Важко уявити брусиловця, який би жодного разу не прогулювався алеями парку, що в центрі селища, і не споглядав на стару будівлю дитячого садка. Що ми знаємо про неї?

  Скупі перекази старожилів розповідають нам про виступ більшовицького командарма Миколи Щорса на балконі цієї будівлі, про відкриття в ній 11 червня 1921 року комсомольського клубу, про ув'язнення в її підвалах полонених радянських солдат і підпільників під час німецької окупації, про використання її для райвиконкому в довоєнні і міліції в перші післявоєнні роки. Але це лише невелика частина з минувшини рідного для багатьох брусиловців дитячого садка. А що ж насправді ховається за його товстими мурованими стінами?

  Під час написання книжки «Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини» мене хвилювало питання, на яке я ніяк не міг знайти відповіді: «Чому збереглися свідчення про замки Бутовичів, маєток Синельникова, а про помешкання Чацьких – ніякої інформації?» Дорадянські довідково-інформаційні видання про Київську губернію не містили ніяких відомостей про дім, в якому мешкали Чацькі в Брусилові. Не писали про нього Іван Огієнко, Яків Галайчук, Михайло Литвинчук. В часи польського панування на Правобережній Україні власник містечка завжди зводив в ньому замок, палац чи панський маєток, що слугував йому резиденцією. А Чацькі володіли Брусиловом впродовж 100 років – це чотири покоління знатного польського роду були пов'язані з нашим містечком!

  Кілька місяців тому, збираючи матеріали для своєї книжки про панські маєтки Житомирщини, краєзнавець Ігор Довбиш натрапив на рідкісну фотографію двоповерхового кам'яного палацу Чацьких в Брусилові, зроблену близько 1900 року. Підпис до фотографії зазначає: «розміщувався недалеко від замку Бутовичів».

  В пошуках більш детальної інформації про палац Чацьких мою увагу привернули рідкісні польські видання кінця XIX – початку XX ст., а також особисті листи видатного польського вченого, письменника, історика Тадеуша Чацького, написаних, зокрема, і в бібліотеці брусилівського палацу. Про свою невелику краєзнавчу розвідку я вирішив поділитися із земляками на сторінках районної газети.

  Як відомо, 1756 року Брусилів перейшов у власність старости новогрудського, володимир-волинського і рогатинського Фелікса Щенсного Чацького, який проживав у родовому маєтку Порицьк (нині село Павлівка недалеко від Володимира-Волинського – Автор). Після смерті дружини, 1770 року, він переїздить на постійне місце проживання до Брусилова, де розпочинає побудову римо-католицького костьолу з капуцинським монастирем при ньому та палацу для помешкання. На той час доньки Щенсного були вже заміжні, а сини виховувалися в Данцінгу, в родині рідного брата Франциска Чацького. Добре загосподарював старий Чацький в Брусилові, прикупив кілька нових поселень поблизу містечка, відкрив цегельний завод і винокурню.

  1780 року було урочисто освячено брусилівський костьол Зішестя Святого Духа, а через кілька років Щенсний закінчив будівництво палацу Чацьких, в якому проживав до самої смерті.

  Брусилівський палац був побудований в гарних класичних формах місцевими будівничими за проектом і під керівництвом польського архітектора. Оточений зеленю, квітами, молодими деревами, на фоні старих верб він справляв величне враження. По ліву сторону парку до палацу вів під'їзд, що повертав із центральної широкої дороги.

  Палац Чацьких у Брусилові (фото 1900 року)

  Палац Чацьких являв собою двоповерховий одноосний будинок на високому фундаменті. Побудований він з цегли, а колони, капітелі, сандрики, плити балкона та інші деталі витесані з каменю. Вхід у палац був через глибокий портик – криту галерею, перекриття якої спиралося на колони. Портик складався з двох пар тосканських колон, висунутих вперед до фронтових (передніх) сходів, і двох пар відповідних до них пристінних напівколон. На половині висоти галереї знаходився балкон, оточений балюстрадою, і утворював, таким чином, літній сад. Зверху портик замикав сплащений трійний франтон. Вікна парадного фасаду прикрашені класичними сандриками. Зверху будинок накривав гладкий чотирьохспадовий дах, прибитий невеликими люкарнами по обидва боки портику. На даху встановлені комини.

  Інтер'єр палацу Чацьких вражав своєю вишуканістю і простотою одночасно. Високі стелі з розетками неповторюваного у всіх приміщеннях малюнку: то у вигляді стилізованої квітки ромашки, укладеної у витончене кручене кільце, то з енергійно пророблених акантових листів у лавровому вінку. Двері в кімнатах - філенчаті, з колами і ромбами, і з бронзовими ручками. За широким вестибулем ховалися сходи на другий поверх.

