З історії Бердичева

  “ИЗВОЛЬТЕ ПАПИРОСКУ!..“

  Сьогодні, коли юрби невгамовних курців обступають тютюнові кіоски, мимоволі задумуєшся над тим, як вирішували і цю проблему наші діди-прадіди.

  Наприклад, у 1913 році, з яким нещодавно порівнювалися наші досягнення, в 76-тисячному Бердичеві було дві тютюнові фабрики “М.А. Коднер” і “Г. Гробівкер”.

  Вони містилися в центрі міста, по Білопільській вулиці. В їх темних і тісних цехах працювало 65 чоловіків і 50 жінок.

  Поруч з фабрикою на широкому подвір’ї між провулком Коднера і Училищною вулицею була розміщена фабрика братів Воловників (до речі, в сім’ї Воловників було дванадцятеро братів). У Бердичеві й Коростишеві їх фабрики випускали фетр і фільтр, цигаркові гільзи і тонкий цигарковий папір. Продукція братів була оцінена високоякісною, і тому тютюнові фабрики Коднера і Гробівкера та інших купців брали її із задоволенням.

  Хто бажав спробувати власноручно виготовляти цигарки, тому ставала в пригоді лавка “Ю.А. Кац”, яка містилася на розі Махнівської вулиці, біля хоральної синагоги. В цій лавці можна було придбати машинку і всі технічні засоби для виготовлення цигарок.

  Над дверима висіла реклама, яка вказувала, що фабрика виготовляє в місті Києві “єдині цілком гігієнічні” гільзи з ватою “Гавана”, що знешкоджує нікотин.

  По лінії Південно-Західної залізниці тютюн випускали і фабрики у Вінниці, Гайсині, Проскурові, Білій Церкві, Кам’янці-Подільському, Житомирі та інших містах. Не було нестачі і в торгових лавках.
У Бердичеві сім магазинів торгували виключно тютюном, цигарками, сигаретами і технічними засобами для набивання гільз. В ятках, магазинах, лавках Бердичева торгували цигарками не тільки місцевого виробництва.

  Так, на Соборній площі був тютюновий магазин “Козацька хата” від одеської фабрики “К. Месакуді”. Заманювала до себе ця “хата” покупців високохудожніми рекламами, картинами, гарною упаковкою для гаванських сигар, назвами – “Танігейзер”, “Трістан і Ізольда”, “Циганочка”, “Нібелунги” та багато інших.
Запаморочував голову запашний тютюновий дух. Тютюнова продукція “К. Месакуді” була популярною в Україні.
Значно дешеві, запашні, високого ґатунку цигарки “Истамбул”, “Северная Пальмира”, “Дюбек”, “Сабо”, “Сальво”, “Шахерезада” користувалися великим попитом у курців.

  В організованій у 1913 році в Києві Всеросійській промисловій виставці брали участь “тютюнові королі” і поруч з ними знайшлося місце і для продукції М. Коднера з Бердичева.

  У павільйонах виставки, як писалося, влаштовували повну цигаркову фабрику в малому масштабі, де відвідувач мав змогу бачити всі процеси виробництва цигарок: різку тютюну, приготування гільз і механічну набивку, укладку і упаковку цигарок.
У київських магазинах торгували цигарками не тільки місцевого виробництва. Так на Фундуклеївській був магазин, який представляв повсякчас бердичівську продукцію фабрики М. Коднера і його знамениті цигарки “Раскурочные”.

  Розповідаючи про минуле, ми не агітуємо за паління (тим більше, що на кожній сигаретній пачці є попередження Мінздорову), а просто хочемо нагадати міським властям, що і щоденні споживання людей повинні задовольнятися хоч би так, як у минулому.

Володимир Ружицький, "Мій Бердичів"