«Кладовище закладено наприкінці XVIII ст. (за окремими даними – у 1798 році), на момент заснування це була окраїна Бердичева. Останні поховання датуються листопадом 1973 року: з цього часу кладовище закрито для поховань. На сьогодні на території кладовища збереглось понад 550 надгробків, а всього за оцінками дослідників, на кладовищі знаходиться біля 10 тисяч поховань», — повідомляє berdychiv.in.ua.

   Кладовище має майже чітку прямокутну форму. З півдня кладовище обмежене колією залізничної магістралі Козятин-Шепетівка (Південно-Західна залізниця), із заходу – вулицею Житомирською, із півночі – вулицею Цадика (колишня Куйбишева), зі сходу – територією авторинку та житловими забудовами.

   Надгробки на могилах – переважно відлиті з вапна та цементу, тесані та різьблені з каменю (вапняк, граніт), виготовлені бердичівськими майстернями у XVIII-XIX ст. Їм притаманні художні композиційні форми традиційних біблійних сюжетів та талмудських емблем. Більшість із них мають форму “валянка”, з обов’язковим поверненням ступні на захід, або дерева зі зрубаним гіллям, включають у свою орнаментацію рослинні емблеми та символи.

   На кладовищі ховали не лише міських євреїв. Тут знаходяться могили багатьох відомих релігійних діячів – цадиків і рабинів із інших містечок Волині.

  У роки німецько-радянської війни 1941-1945 рр. цвинтар уцілів, хоча окупаційна влада у 1941 році розпочала роботи з його знищення: частина надгробків була перенесена у центральну частину кладовища, частина використана для ремонту міських автодоріг.

  У південній частині кладовища поряд із залізничною колією знаходиться пам’ятний знак жертвам політичних репресій, які прокотились кривавою хвилею у 1937-1938 рр. 14-15 травня 1990 року на пустирі єврейського кладовища провели ексгумацію частини могил, яку провели відповідні спеціалісти. Ними було встановлено, що тут знаходяться групові поховання розстріляних громадян у 1937-1938 pp. У п’ять великих, обтягнутих червоною матерією, домовин зібрали останки 195 чоловік, кожен із яких загинув від кулі у потилицю. З приводу цих подій відбулася громадська панахида 16 травня 1990 р. Сам пам’ятний знак на місці перепоховання останків жертв репресій відкрито 18 квітня 1995 року. Напис на пам’ятному знакові: “Жертвам репресій від бердичівлян. 1995 р.”.

   Пам’ятний знак жертвам масових розстрілів євреїв Бердичева, липень 2017 р.

  При вході на кладовище знаходиться пам’ятний знак жертвам масових розстрілів євреїв Бердичева, що відбулись 15-16 вересня 1941 року. На пам’ятникувикарбовано зірку Давида та напис на ідиш та російській мові: “В память євреям Бердичева, павшим в борьбе с фашизмом в годы Великой Отечественной войны и мирным жителям расстреляных фашистами 1941-1945”. Спочатку у 1953 році цей пам’ятний знак було встановлено на місці масових розстрілів євреїв на військовому аеродромі поблизу села Радянське (колишні Жидівці, нині Романівка). Але монумент простояв лише один день: уночі за наказом керівництва аеродрому пам’ятник демонтували та відвезли у невідомому напряму. Через чверть століття пам’ятник знайшли на території старого єврейського кладовища та встановили при вході до нього. 6 травня 1990 року біля пам’ятного знаку в честь його встановлення відбувся траурний мітинг, організований Товариством єврейської культури Бердичева.

 Могила Леві-Іцхака бен Меїр Бердичівського, фотографія середини XX ст.

   У 1809 році в південно-східній частині кладовища поховали рабина Леві-Іцхак Бен Меїр Бердичівського – проповідника, духовного лідера свого покоління. Після його смерті на могилі спорудили усипальню у вигляді печери єврейських патріархів. В одному відділенні знаходилась могила рабина та його синів, у другому відділенні – дружини та дочки. За часів радянської влади у роки релігійних гонінь усипальня прийшла в занепад та була розібрана.

   У 1991 році після розпаду Радянського Союзу та отримання Україною незалежності на кошти ізраїльського мецената Нахмана Ельбаума збудували нову усипальню Леві-Іцхака Бердичівського розміром 8,00 м х 7,50 м. У ній розміщені могила цадика, ліворуч – могили його учнів. Біля узголів’я цадика – урна для листів та звернень, трохи вище на стіні – три полички для свічок, на середній із них свічка горить постійно. Перед могилами – поміст для молитов. Але у квітні 1996 року вандали пошкодили усипальню, металеві двері вирвали з завіс, поперевертали надгробні плити. Довелося проводити капітальний ремонт усипальні.

    Усипальня рабина Леві-Іцхак Бен Меїр Бердичівського, червень 2017 р.

   У 2007 році пройшла реконструкція усипальні та прилеглої до неї території – звели нові стіни усипальні поверх старих (їх згодом розібрали), встановили огорожу. На сьогодні могила рабина Леві-Іцхак Бен Меїр Бердичівського залишається місцем паломництва хасидів із усього світу. Щороку майже три тис. паломників приїздить поклонитися великому проповіднику.

   Сімейна усипальня рабинів Тверських, 2016 р.

   На території кладовища знаходиться також сімейна усипальня Макарівського рабина (згодом Бердичівського) Мойше Мордехай Тверського (1844-1920), його сина рабина Цві-Арія Тверського (?-1935) та зятя Цві-Арія – рабина Хаїма Каннера (?-1937). 

  Також на кладовищі окремо знаходиться могила Мірл Каннер-Тверської. Під час Другої світової війни цю усипальню знищили. У 1990-1991 рр. нащадок родини Тверських Ісак Каннер відновив усипальню, згодом провів повторну реставрацію. Нині син Ісака Каннера – Юрій Ісакович Каннер очолює Російський єврейський конгрес.

   У 2010 році на кладовищі віднайшли могилу рабина Шмар’є (Шмерла), сина рабина Аврума-Елі з брацлавських хасидів, що помер 4 листопада 1910 року (на 2-й день місяця Хешван 5671 р.). До 100-річчя з дня його смерті могила рабина була відреставрована та поряд із нею встановлена таблиця з присвятним написом (див. фото та переклад напису на російську).

   На протязі останніх років між міською громадою Бердичева та Міжнародною організацією із збереження єврейських захоронень точиться дискусія щодо встановлення меж (кордонів) кладовища, які зазнали значних змін у 70-і роки XX століття (див. фрагмент карти міста Бердичева). Міжнародна організація наполягає на відновлені початкових меж, оскільки значна частина кладовища свого часу була передана під житлову забудову та авторинок, що існує донині. На сьогодні це питання, попри рішення судових органів, залишається відкритим.

 Джерело: berdychiv.in.ua