«Він намагається розгледіти колір безкрайого простору, що спить під його промінням та наповнює повітря запахом чудернацьких спецій, гвоздики, олій, до яких іноді крадькома вдираються неприємні аромати, які вирвалися зі спітнілих обіймів густого смогу мегаполіса. Тихий звук молитви виринає з під куполу храму, єднаючи Землю і Небо, шепоче на вухо срібнорогому небесному сторожу про свої страхи і болі, надії та сподівання, віру та любов», — розповідається на сайті Novograd.city.

  Саме така картина побачилася сьогодні в час зустрічі зі Світланою Корнійчук – дівчиною, яка любить подорожувати і вдало поєднує своє захоплення з необхідністю заробляти гроші, працюючи за контрактами у віддалених від рідного дому краях.

   Живучи в Індії приходить розуміння, що її варто відвідувати не стільки для туризму, скільки для переосмислення життя та пошуку відповідей на питання. Країна, яка за рахунок своїх контрастів сприяє внутрішній духовній роботі людини над собою. Настільки близьке сусідство і переплетення позитивного і негативного, з точки зору менталітету західної людини, видаються якимись нереальними та фантасмагоричними містеріями.

   Мандруючи елітним районом Нью-Делі (столиця країни) за п’ять хвилин, повернувши за ошатний будиночок, можна вийти на звалище, де рохкають здичавилі свині, акуратно переступаючи гори мотлоху. Гордовито, розпушивши хвости, дефілюють павичі, а в повітрі та під ногами копирсаються невідомі комахи. Великим викликом для індійського суспільства є бруд та сміття. При цьому тотальний оптимізм та щирі посмішки мешканців, які незважаючи на зубожілий вигляд та депресивну зовнішню атрибутику, наповнюють серця надією та вірою в краще майбутнє індійської нації.

   А для тих, хто ностальгує за СРСР, несподівані спогади подарують магазини з товарами на заводській упаковці яких буде зафіксована ціна, що буде відповідати вартості фактично оплаченій на касі. А де ж накрутка? А де ж вигода продавця? (Звичайно, що ми знаємо де схована цінова дельта, проте залишимо це на совісті відповідальних працівників).

  Є специфічний момент, який, на щастя, оминають туристи в короткочасній відпустці, коли організм, наситившись харчами, водою, повітрям, температурою та багатьма іншими аспектами навколишнього середовища за три-п’ять тижнів починає настійливо питати свого господаря, куди це його запроторили і чи скоро вже додому. Щирий українець буде згадувати такий милий борщ та вареники. Проте серед місцевого різнобарвного та обов’язково гострого меню стомлений погляд буде знаходити більш-менш знайомі пасту, піцу та "russian salad" (фантазія місцевих кулінарів на те, як повинен з їхньої точки зору виглядати салат-олів’є).

  Індійці в значній масі вегетаріанці (фантастичні 80-85 %). Своє домашнє харчування зазвичай активно розбавляється вуличним фаст-фудом, який готується в польових умовах та може споживатися при температурі +40 С. Оля Фреймут де ти?!

  В цілому ряді штатів Індії заборонено ввезення та продаж алкоголю, в інших – пляшки з оковитою ви знайдете в спеціалізованих державних монопольних магазинах або в кафе та ресторанах, які мають відповідні ліцензії.

  Охорона здоров’я Індії має потужні позиції в загальносвітовому масштабі, проте більшість населення віддає перевагу аюр-ведичній медицині – одній з найдавніших лікувальних практик, заснованій на корисних властивостях трав та виконанні певних визначених ритуалів.

   Мандруючи далекими країнами важливо заздалегідь дізнатися щодо поняття норм та етикету одягу. Індійцям вдається гармонійно поєднувати яскраві та соковиті фарби. Справжнє захоплення викликають європейці, що правильно одягнуті в традиційний національні костюми Індії. А от улюблені шорти або невинна туніка можуть викликати неконтрольований вибух чоловічих емоцій з непередбачуваними наслідками для обох сторін.

   До речі, права іноземців та жінок захищаються беззастережно, і якщо виникає конфлікт, то натовп однозначно стає на сторону слабкої статі. Але от в транспорті немає звички поступатися місцем.