  Найбільшим приміщенням будинку була бібліотека на другому поверсі, яка одночасно слугувала ще й робочим кабінетом Тадеуша Чацького. При вході в неї стояв великий бронзовий бюст вченого. Стеля бібліотеки заокруглена до торцевої стіни, обрамлена ліпниною з фігур, виноградної лози - листя та грона, акантових листів. По середині - розетка з листя аканту, триніжків та рогів достатку. Карниз гарний рельєфний парами грифонів, що чергуються, рослинним і геометричним орнаментом. Прикрасою бібліотеки слугував мармуровий камін.

  Після смерті Щенсного Чацького 2 червня 1790 року, у брусилівському палаці замешкав його син Тадеуш з родиною. Тут у Тадеуша Чацького народилася донька Марія, в майбутньому княжна Любомирська.

  Після третього поділу Польщі 1793 року цариця Катерина ІІ конфіскувала маєтки Чацьких в Порицьку і Брусилові. Через рік маєток в Порицьку Чацькому був повернутий, куди він і переїздить для постійного проживання. Але інші маєтки продовжували значитися за царською скарбницею, незважаючи на поїздку Тадеуша в Санкт-Петербург і на його зустріч із високопоставленим російським чиновником при імператорському дворі Зубовим.

  Катерина ІІ подарувала конфіскований брусилівський палац Чацьких Волинському, Подільському і Київському генерал-губернатору Тутолміну. Той, не довго думаючи, позабирав з палацу срібло, клейноди, коштовності, предмети старовини, і затіяв велику реставрацію кімнат і залів. За свідченнями польських істориків палац Чацьких коштував великих грошей, а тому Тутолмін витратив значну суму на переробку внутрішніх інтер'єрів. Але що цікаво, сам генерал-губернатор в палаці Чацьких не проживав, а квартирував в ньому полковник Пашкевич, майбутній фельдмаршал. Крім коштовних предметів Тутолмін встиг зпустошити ще й винні погреба Чацьких, де зберігалися марочні вина тривалої витримки. Вином Чацьких генерал-губернатор пригощав російських високих чиновників і офіцерів в Києві під час урочистостей з нагоди відкриття губернії.

  Після вступу на престол імператора Павла І Тадеушу Чацькому було повернуто його брусилівський палац, де продовжував мешкати полковник Пашкевич. Одного разу по необережності полковник влаштував в палаці пожежу, через що запропонував Чацькому грошову компенсацію. Будучи людиною щедрої душі і високої честі Тадеуш відмовився від допомоги і сам відремонтував палац. Пашкевич не забув доброти Тадеуша і в подальшому підтримував дружні відносини з кількома родинами Чацьких, за їхніми проханнями допомагав визволяти із заслання з Сибіру польських громадських діячів.

  Зі вступом на престол російського царя Олександра І кар'єра Тадеуша Чацького стрімко пішла вгору. Він був призначений таємним радником імператора та візитатором (ревізором) шкіл Волинської, Подільської і Київської губернії. Хоча Тадеуш з родиною постійно мешкав у Порицьку, він часто бував і в брусилівському палаці. Відомо, що в ньому вчений проводив важливі зустрічі з відомими людьми того часу. Так, в брусиловському палаці Чацьких Тадеуш подарував власнику маєтностей в Дідовщині князю Юрію Довгорукому свою унікальну детальну карту Балтійського моря. Слід зазначити, що Тадуеш Чацький склав не тільки цю карту, а й детальні карти річок Польщі й Правобережної України. Його мрія, яка, на жаль, так і не здійснилася - з'єднати штучними каналами річки притоки Вісли і Дніпра, і, таким чином, встановити між ними, а значить і між Чорним і Балтійським морем, судноплавне сполучення.

  Серед особистих листів Тадеуша Чацького до відомих людей того часу багато з Брусилова. Цікавий лист до Колонтая, написаний у брусилівському палаці і датований 8 січнем 1804 року, в якому він скаржиться на заздрощі та перешкоди з боку представників польської еліти через його намагання відкрити ліцей в Кременці.

  Немає сумніву в тому, що до самої смерті, 8 лютого 1813 року, граф Тадеуш Чацький досить часто зупинявся в своєму брусилівському палаці.

  З переходом Брусилова у власність графа Віктора Чацького, сина Тадеуша, палац у Брусилові не став його постійним помешканням. Віктор зупинявся в ньому, переважно, коли бував у Брусилові чи в Києві у справах. Проте сам палац Чацьких не пустував. В ньому час від часу проживали польські наукові діячі, поети і письменники. Один з них відомий польський історик, археолог, етнограф і поет, власник містечка Ходорків, Костянтин Свідзінський. Протягом багатьох років він здійснював археологічні експедиції на теренах Брусилівської і Ходорківської волостей. Зокрема, він розкопав брусилівські городища, замки Бутовичів, Грубське городище, де знайшов чимало артефактів та старовинних монет. Всі вони зберігалися в палаці Чацьких, і відомі під назвою колекція Свідзінського. Неабияк в цьому допомагала та обставина, що Костянтин був членом Київського Наукового Товариства з Вивчення Старожитностей.

