Оскільки кількість православних у Житомирі збільшилась, зросла потреба у відкритті православного кладовища, яке в народі й досі називають Російським, або Вільським, за старою назвою вулиці, на якій воно знаходиться. По мірі його розширення до території кладовища поступово дорізали земельні ділянки. Останню, з боку нинішньої вулиці Ватутіна, житомирські старожили й досі називають Новим кладовищем. Церкву святого Якова побудовано 1837 року над могилою генерала Якова Потьомкіна за проханням його вдови. Ця церква одна з небагатьох у Житомирі, яка діяла протягом всього періоду Радянської влади.

    Некрополь на Смолянці відноситься до більш пізнього періоду. Коли місто розрослося, православним християнам стало незручно возити мерців на інший кінець міста. В архівних документах зазначено, що для потреб жителів передмість Смолянки, Кривого Броду, Липок у 1883 відкрито нове кладовище. Згодом там почали здійснювати поховання осіб і з інших віддалених куточків міста, в тому числі й представників міської еліти – чиновників, військових... - На кладовищі зокрема збереглося родинне поховання (батько, бабуся, тітка) відомого вченого, металурга, політичного діяча, члена Центральної ради Івана Адріановича Фещенка-Чопівського, - говорить Руслан Кондратюк. - На початку 90-х років родичі померлого перевезли прах вченого з концтабору, в якому він перебував останні роки свого життя. Останнє кладовище, відкрите в Житомирі у дореволюційний період, знаходилося на Павликівці, нинішня вулиця Черняховського, неподалік Державного технологічного університету.

  Тут ховали людей незалежно від конфесійної приналежності. Початково воно виникло наприкінці ХІХ століття як “чумне”, для поховань людей, що померли від різних інфекційних хвороб. Згодом за проханням місцевих жителів його відвели для загального поховання. За Радянської влади кладовище повністю знищили під будівництво профтехучилища. - Ще на початку 80-років ХХ ст., – розповідає Руслан Кондратюк, – тут на поверхні траплялись залишки поховань та уламки надмогильних пам’ятників. На місці кладовища сьогодні розташований спортивний майданчик. В Житомирі була мусульманська громада, яка також мала своє кладовище, за колишньою термінологією “магометанське”, від якого нині не залишилось навіть сліду.

   Знаходилось воно в районі голови Чацького. Існує у місті й чеське кладовище, розташоване в районі вулиці Маршала Рибалка. Це кладовище досить невеличке, ще донедавна занедбане. Але в останні роки місцева чеська громада відновила його та привела до ладу Перше католицьке кладовище з’явилось на вулиці Короленка.

  Сьогодні польська громада фактично відновила своє кладовище. Для заможних людей характерними були поховання в склепах. Через вандалізм житомирські склепи зараз повністю розграбовані. В Житомирі є два старообрядницьких кладовища. Кладовище пилипівців, по-місцевому “пилипонів”, що знаходиться по вулиці Довженка, сьогодні перебуває в стані руйнації. На ньому збереглися типові для старообрядців восьмиконечні хрести. Інше старообрядницьке кладовище, що по вулиці Каракульній, завдяки опікуванню місцевої громади підтримується у належному стані. „Блаженні хтиві та ті, що прагнуть правди, яко ти наситишся” (Алла Хоцянівська).

Джерело: «20 хвилин»