  В родинному житті жінка, продовжуючи прадавні ведичні традиції, в жодному разі не намагається стати лідером і вести за собою близьких. Ймовірно, велика таємниця полягає у здатності мотивувати чи надихати чоловіка бути сильним та відповідальним.

  В Індії Світлана здружилася з чудовою інтернаціональною родиною, в якій злилися в одне ціле безперечний авторитет чоловіка індійця та волелюбний та незалежний характер жінки українки. На моє питання, як же вдалося поєднати нібито протилежні речі, моя співрозмовниця блиснула такими бісиками очей, що я зрозумів, чому в наших красунь більше прав ніж обов’язків. В родині зростає маленька дівчинка, яка вільно розмовляє англійською, хінді, російською та українською (при цьому її мама родом зі Східних теренів нашої країни, але заняття солов'їною – обов'язкові). Що стосується традиційних шкіл, то новий навчальний рік розпочинається в квітні місяці (на противагу нашому 1 вересня).

   Але велика країна з досить різними за статусом прошарками та групами населення досить різна і в плані турботи за своїми жінками. Довелося бачити навіть жінок, які у неймовірну спеку проводили роботи по укладанню асфальтного полотна…

  З пригодницьких книжок часів панування колоністів над Індією пам’ятаємо про існування жорсткого розділення суспільства за кастовим принципом (існує чотири основні варни (соціальні стани) та, іноді, додається п’ята – так звані "недоторкані" при цьому існують сотні різноманітних каст, що виводять своє походження з тої чи іншої варни). Сучасне індійське суспільство у своїй основі продовжує тисячолітню традицію при якій син двірника теж стане двірником, що так схоже на наше – син генерала стане генералом. При цьому через зубожилість нижчих верств майже неможливо прорватися до передового навчання чи еміграції за кордон в пошуках кращої долі.

   На моє питання про наявність конфліктів при густоті населення столиці більше 9 тис. чоловік на 1 кв км (при агломерації майже 18,5 млн. чоловік) Світлана навіть здивувалася, оскільки жодного конфлікту вона не бачила, а постійні дрібні аварії при неймовірному автомобільному трафіку закінчуються взаємними сигналами клаксонів без виклику поліції та з’ясування хто кому має оплачувати ремонт (ось так більшість автівок і їздять – пом’яті та  подряпані).

   Більшість індійських богів – білошкірі. Рама – сьомий канонічний аватара Вішну, зображається блакитношкірим (згадується наше народне – "такий білий, аж синій").

   Якщо Вам не вистачає надмірної уваги – після довгої зими, коли Ваша шкіра набуде кольору розбавленого молока – пройдіться вулицями індійського міста. Від кількості селфі з вашою персоною у підліткових кумирів станеться нервовий зрив (і з вами теж). Вважається благословенням, коли білошкіра людина бере дитину на руки.

   Цікаве індійське сприйняття фізіології та конституції людини: якщо твоя стрункість межує з модельною худорлявістю, то ти швидше незаможна людина, оскільки той, хто добре заробляє, може дозволити собі багато їжі і багато себе.

  Будь-яка важлива подія обов’язково узгоджується з ведичним гороскопом, розташуванням зірок та сузір’їв. Якщо заплановане потрапляє в негативний цикл, воно без зволікань або відміняється, або відтерміновується до настання більш вдалого періоду.

   Але якщо індійці святкують, то це відбувається з таким розмахом, якому позаздрить будь-який найгоноровіший з найгоноровіших українців.

   Корпоратив на 11 тисяч чоловік. Весілля на 2 тисячі, на 5 тисяч, ще більше – жодних проблем. Адже перед можливістю продемонструвати власний статус питання доцільності та здорового глузду навіть не розглядаються. При цьому всі затрати на весілля лягають на родину нареченої. До того ж тесть із тещею досить часто дарують зятю автомобіль. Здається, подальші обов’язкові затрати чоловіка, як голови родини, на свою дружину значно менші неймовірних витрат її батьків на церемоніал.