  Палац у Ходоркові

  1853 року, після продажу свого Ходорківського маєтку Левандовському, Свідзінський перевіз в брусилівський палац свою величезну бібліотеку рідкісних рукописів, книг, манускриптів, старожитніх документів, якими завідував спеціально найманий бібліотекар Едвард Новаковський. Археологічні знахідки, нумізматика і бібліотека польського вченого оцінювалися приблизно в 30 000 рублів сріблом. Згідно з тестаментом (заповітом) від 14 липня 1855 року Костянтин Свідзінський заповів графу Олександрові Мишковському та його нащадкам 45 000 рублів сріблом та свою колекцію і бібліотеку за умови, що вони відкриють у Варшаві бібліотеку, де й будуть зберігатися всі ці речі. Ще одна умова заповіту - бібліотекарем при ній повинен залишатися Едвард Новаковський. Сьогодні Варшавська бібліотека носить ім'я Костянтина Свідзінського і є однією з найбільших у світі. А нам залишається тільки здогадуватися скільки в ній та в різних польських музеях експонується безцінних за своїм історико-археологічним змістом, унікальних старовинних предметів з нашого краю.

  Крім того, в заповіті йдеться, що в брусилівському палаці Чацьких знаходилися коштовні столові прибори, порцелян, столове та кухонне начиння, одяг, а також коні їздові та фільварочні, карети та багато інших господарських речей Свідзінського на суму 2 200 рублів сріблом.

  Не забув у заповіті Свідзінський і про простих людей з Ходоркова, які допомагали йому проводити археологічні розкопки: Олексі Підкамінному, Шимонові Орлику, Федорові Бондаренку, Янові Корембі, Прокопові Слобоженюку та Іванові Тепліку він залишив по 50 рублів сріблом.

  Свідчення про долю палацу Чацьких та його призначення за часів господарювання в Брусилові Синельникових, на жаль, не збереглися. Проте відомо, що Радомисльський повітовий предводитель дворянства Василь Синельников звів собі новий дерев'яний маєток в стилі російських поміщиків над самим Здвижем.

  Досі залишається загадкою і точне місцезнаходження палацу Чацьких в Брусилові. Обговорюючи це питання із брусилівським старожилом Василем Савичем Ткаченком, ми прийшли спільної думки, що таких місць могло бути два – або там, де колись розміщувалася стара середня школа (нині там двоповерховий будинок - Автор), або палац Чацьких – це будівля дитячого садка (стара його частина без прибудови 1990-х років – Автор), дату будівництва якої поки ніде знайти не вдалося. Але якщо польські історики сфотографували палац Чацького 1900 року, то він не міг бути на місці старої школи – пожежа 1887 року повністю знищила волосне правління, на місці якого 1929 року й почали зводити середню школу, закінчивши її будівництво 1932 року.

  Допомогти нам в цій нелегкій справі вирішив редактор районної газети Сергій Дмитрович Мазуренко, який опитав брусилівських старожилів про стару будівлю дитячого садка. 98-річна Олександра Антонівна Андрусенко пам'ятає цю будівлю з кінця 1920-х років. За її словами в ній дійсно була галерея з балконом при центральному вході, але частково зруйнована. Тоді старі люди називали цей будинок панським маєтком. Подібні свідчення надала й 87- річна Олена Несторівна Кирилюк.

  …Час мало-помалу та й піднімає темну завісу історії. Крізь вузькі щілини архівних скринь до нас пробивається світло втаємниченого минулого. Ось і про палац Чацького з'явилася деяка інформація, але, звичайно, хотілося довідатися про нього більше. Можливо хтось із брусиловців знає ще щось про загадкову будівлю дитячого садка: комусь про неї розповідали старі люди, а в когось збереглися старі фотографії. Адже якщо будівля дитячого садка – це дійсно давній палац Чацького, то вона є історично-архітектурною пам'яткою XVIII ст. в сучасному Брусилові. А такі пам'ятки старовини слід ретельно зберігати.

  Для роботи над статтею були використані особисті листи Тадеуша Чацького, заповіт Костянтина Свідзінського, праці Антонія Урбанського, Романа Афтаназі, Томаша Станьчика, Тадеуша Епштейна та інших, надрукованих у виданнях: «Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej», «Memento kresowo», «Ksiega kresow wschodnich», «Wspomnienia polskich czasow», «Dziennik kijowski», «Polska wlasnosc ziemska na Ukrainie».

Володимир Святненко