"Батько моєї матері, Михайло Гленбоцький, був одним з останніх представників шляхти на Волині та в Україні, зайнятої "бешкетуванням" і наїздами. Він був грізним шляхтичем для козаків, гордим козаком для ляхів і завзятим поляком для росіян і німців. Хоча, він був людиною старовинного крою, був зовсім не дурнем, умів і зібрати, і пожити.

  Призначений разом з регіментарем Стемпковським судити і карати гайдамаків Гонти і Залізняка, маючи в своїх руках "jus gladii" (право життя і смерті), він розсудив так: «якщо вб'єш або повісиш людину, він не буде вже відпрацьовувати ані «панщини», ані «дарування». Він поїв токайським і портвейном регіментаря Стемпковського, а гайдамаків по десятку і по два випускав на світ Божий і відправляв на слободи, щоб вони каялися в гріхах, відбуваючи панщину на славу Божу і на користь пана войського（дрібна адміністративна посада） овруцького. Таким чином, він населив шість сіл: Солотвин, Гальчинець, Зарбінці, Сьомаки, Агатівку і Розкопану Могилу..."

  "Кодня і три села належали стольнику Гленбоцькому, племіннику войського. Після смерті першої дружини, від якої він мав трьох дітей: мою матір, Михайла і Феліціяна Гленбоцьких, войський одружився з удовою племінника, яка вже мала від першого чоловіка двох дочок: Станіславу і Ганну, та нажив з цієї другою дружиною двох синів: Яна -Канта і Йосипа Гленбоцьких. Тоді то він заволодів і Коднянщиною, а після першої дружини отримав Пархомівщину в центрі України, Зороковщину в Житомирському повіті; від предків ж, він успадкував Голубівщину в лісах Овруцького та Видибор і Жадьки в Радомишльському повіті. Одним словом, як кажуть, був "паном на всю губу". І всюди дуже добре господарював..."

  "Генерал Корженевський, який, в ті часи, був бригадиром литовської народної кавалерії, власником трьох міст і кількох десятків сіл, домагався руки моєї тітки Станіслави Гленбоцької. Так, як войський чув, що бригадир був противником панської конфедерації і мав зносини з гетьманом Браницьким, то не хотів погодитися на цей шлюб. Дівчина, за згодою і відома матері та братів, втекла; після вінця молоді приїхали і впали в ноги войського. Войський схопив палицю і до тих пір бив бригадира, поки не зламалася палиця. Проте, опісля, дав за дочкою в придане Кодню, не шкодував грошей, але до смерті не хотів бачити цього подружжя.Такий ось був мій дідусь, улюбленцем якого я став з самого народження. Вмираючи, батько залишив мене майже немовлям, а мати, молода, одна з найкрасивіших жінок в Україні, розумна, багата, не хотіла вступити в новий шлюб, хоча залицяльників вистачало. Вона хотіла виростити з єдиного сина справжнього козака! За бажанням діда, мене одягли по-козацьки, на голову наділи козацьку шапку, до якої було прикріплене перо чаплі, як у давніх гетьманів українських і запорізьких..."

  "У Кодні найбільш багатолюдні зібрання та найшикарніші бали були у генерала Корженевського; гвардійці знайомилися там і , навіть, сходилися з молодицями, товаришували з поміщиками, молоддю, з офіцерами польського ремонтного війська, які проживали в Бердичеві.
Моя тітка, Станіслава Гленбоцька, померла після короткочасної хвороби, а генерал Корженевський, по закінченню половини терміну жалоби, одружився на іншій моїй тітці- Ганні Гленбоцькій, вдові маршалка Вікентія (Віценція) Ледоховського. Наскільки перша дружина Корженевського любила домашнє життя, господарство, книги, добрі справи і була благочестивою жінкою, настільки друга любила розваги, наряди, словом, була світською жінкою. У Кодні тоді дуже веселилися, а бали відбувалися один за одним..."

  "У Кодні йшли великі приготування до прийому імператора Миколи Павловича. Тітка і дядько викликали мене на це велике торжество: я приїхав з Ігнатієм Стемпковським і Яном Омецинським. Багато поміщиків вже чекали в Кодні прибуття імператора: їх зібралося у дядька всього дев'ятнадцять чоловік. Всі вони були в дворянських темно-зелених і малинових мундирах, я ж був у мальтійському мундирі.

  Государ приїхав в Кодню вночі. Війська назустріч йому не виходили, він прямо проїхав до будинку мого дядька, де все вже було приготовлено. Біля ганку імператора чекали: генерал Корженевський, господар будинку, граф Пален, командир 2-го корпусу та волинський губернатор Аверін. Такою була воля царя.

  З государем прибули: фельдмаршал Сакен, командир 1-ї армії, фельдмаршал Дибич Забалканський, командир другої армії, генерали Бенкендорф і Адлерберг, граф Станіслав Потоцький, генерал Вітте і численна свита імператора та двох фельдмаршалів. Всього було понад сто осіб і всі дуже зручно були розміщені у величезному коднянському палаці, ні для кого не довелося шукати приміщення в містечку.
60 екіпажів, які були запряжені шістками, четвірками і парами та120 верхових коней були напоготові. Меблів і килимів було так багато і такої якості, що старий фельдмаршал Сакен часто повторював «тільки у польського пана та ще відданого монарху, як відданий Михайло Корженевський, можна знайти такі речі»..."

Текст відтворений за виданням: "Записки Михаила Чайковского (Садик-паши)". // Київська старовина, № 1. 1891 рік.
На фото: Михайло Чайковський; Панський маєток у Кодні（поч.XIXст.）

Народний музей історії села Кодня

Новини Житомира