В цьому ж матеріалі мова піде переважно про палац Дунін-Карвіцьких-Водзіцьких у селищі Любар, що в Любарському районі Житомирської області.

  В XIV- XV століттях був центром удільного князівства у складі литовської держави. У XVІ та першій половині  XVІІ століть Любар належав князям Острозьким, після них містечко на довгий час стало власністю князів Любомирських.

   Наприкінці XVІІІ століття дочка Каспера Любомирського —  Мар'яна — вийшла заміж за київського воєводу графа Антонія Прота Потоцького (1761-1801), відомого банкіра та промисловця і внесла Любар в посаг. Граф витрачав величезні кошти на розвиток та розбудову містечка, так тільки на будівництво каналу він витратив 200 000 злотих.

  Незабаром граф Потоцький збанкрутів, і Любарській ключ був розділений між кількома новими власниками. Лівобережну частину Любара (по річку Случ) отримав генерал Кшиштоф Дунін-Карвіцький (1757-1820), а друга частина — правобережна — дісталася дружині коронного гетьмана —Олександрі Браницькій, яка через чверть століття обмінялася фільварками з Карвіцькими біля Білої Церкви і таким чином Любарський ключ знову став єдиним.

  Генерал Кшиштоф Карвіцький мав за свою головну резиденцію палац в Мізочі, тому для перебування в Любарі він вирішив не будувати тут новий палац, а придбав у відомого любарського лікаря Мініха одноповерхову кам'яницю та на початку XIХ століття значно його перебудував під палац у класичному стилі. Біля палацу були також збудовані декілька господарських приміщень та стайні. За палацом заклали парк, ймовірно Міклером, який в той час працював в Мізочі — головній резиденції Карвіцьких. В парку був ще будинок, названий Бельведером.

  У 1828 році донька генерала — Анна Карвіцька — вийшла заміж за Тадеуша Валевського і внесла в посаг Любар. Валевські теж постійно в Любарі не проживали, а мали свою головну резиденцію в Гамарні, під Полонним. Після них, у 1865 році маєток в Любарі переходить до доньки Казиміра Карвіцького — Целестини —, яка разом з чоловіком — графом Альфредом Водзіцьким (1839-1902 р.р.) — оселилися в Любарі.

  На початку 1890-их р.р. Водзіцькі перебудували старий палац Карвіцьких. Перебудову виконував архітектор Ольсен в стилі еклектики.

  У 1912 році Любарській маєток купує Ян Маньковський, який був останнім його власником. У 1918 році палац був пограбований та частково пошкоджений. Після встановлення радянської влади палац відновили та розмістили в ньому декілька державних установ. Під час німецької окупації на території палацу проводилися розстріли мирного населення. До цих пір збереглася стіна однієї з господарських будівель палацу зі слідами куль.

  Палац Карвіцьких-Водзіцьких був сильно пошкоджений в січні 1944 року, під час визволення містечка радянськими військами. Після закінчення війни рештки палацу розібрали, залишивши лише окремий фрагмент першого поверху правого крила із залишками кутової башти. Пізніше там розмістили їдальню автотранспортного підприємства. Також збереглися декілька господарських споруд.

   Ян Маньковський, останній власник любарського маєтку. Розстріляний більшовиками у 1919 році.

за матеріалами Ihor Dovbysh

«Старовинні маєтки Житомирщини: історія, архітектура, сучасний стан», Фейсбук

Новини Житомира