   Сумно, що кастовий поділ суспільства не дозволяє після гучного святкування роздати залишки їжі нужденним чи тваринам, і все зайве викидається на смітник. На жаль життя тварини в Індії складне і не веселе: пожбурити камінням в кота чи собаку звичайна річ. Нагодувати? Хай сам харчується. Проте особливості гострої вегетаріанської національної кухні не можуть наситити братів наших менших. Худі, подекуди недоєні корови, хоч і прикрашені згідно божественного статусу різною атрибутикою, вимушені вишукувати серед мотлоху якийсь мізерний харч. І хоча уряд рішуче бореться з проблемою сміття, запроваджуючи вимоги до пакування, яке має швидко розкладатися, проте досить часто ці священні істоти гинуть, наївшись якогось поліетилену.

   В Індії все, що звичне для нас виглядає перевернутим з ніг на голову.

  Проте, якась містична особливість країни, полягає у виконанні ваших бажань. Це все схоже на таємну роботу колективної свідомості. Процес гарно проілюструє вислів: "Коли ти медитуєш в Америці – ти медитуєш один. Коли ти медитуєш в Індії – з тобою медитують і каміння, і вода, і вся країна".

   Перший візит Світлани до храму Lotus Temple, збудований послідовниками Віри Бахаї, виявився надзвичайно цікавим з точки зору розуміння різних шляхів, які зрештою приводять нас до Єдиного Бога. Цей храм у формі квітки лотосу відкритий для кожної людини, яка будь-якою мовою та словами молитви може звернутися до Творця. В храмі немає жодних атрибутів жодної з релігій. Є лише купол, до якого підносяться різноголосі слова рівних і однакових перед Богом людей.

   Вражає, що не зважаючи на жорстокі релігійні протистояння, які відбувалися вже після здобуття незалежності Індії, сьогодні в Нью-Делі Ви можете почути п’ять разів у день заклик муедзина до молитви, що лунає зі збудованої мечеті.

   Взагалі, духовне життя нагадує велетенський живий, дихаючий, пульсуючий організм, який породжує численних філософів, вчителів, гуру, які в свою чергу надають нових поштовхів до розвитку. Величезною повагою поряд з прадавніми міфічними пророками користуються фактично наші сучасники – духовні діячі такі як Сатья Саї Баба та Чандра Мохан Раджніш (Ошо).

   Призначення людини полягає в тому, щоб просто жити, не надумуючи собі непотрібних проблем та примарних цілей, йти до своїх мрій та устремлінь не відволікаючись на пусті дрібниці. Доволі часто за проблемами на роботі, родинними клопотами забуваємо ким ми є.

   Нам, українцям, варто навчитися, чи швидше навіть пригадати – витягнути з глибин генетичної пам’яті здатність жити в оптимізмі, радіти кожній хвилині життя.

  Неймовірно бачити чоловіків 30-35 років, які не вжили жодних алкогольних чи наркотичних речовин, із дитячим захватом і щирим блиском в очах стрибають наче діти на батутах, без жодного натяку на комплексування перед щасливим натовпом співвітчизників.

   Частинка Індії приїхала з моєю співрозмовницею, і частинка її залишилася там.

   Чарівна країна дозволила відкрити очі на Україну – побачити її красу, відчути, що справжнє багатство знаходиться навколо нас, під нашими ногами. Коли в пошуках скарбів ти об’їхав півсвіту, а зрештою знаходиш його на батьківському порозі, в серцях та посмішках своєї родини. Зрештою, частина нас відроджується в наших дітях, в наших нащадках, продовжує крокувати планетою відкриваючи себе та навколишній світ, в той час як наші Душі продовжують рух у Вічності.

   Ось так дещо несподівано на милих вулицях Новограда-Волинського заповнених ароматом бузка та черемші мені пощастило зустрітися з людиною, яка за час нетривалої розмови змогла створити та занурити автора цих рядків у інший Всесвіт та іншу реальність.

Блогер Володимир Кучинський, Novograd.city

Читайте також: Житомир в останні травневі дні. ФОТОРЕПОРТАЖ

Читайте також: До Житомира повернулися бійці славетної 95-ї бригади. ФОТОРЕПОРТАЖ

Читайте також: Величний житомирський храм XVIII століття, створений у стилі бароко з елементами ренесансу. ФОТО

Читайте також: Оригінальні капелюшки, яскраві купальники, стильні моделі: показ «Подих весни» ФОТОРЕПОРТАЖ