Цікаво спостерігати, як загораються очі й у керівника Миколи Куркача, коли він розповідає про хор: «Уявіть собі, середній вік учасників — 75 років, але пісня дивовижно допомагає їм почуватися молодшими! Я лише дивуюся, наскільки вони перевтілюються, коли потрібно виходити на сцену: вбираються у костюми, стають стрункішими, забувають про хвороби, вік. Жінки роблять зачіски, губи підмальовують, стають, наче ягідки!», - розповідає zvyagel.com.ua.

  Ті самі «ягідки», разом із хористами-чоловіками, з останнього конкурсу хорових колективів у Житомирі привезли два перших місця у номінаціях «тріо» та «хорове виконання». На конкурсі, до речі, сталася чергова дивина: солістка, котра лежала у лікарні, де перенесла дві операції, категорично заявила: «Буду співати!» і… приїхала виступати. Як виявилося, такі жертви, як і участь хору, були недаремними: змагалися 32 колективи Житомирщини. Загалом — понад 400 учасників, і «Осіннє золото» вибороли перемогу.

  — Нас зі сцени не відпускали, — розповідає гордий за колектив художній керівник. — Кричали «Браво!», просили «на біс». Так нікого не приймали, як наш хор. Окрім призових місць, ми отримали ще й дві грошові премії. Коли оголошували результати, то ми чули із залу: «Новоград заспівав — більше немає кого слухати», «Новоград — знову перший!» Це приємно. Мої учасники були настільки задоволені перемогою, що сказали: «Щоб у нас були міцніші руки, то ми би вас підкидали, як підкидають переможців! (сміється — авт.) Хотів би подякувати учасникам, що вболівають за хор, сумлінно ходять на репетиції. І, звісно, бажаю нових перемог! Окрема подяка — солістам: Ганні Плюсніній, Петру Краєвському, Франчесці Борисюк.

  Сумлінно ходять на репетиції — краще про хор не скажеш. Як розповів керівник, серед 28 учасників є цікаве подружжя Фом’юків. Для співаків із району — Віктора і Тамари, котрі приїздять зі Стриєви на мопеді, може бути, хіба що, єдина поважна причина пропустити репетицію у Новограді — коли треба пасти чергу корів у селі. Тоді хористи обов’язково попереджають, у інших випадках усі 28 учасників приходять на репетиції із завидною регулярністю: і у дощ, і у сніг. Навіть, в ожеледь, коли дорога слизька, наче скло, — все одно, як самі кажуть, «повзуть».

  — Пригадую, — говорить Микола Миколайович, — одна жінка походила до нас пару разів і каже: «Я думала, ви тут чай п’єте, спілкуєтеся, а тут ще співати треба!» Такі люди у нас не затримуються, а інші — співають усі 35 років. Маємо звання «народний» — треба тримати марку.

  Допомагають один одному не лише звучати в унісон на сцені, разом проживають щасливі життєві моменти і проблеми, яких вистачає. Напевно, тому, що усі живуть із піснею, — у хорі багато довгожителів і просто щасливих пенсіонерів.

  Загалом же керувати хором — це титанічна праця, — про це говорять фахівці, відзначаючи кінцевий результат. Треба справді потрудитися, але результат того вартий», — погоджується Микола Куркач.

  Сумує керівник, що бракує нових учасників у хорі. Тож, якщо маєте бажання і голос, то приходьте і співайте — вас залюбки приймуть у дружний співочий колектив: «У нас каламбурна обстановочка, ми усі між собою спілкуємося на «ти». Це допомагає жити і творити».

  Ще один відомий творчий колектив Миколи Куркача — народний чоловічий ансамбль «Хміль», який майже впродовж 20-річчя був окрасою усіх заходів міста, творча візитівка Новограда, на жаль, припинив діяльність. Харизматичні виконавці пішли зі сцени скромно, без розголосу. Головною причиною назвали поважний вік учасників, через який складніше стало збиратися на репетиції, а керівник у цьому питанні принциповий — майстерність треба шліфувати невтомно. Втім, окремі його учасники продовжують співати у хорі «Осіннє золото», не бажаючи остаточно прощатися зі сценою. А місту, чесно кажучи, не хочеться прощатися з легендами.

Юлія Климчук