Романтичні руїни замку на Житомирщині

  Романтичні руїни денишівського замку Терещенка, як називають його місцеві жителі, відомі далеко за межами області.

   Щороку сюди, до його руїн та мальовничої природи, приїжджають на відпочинок та на фотосесії чимало людей. Притягує це місце і скарбошукачів, які в пошуках легендарних терещенківських золотих червонців перекопали мало не всю садибу. Але що ми знаємо, окрім легенд? Що нам можуть розповісти напівзруйновані, але ще такі прекрасні стіни палацу? Отже, трохи історії.

16071920 2

  Дениші ще з середини XVI століття належали давньому волинському роду Вороничів, центром їх земель був Троянів. Так, Василь Воронич (1570-1613) підписувався, як ,"дідич на Денеші та Крошні''. Його наступник - київський підкоморій Олександр Воронич (1540-1617), ,,дідич на Шумську, Троянові, Денишах і Крошні'' - значно розбудував селище, поставив в ньому замок і підніс його до статусу містечка.

  В наступні роки (1633) київський підкоморій Філон Воронич продає частину своїх маєтків, зокрема й Дениші, Максиміліану Бржозовському, який у свою чергу, через 9 років (1642) віддає ці землі брацлавському хорунжому Яну Дзику. У 1645 р. Дзик дарує ці маєтності (Дениші,Татаринівка, Янківці, Пряжів, Карпилівка та частина Городищ) Михайлу Аксаку. Такими чином Дениші опинилися, більш ніж на сто років, в руках відомої зем'янської родини Аксаків.

  Невідомо як, але в середині XVIII століття Дениші знову повертаються до Вороничів. Так, під 1754 роком в переліку подимного податку Київського воєводства зустрічаємо ім'я Нікодима-Казиміра Воронича як власника Денешів, одного з сіл Троянівського ключа.

  Остання представниця з троянівської лінії Вороничів -  Феліція (Щесна) Воронич (1770-1798) вийшла заміж за графа Ігнація Дзялинського і внесла в посаг чоловіку Троянівський ключ, зокрема й Дениші (1790 р.).

  Після смерті графа Ігнація Дзялинського, Троянівський ключ був розподілений між дітьми: сином Зигмундом Дзялинським (1791-1852) та донькою Юзефою, заміжньою за Юзефом Білинським. Саме сину останніх, Августу Білинському, приписують заснування у 1848 році в Денишах першої кузні, яка надалі переросла у відомий далеко за межами Волинської губернії чавуноливарний завод. Наступний власник - граф Броніслав Дзялинський (1823-1860) - на розбудову заводу витратив близько 200 000 рублів, в Англії було закуплене сучасне устаткування, у виробництві були залучені найкращі спеціалісти у цій галузі. Але через низький зміст заліза в місцевій руді та відсутність достатньої кількості руди привело до занепаду заводу. У 1860 році граф віддає його в оренду на 20 років фабриканту А. Бобровницькому. Той переобладнав завод на виробництво заліза та випуск частин до сільгоспмашин.16071920 3

  Єдина донька Броніслава Дзялинського - Марія - з 1869 року стала власницею Денишівського маєтку. Вона у 1871 році виходить заміж за графа Владислава Стадницького (помер у 1894 році), маршалка Ушицького повіту, дідича Отрокова та Капустян, що на Поділлі.

  Стадницькі значно розбудували маєток: звели новий цегляний житловий будинок (1885) на 20 вікон та 6 опалювальних печей, побудували декілька цегляних флігелів (1870). Окрім чавуноливарного заводу, графам Стадницьким належали кар'єр з видобутку залізної руди та цегельний завод.

  У 1886 році маєток у графів Стадницьких купує Андрій Дурилін — син купця, інженер-технолог, відомий житомирський меценат та благодійник. Пізніше в Денеші приїхав його брат Михайло. Усе життя брати були неодруженими, жили самотньо, вели аскетичний спосіб життя. У 1898 р.на власні кошти в Денишах вони будують двокласну церковнопарафіальну школу (будинок зберігся), в маєтку будують теплиці (1899 р.).

  В 1902 році від туберкульозу помирає Андрій Дурилін. Брат Михайло продає денишівський маєток купцеві Маврокордато, а сам їде до Києва.

  У 1910 році за 312 500 рублів денешівський маєток придбала у купців Надія Терещенко - вдова відомого цукрового магната Федора Артемійовича Терещенка. Для порівняння, на купівлю вілли в Каннах було витрачено лише 150 000 рублів.

  Велика родина Терещенків не могла задовольнитися відносно невеликою садибою, побудованою ще за графів Стадницьких, і тому вирішують одразу розпочати будівництво нового просторого палацу на правому березі річки Тетерів.

  Проект палацу розробив та виконав ,,придворний'' архітектор родини - Павло Голандський. Палац був побудований у 1910-1913 роках у стилі італійського ренесансу. Щоб надати тинькуванню і оздобленню вигляду природного каменю, спеціально з Італії був виписаний кольоровий світлий цемент. Палац мав близько 40 кімнат, всі були багато оздоблені, прикрашені дорогими меблями та картинами італійського живопису. Палац вже тоді мав електричне освітлення, водогін, каналізацію. Довкола палацу був створений парк з фонтаном в центрі за проектом Арнольда Регеля. Окрім того, у 1910 році були побудовані декілька оранжерей (ананасова та персикова). Будівництво палацу обійшлося власникам майже у 200 000 рублів.

  Окрім самої садиби, до денишівської економії входили: будівлі казарми, школа, стайні, комора, корівник, каретний сарай, цегляний завод та лісництво.

  Згідно ,,Списку землевладельцев Волынской губернии'' у 1913 році власник маєтку Володимир Муравйов-Апостол, чоловік Надії Федорівни Терещенко, володів майже 400 десятинами землі.

  Та, на жаль, зовсім недовго тішив новий палац свої господарів та гостей. В буремному 1917 році він був пограбований та розтрощений. В архіві зберігся на 32 сторінках ,,Опись разграбленного в 1917 году имущества и продуктов из господского дома и усадьбы, со включением в таковую стоимости повреждения господского дома и кухни нанесенного при грабежах''. Загальна сума збитків становила 251 000 рублів. Внаслідок погрому були вибиті двері та вікна, розбиті мармурові каміни, поламані меблі. Не погребували селяни ані овочами з підвалу, ані банками з варенням з комори.

  До самої війни палац стояв в занедбаному стані, невідновлений. А після війни селяни почали його розбирати на цеглу. Тепер від нього збереглися лише північні та західні зовнішні стіни з баштою. Все інше було розібрано на цеглу.

  В 2007 році була спроба відродити палац Терещенків. Одна з житомирських агрофірм розробила проект реставрації палацу та планувала відкрити в ньому будинок відпочинку та виділити декілька кімнат для розміщення експозиції, присвяченої історії палацу та родини Терещенків. На жаль, не судилося здійснитися цим мріям. Мабуть, забракло коштів на її реалізацію. Коштів вистачило лише на проект та на розчистку руїн від зарослей, кущів та дерев.

  Насамкінець зазначимо, що інформацію ми почерпнули зі спільноти "Старовинні маєтки Житомирщини: історія, архітектура, сучасний стан" в мережі Фейсбук.

 

за матеріалами Ihor Dovbysh 

Новини Житомира

   

Последнее изменение Среда, 17/07/2019

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework