Проект, який колись розпочався як звичайне, не надто цікаве й захоплююче замовлення, переріс у справу його життя, змусив замислитися про витоки української школи іконопису і частково винайти її знову.

  До роботи вже встигли долучитися 30 різних художників, серед яких як професіонали — фахівці з петриківського розпису, вишивки і реставрації, — так і студенти київської художньої Академії.

  200 квадратних метрів надзвичайно деталізованих розписів за 15 років – це багато чи мало? Аби з’ясувати це, Громадське з’їздило в Житомир разом із самим художником. Денис говорить, що зовсім не відчуває, що з першого його приїзду минуло багато часу:

  «Для людського життя це багато – 15 років. Я приїхав сюди хлопчиком, а зараз у мене вже сива борода. А для розпису храму це норма, з якої ми анітрохи не вибилися»

  Специфіка художнього стилю Дениса — у детальній роботі над кожною картини. Він називає це монументальною мініатюрою: кількаметрові холсти записує тоненьким пензликом, часто використовуючи лупу. Він пише ікони яскравими акриловими фарбами, вплітаючи в біблійні сюжети українські традиційні техніки – петриківський розпис, витинанки й орнаменти народної вишивки.

  «У храмі не може бути нічого випадкового, тут у всьому є своє значення. Коли люди починають молитися на образи, які ти створив, – це вже зовсім інше відчуття. Ти розумієш, що не просто картинки малюєш, тут не йдеться про твій авторський погляд. З’являється зовсім інший сенс у твоїй роботі і твоєму житті»

Джерело: hromadske.ua