1.Костел св. Архангела Михаїла та св. Домініка

  До 1604 р. (за іншими даними 1616 р.) відносять також заснування монастиря василіан, при якому до 1833 р. діяла друга за значенням школа на Волині. За час свого існування монастир неодноразово змінював назву та конфесії. У 1666 р. це був Георгіївський монастир (був він єзуїтським чи православним досі нема однозначної думки). З часом його захопили уніати та перейменували на Василіанський. У 1775 р. греко-католики відкрили при монастирі школу, де навчалося більше 400 учнів одночасно. Приміщення школи в стилі бароко добре збереглись до нашого часу, в них і зараз знаходиться навчальний заклад – Професійно-технічне училище № 37.

  Після розподілу маєтностей Анною-Алоїзою Ходкевич у 1621 р. Любар ввійшов до володінь князів Любомирських, а потім послідовно Валевських, Карвицьких та Водзицьких. Любомирськими було побудовано домініканський костел (1630 р.) та католицький монастир (1634 р.), знищені в часи козаччини в середині 17 ст. За сприяння князя Францішка Любомирського з 1752р. здійснювалося відновлення храму . Його урочисте освячення відбулося у 1765 р. на честь св. Михаїла та св. Яна Непомука. В монастирі зберігались портрети єпископів Хелмських, Плоцьких, Луцьких, Познаньських, Краківських, п’ять портретів Римських Понтифіків, картини з Святого Письма, сім картин із зображенням нападів татар. Тут діяла також друкарня та знаходилась велика бібліотека. До наших днів зберігся лише костел. Зараз це діючий храм на честь св. Архангела Михаїла та св. Домініка.

   Адреса: Житомирська область, смт Любар, вул. Костьольна, 36а

2. Нова Чортория: гігантський млин, палац та усипальниця у парку

  З часів виникнення села воно перебувало у власності польської шляхти і з століття в століття переходило "з рук в руки", змінивши при цьому багатьох власників. У 1781 р. Чорторию придбав Ігнатій Кордиш. Оскільки у нього не було дітей, село успадкувала його сестра Францішка, яка була одружена з Юзефом Урсином Прушинським. Далі селом володів їхній син Кароль, одружений з Розою Прзібішевською. У них була тільки донька Антоніна, яка вийшла заміж за Адольфа Боженец-Яловицького. У 1870 р. Чорторию продали російському генерал-лейтенанту Петру Васильовичу Оржевському. Його дружина Наталія Іванівна була останньою господинею села до 1917 р. Юзеф або Кароль Прушинські є вірогідними засновниками палацу (його вважають спорудою початку ХІХ ст.). Тоді ж заснували парк. При польських господарях була збудована капличка-мавзолей. У другій половини ХІХ ст. побудували низку господарських споруд.

  Використання палацу Прушинських-Оржевських для декорацій у кіно зайвий раз доводить його кіногенічність, а відповідно і те, що це повноцінний туристичний об’єкт, як і парк розбитий навколо на 70 га, і церква усипальня Оржевських, зведена у стилі еклектики з елементами історизму.

  Але перше, що зустрічає туриста у Новій Чорториї – це гігантський паровий млин. П’ятиповерховий паровий млин збудували на березі річки Случ у 70-ті роки 19 століття – тоді він ймовірно був найбільший і виробляв неймовірну кількість борошна різних сортів – кажуть до півмільйона пудів. Він працює і нині, щоправда вже не від енергії води.

  Будівництво млину прийшлося на другу половину 19 століття. Завершили п’ятиповерхову будівлю у 1870-х роках. Споруда виконана у промисловому стилі і розташована на березі річки Случ. Граф Оржевський, відомий підприємець того часу, профінансував будівництво кількох будівель, що згодом отримали статус пам’яток архітектури, зокрема за його кошти побудували і паровий млин. Це був перший паровий млин, побудований на сучасній Житомирщині. Деякий час у будівлі працювала електростанція, після чого була закрита і так простояла кілька років. У даний момент у будівлі працює Новочорторийський млинзавод. Будівля і досі діюча, хоч і вітер часу вніс корективи у технології, що застосовуються у млині. З боку річки будівля має 7 поверхів, а із берега – 5. Поруч двоповерхова будівля, яку використовують у якості складу. П.В. Оржевський у 1880-х роках збудував огорожу, браму з прибрамним будинком та перебудував палац - він став двоповерховим. Справжньою окрасою заборного комплексу стали центральні в’їздні ворота. Ворота являють собою металеву конструкцію з кованого заліза, які обрамлені гранітними стовпами виконаними майстрами сірого граніту, завезеного з-під Шепетівки.

  В палаці збереглися давні сходи, прикрашені відлитими каштановими листочками та геральдичним драконом на початку маршу, а також великий вітраж на теми античності. Вітражів було декілька, але один з вітражів зробив художник Ф. Бялковський. Стеля з ліпниною і вітраж - початок ХІХ ст., мармуровий камін - друга половина ХІХ ст., вони теж збереглися до наших днів. У 1907 р. капличку-мавзолей переробив архітектор Адріан Вікторович Прахов (1846-1916 рр.) на церкву. Її стіни розписав художник М.В. Нєстєров.

  На жаль, за часів Радянської влади церква-усипальниця зазнала значного руйнування і на сьогодні робіт відомого майстра практично не залишилося. Після Жовтневої революції маєток перейшов у власність Радянської влади, і у 1920 році на його базі було створено Волинський агрономічний технікум. Зараз тут Новочорторийський аграрний коледж.

  Адреса: Житомирська область, Любарський район, село Нова Чортория

  Координати: 50°01′42″ пн. ш. 27°42′29″ сх. д.

За матеріалами: tic.zt.ua/

Новини Житомира