«Нестандартний» Шевченко: Маловідомі факти про зв'язок поета з Житомирщиною

  «Нестандартний Шевченко» — пам’ятник у Новограді­-Волинському. Єдиний в області, де поет зображений не «дідом з вусами», а юнаком.

 

  9 березня Україна відзначатиме 205­-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Буде багато пафосних промов, урочистих зібрань та покладань квітів. Все це, мабуть, таки потрібно. Але, погодьмося, що надлишок пафосу дуже часто перетворює реальну історичну фігуру на забронзовілий пам’ятник. Одначе Шевченко був не пам’ятником, а живою людиною з цікавою та складною біографією.

  Відтак zhytomyrschyna.zt.ua вирішила нагадати про «нестандартного» Шевченка і розповісти маловідомі факти з життя поета, пов’язані з нашим краєм. Допоміг  у цьому житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький.

Ще один «нестандартний Шевченко» — пам’ятник у Новограді­Волинському. Єдиний в області, де поет зображений не «дідом з вусами», а юнаком.

  Шевченко і дід Леніна

  — Георгію Павловичу, яку подію можна вважати першим контактом Шевченка з нашим краєм?

  — Вочевидь, це хвороба молодого Тараса у 1838 році. Адже врятував його від смерті саме уродженець Житомира. І не будь­хто, а… дід Володимира Леніна!

Передісторія цього цікавого факту — така. Прадіда Леніна звали Мошко Бланк. Він був торговцем, народився у Старокостянтинові, але згодом переїхав у Житомир. І саме тут, вочевидь, побачив світ дід майбутнього революційного вождя— Ізраїль Бланк. Так вважають більшість дослідників. Про це згадувала у своїх записках і сестра Леніна Марія Ульянова­Єлізарова — вона вказувала, що дід народився у   Житомирі.

  Ізраїль Бланк у 1816 році закінчив Житомирське повітове училище. Документи, які це підтверджували, в радянські часи зберігалися у Житомирському обласному архіві. Проте у 1960­ті роки з Москви приїхали люди в цивільному, які без зайвих слів вилучили ці папери. А працівницю архіву, яка першою виявила згадки про єврейських предків Леніна, звільнили з архіву і перевели працювати у бібліотеку. Проте в архіві лишився опис цих документів — кадебісти забули його вилучити. Тож хоч якась згадка про походження родоводу Леніна з Житомира таки є.

  — А коли і де перетнулися шляхи Ізраїля Бланка й Тараса Шевченка?

  — З рідного Житомира Ізраїль поїхав до Петербурга. Там він перехрестився з іудаїзму в православ’я, взяв собі нове ім’я — Олександр, згодом одружився. Закінчивши медико­хірургічну академію, працював у лікарні Святої Марії Магдалини, дослужившись до посади штаб­лікаря. Навесні 1838 року саме в цю лікарню друзі поклали молодого Тараса Шевченка — поет сам згадує про тяжку хворобу в своїй повісті «Художник». Вісім днів він лежав без свідомості, а опісля ще два тижні метався у гарячці. За сучасною версією, Тараса тоді скосив черевний тиф. Тож якби не фахова допомога лікаря Олександра Бланка, ця важка хвороба могла б мати фатальні наслідки. Проте Тарас таки одужав — а за кілька днів отримав звістку про викуп його з кріпацтва. Його рятівник Олександр Бланк продовжував працювати лікарем. Коли він вилікував Шевченка, у нього вже була трирічна донька Марія — майбутня мати Володимира Леніна.

  — В часи, коли стався цей випадок, все було попереду: Шевченко ще не став відомим поетом, а Олександр Бланк і уявити не міг бурхливої діяльності свого онука…

  — Шляхи Господні несповідимі. Але факт є фактом: саме дід Леніна врятував Тараса Шевченка від небезпечної хвороби. І вже за одне це ми маємо бути вдячні Олександрові Бланку. Біографія його онука Володимира — це зовсім інша історія. А в Житомирі не забуто фахового медика­земляка. Кілька років тому на околиці міста з’явився провулок, який носить ім’я лікаря Бланка.

  До Житомира — через Кодню

  — Шевченко бував у кількох містах і селах нашої області. Зокрема, відвідував Кодню, де поховані гайдамаки. Що відомо про це?

  — Восени 1846 року Тарас Григорович працював у складі археографічної комісії, об’їздив багато міст і сіл Волині та Поділля. Прийнято вважати, що Шевченко спеціально заїжджав у жовтні 1846 року до Кодні на шляху з Кам’янця (через Бердичів) до Житомира, аби вклонитися гайдамацьким могилам. Втім, спеціально він цього, очевидно, не робив. Річ у тім, що поет їхав поштовими кіньми, тому маршрут його пролягав через поштові станції, одна з яких розташовувалася саме в Кодні.

  — А чому саме там? Село ж лежить осторонь сучасної дороги…

  — Бо до 1877 року стара дорога з Бердичева до Житомира пролягала саме через Кодню. Отож Кобзар неодмінно побував би тут, бо іншого вибору не мав. А пряма дорога, якою ми нині дістаємося з Житомира до Бердичева, побудована наприкінці ХІХ століття силами… в’язнів житомирської тюрми.

  Дівчина з Гульська

  — Мало хто знає, що з селом Гульськом Новоград­-Волинського району пов’язана романтична легенда про Шевченка…

  — Саме так. Ця любовна історія є маловідомою. Загалом жінок, які любили Шевченка (або яких любив він), було небагато. Це Оксана Коваленко, Варвара Репніна, Катерина Піунова, Марія Максимович, Ликера Полусмак… У цьому ряду може стояти й невідома дотепер особа — молода дівчина з села Гульська.

  — Які дані дають підстави це припускати?

 — Про це говорить сам Шевченко. Запитаєте — де? Не в листах і не в щоденнику. А в своїй знаменитій повісті «Варнак». Переказувати її сюжет не буду — він загальновідомий. Але крім соціальної та драматичної ліній там є й любовна — кохання героя твору до панночки Магдалени. Місце дії конкретно не вказане, але його можна легко визначити, знаючи географію Житомирщини. Ось ці рядки з твору «Варнак»: «…прекрасна річка Случ, де вона верстов за дев’ять угору від Новограда­-Волинського утворила правильне коло…». Опис досить точний, і єдине місце, де Случ робить таке коло біля Новограда — це старовинне село Гульськ.

  — А чи бував Шевченко у Гульську?

  — Бував — і це безперечний факт! Село він відвідав у 1846 році, працюючи в археографічній комісії. На згадку про це в Гульську тепер є навіть пам’ятний знак. А ще відомо, що там у ХІХ столітті був маєток місцевого поміщика. Дотепер місце, де він стояв, звуть «панською горою». Тож все сходиться — і місцева історія, і деталі літературного твору.

  — Виходить, Шевченко у повісті «Варнак» натякнув на своє кохання у Гульську?

  — Я майже впевнений у цьому. В поміщика була донька — вона й стала прообразом літературної Магдалени. Всі ці деталі дають підстави вважати, що 32­-річний Шевченко мав у Гульську романтичне кохання до панської доньки, яке й «зашифрував» згодом у повісті. Але ця історія ще потребує краєзнавчих пошуків.

Сергій Бовкун

 Новини Житомира

    
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework