Саме так підписані світлини, якими в мережі Фейсбук поділився користувач Acorn Rocan, розповідаючи про цікаву споруду на Житомирщина.

  Подаємо нижче світлини та дослівний текст до фото генеральської садиби.

  «В межах співпраці із засновником спільноти «Старовинні маєтки Житомирщини» Ігорем Довбушем нещодавно було проведено «польове» дослідження села Вільнопілля на предмет наявності збереженої дореволюційної маєткової архітектури, результатом котрої стало відкриття частково збереженої садиби генерала Косича А.І.

  Загалом відкриття,  то трохи гучно сказано, адже ця садиба згадується у праці А.Ю.Тютюнника «Індустріальна спадщина Ружинщини». Проте а ні у цій праці ані в просторах Інтернету фотографії цієї садиби немає; та й у самій праці маємо лише невеличку згадку про садибу: «Наявний також важливий об’єкт історико-архітектурного фону – залишок житлового будинку колишньої панської садиби. Донедавна тут розміщувався клуб».

  Варто сказати, що сучасне село Вільнопілля складається з двох раніше окремих сіл – власне Вільнопілля та Царівки, у обох селах були панські маєтки, але збереглася лише садиба Косича у Царівці, між іншім у останньому також збереглася і дореволюційна школа грамоти.

 Щодо самої садиби, то спершу вона була двоповерхова, але у післявоєнний період другий поверх було демонтовано (чому – нам наразі не відомо та й місцеві також того не пам’ятають). З точки зору архітектури маємо доволі цікавий об’єкт: садиба мала два входи – головний та чорний, чорний вхід розміщується на правому боковому фасаді, а головний вхід з самого краю (ліворуч) головного фасаду – таке розміщення входу характерне для міської або містечкової забудови, але аж ніяк не для заміської. Чому було обрано такий архітектурний проект? Можливо, тому що власник А. І. Косич фактично все життя (окрім військових кампаній) провів у містах, навіть деякий час був Саратовським губернатором – тож така архітектура була йому і знайома і зручна, що й було реалізовано у власному маєтку (а, можливо, Косич вирішив не витрачатися на архітектора і за основу вибрав якийсь з "типових" проектів, роздобутих у місті за рахунок службових зв'язків) . Цікава також і конструкція садиби – у цегляну стіну зсередини вмурований вертикальний (без косих розпірок) дубовий каркас, та й товщина стін лише півтори цеглини – взимку цього замало, оскільки буде холодно. Ймовірно, що садибою власники користувалися лише у теплу пору року.

  Щодо історії, то маємо від Похилевича: «Деревня Царевка, состоящая с Чернявкой один приход, лежит по тому же безымянному ручью, что и Чернявка, двумя верстами ниже. Жителей обоего пола: правослвных 284, римских католиков 80. В 1741 году было 12 дворов. Принадлежала Владиславу Савицкому, купившему в 1856 году у Владислава Абрамовича, и недавно продавшему Андрею Велогорскому»

  Згідно з «Списком населених місць Київської губернії.1900» : «С.Царевка (владельческое). В нем дворов - 115, жителей обоего пола - 749 чел., из них мужчин - 367 и женщин – 382. Главное занятие жителей – хлебопашество; некоторые из них отправляются для заработков на железную дорогу и в города для поступления на службу в качестве домашней прислуги. В селе числится земли – 1091 десятина, из них принадлежит: помещикам – 675 десят. и крестьянам 416 десятин. Село принадлежит генералу Андрею Ивановичу Косичу; хозяйство в имении ведет управляющий Валериан Осипович Закржевский; система хозяйства у помещика и у крестьян – трехпольная. В селе имеются : одна православная церковь, одна школа грамоты , одна кузница и одна водяная мельница»

  Як бачимо, у Похилевича Царівка зазначена як «деревня» - тобто своєї окремої церкви не було, за свідченням місцевих жителів, дерев’яну православну церкву було збудовано Косичем, але у часи революції її було спалено.

  Коли була збудована церква та коли А.І.Косич придбав царівські землі, нині невідомо, але те, що він вже у 1890 році був власником села — це зрозуміло на 100%, адже навпроти старої школи, у садку, (колишньому кладовищі при церкві) 22 травня 1890 року було поховано першу жінку А.І.Косича – Олександру Володимірівну Косич (у дівоцтві Політковська, а за першим чоловіком Калачьова) - зберігся її нагробний постамент.

  Чи був Косич будівничим школи грамоти, також достовірно не відомо, але я думаю, що така людина, як генерал – губернатор - та депутат "госдуми" 1905-08-х років просто не міг не долучитися до будівництва такого об’єкту у власницькому селі.

  Щодо самої постаті А.І.Косича, то у ВікіпедіЇ є доволі розлога стаття послужного списку, але про особисте життя та його зв’язок з Царівкою (Вільнопіллям) маємо лише маленьку згадку «Имение (на 1900 г.): 743 десятины рыбных и плодовых угодий, мельница в с. Царёвка Бердичевского уезда Киевской губернии». Проте ці данні дещо суперечать довіднику «С.Н.М.К.Г.1900»

  Сучасний стан садиби — на межі руїни… Після того, як сільський клуб було переведено у більш нову будівлю, садиба поступово занепадає:  вікна вибиті, дошка підлоги прогнила, а місцями демонтована … З оригінального декору лише у одній кімнаті на стелі зберігся доволі простий ліпний декор. Отож, поспішайте бачити …Скоро і того може не стати…

  P.S. Координати садиби на гугл мапс: 49.747914, 29.037297 ; координати старої школи 49.743592, 29.034759 ; координати поховання дружини А.І.Косича 49.743577, 29.035778.

Новини Житомира