З середини 17 століття ним ще володів один з останніх роду київський хорунжий Міхал-Теодор Елець. В наступні роки село увійшло до складу Паволоцької волості(ключа) брацлавського воєводи Яна Олександра Конецпольського, від нього до князів Любомирських ― розповідає Ihor Dovbysh в фейсбуці.

  Як зазначає Л. Похилевич, близько 1790 року Трубіївку купує у Любомирських Березовський, який вже 1794 року віддає маєток зятю Адаму Францішеку Потоцькому (1743-1825) гербу Любич, який займав посаду королівського шамбеляна та житомирського підстолія та мешкав спочатку в сусідньому Карабчиєві. З того часу і до 1918 року маєток належав одній родині, Фокс-Потоцьким.

  До речі, приставку Фокс Потоцькі отримали ще з 15 століття, коли з'єдналися з шотландської родиною Фоксів.

  Після смерті Адама у 1825 році маєток, який складався з Трубіївка та Домантівки(2716 десятин землі) перейшов до його сина Петра (помер у 1875 р.). Він був одружений на Валерії Мазаракі та мав від неї 5 синів та трьох доньок.Наступним власником став син Петра Францішек-Ксаверій Фокс-Потоцький (нар. 1841 р.),одружений на Марії Білінській. Разом з братом Яном брав участь у польському повстанні 1863 року,за що був арештований та ув'язнений до київської в'язниці.

  У Францішека Потоцького було аж 9 дітей:4 синів та 5 доньок але Трубіївка дісталася старшому сину Петру(1875-1938), який після закінчення Київської гімназії навчався в Паризькому університеті на факультеті хімії.Потім проходив практику в кількох європейських країнах, по завершенню якої повернувся до родинного маєтку в Трубієвці та розпочав активну господарську діяльність. Так, зокрема він вирощував велику рогату худобу молочних порід, в ставках розводив рибу, великі площі полів займали плантації цукрових буряків. Цукровиробництво тоді наберало оберти і було дуже вигідним бізнесом. Петро Потоцький входив до складу правління цукрових заводів його дядька Емерика Маньковського в Красилові, Моївки, Монастирища та в Удичі. При цукроварнях він організував станції по вирощуванню нових сортів цукрових буряків та морозостійких сортів пшениці, жита, ячменю та картоплі.

  Останній власник турбіївського маєтку, Петро Потоцький, був одружений на росіянці Катерині Філіповій (1891-1939).У подружжя було четверо дітей:Генрик (1913-1970),Галина (1915-1987),Люцина (1918-2001) та Францішек (1919-1990).

  Після бурхливих подій 1918 року, коли родинний маєток був пограбований та спалений, родина Петра Потоцького змушена була деякий час рятуватися в Києві, а в 1920 році емігрували до Польщі. Там, у новопридбаному маєтку Квасові, він продовжив свою улюблену справу по селекції та вирощуванню нових сортів збіжжя та цукрових буряків,заснував насіневу станцію,, Удич'' в якому був гендиректором.Помер у Варшаві в 1938 році.

  До 1880 року в Трубіївці існувала двоповерхова дерев'яна садиба, побудована на межі 18 і 19 століть Адамом Потоцьким.Цю садибу можна побачити на малюнку Наполеона Орди початку 1870-р.р.

  У 1880 р. Францішек Потоцький розібрав стару садибу та побудував нову,одноповерхову та цегляну. Саме її можна побачити на світлина початку 20 століття.Близько 1908 року Петро Потоцький розбирає дерев'яний парковий портик та будує новий чотирьохколонний з цегли.

  З лівого боку від головної садиби був розташований одноповерховий флігель. В ній було сім кімнат та салон, а в підвалах зберігалися бочки з місцевим питним медом. Перед парадним фасадом садиби був розкинутий великий круглий трав'яний газон з квітковим клубами в центрі. Двір був оточений не високим муром. Ліворуч стояла залізна брама, а праворуч стайня для коней. Зі сторони села до маєтку вела широка алея з тополів.Паркові дерева тулилися на терасах, вздовж високого берега ставка.

  За радянських часів на території маєтку розмістили колгосп. До наших днів дійшли тільки напівзруйновані флігелі господарського призначення.

Новини Житомира