Того дня він обвінчався з графинею Евеліною Ганською в костелі Святої Варвари у Бердичеві – тепер Житомирська область. –

На рік молодша від нареченого, вона походила з давнього польського роду, володіла великим маєтком у селі Верхівня – за 60 км від Бердичева. Пара познайомилася за 18 років до того – Ганська написала листа своєму кумирові:

"Ваша душа прожила століття, шановний пане, а між тим мене запевнили, що ви ще молоді, і мені захотілося познайомитися з вами. Коли я читала ваші твори, серце моє тріпотіло. Ви показуєте істинну гідність жінки. Любов для жінки – дар небес, божественна еманація. Мене захоплює у вас чудова тонкість душі, вона ж бо і дозволила вам вгадати душу жінки".

Автор: фото: galleryua.comКостел Святої Варвари у Бердичеві, наші дні. Храм збудований у середині XVIІI століття. У 1820-х там учився грати на струнних інструментах майбутній польський композитор Фредерік Шопен. А 1850 року в костелі вінчався французький письменник Оноре де Бальзак

Після третього листа Бальзак зізнався Евеліні у коханні. 1833-го вони вперше побачилися – у Швейцарії. 1847-го письменник побував в Україні, запропонував коханій руку і серце. Та відмовила. Овдовіла за п'ять років до того, але не могла отримати дозвіл на шлюб з іноземцем. Його мав дати імператор Микола I.

"Тільки Ви повинні дізнатися від мене про щасливу розв'язку великої і прекрасної драми серця. Три дні тому я одружився на єдиній жінці, яку любив, яку люблю ще більше, ніж раніше, і любитиму до смерті", – писав Бальзак подрузі Зюльмі Карро.

Письменник помер за п'ять місяців – від серцевої хвороби. Бальзак зробив дружину єдиною спадкоємицею. Але там не було статків, лише борги. Графиня могла відмовитися від них, проте продала своє майно в Росії, щоб розрахуватися, і залишилася жити на батьківщині чоловіка. За рік познайомилася з художником Жаном Жигу, мала стосунки з ним 30 років – до своєї смерті. Близько 400 листів Бальзака спалила, залишила тільки 17.

"Тільки у змії може бути два язики, а в людини не може бути двох рідних мов"

Вільнодумний за вдачею, він перетворив факультет, що мав готувати ідеологічних "бійців компартії", на розплідник дисидентів, – згадує журналіст Андрій Сидорук свого викладача, доцента Київського університету ім. Тараса Шевченка у 1953–1965 роках Матвія Шестопала. – Курс закордонної журналістики, що він читав, формально зводився до розповідей про видання соціалістичних країн і комуністичні газети капіталістичного світу. Та Шестопал відмовився від ортодоксального підходу. Він постійно шукав асоціації, дивився на світ крізь національне сприйняття й передавав його студентам. Недарма на його лекції приходили з інших факультетів. То були уроки патріотизму. –

КДБ стежило за Шестопалом, бо щороку збирався зі студентами біля пам'ятника Тарасові Шевченку, їздив з ними у Бабин Яр, розповсюджував заборонену літературу. 1963-го під час конференції, на якій обговорювали спорідненість української та російської мов, викладач заявив:

Тільки у змії може бути два язики, а в людини не може бути двох рідних мов. Знання кількох характеризує людину з позитивного боку, але це не означає, що у неї кілька рідних мов. –

Потім показав аудиторії язика і запитав:

Так що, у мене, як у гада, має бути жало? –

Його виключили з партії, а на початку 1965-го – з університету. Редакторам, директорам видавництв і друкарень під страхом звільнення заборонили працевлаштовувати націоналіста. 12 березня 1965 року 67 студентів стаціонару – понад половина – написали заяву ректору: "Вважаємо, що усунення товариша Шестопала Матвія Михайловича від викладання на факультеті журналістики може кваліфікуватися тільки як дивне непорозуміння. Адже навіть важко уявити, що людина, яка кожному з нас прищеплювала не показні, а дійсно комуністичні ленінські інтернаціональні почуття, яка є автором книжки "Ми – інтернаціоналісти" й інших, може серйозно звинувачуватися в нерозумінні питань національної політики".

Студентів змусили відмовитися від підписів. Частину виключили з університету – "за поведінку, не гідну радянського студента". Шестопал залишився без роботи, родину втратив під час Другої світової війни. Спершу його матеріально підтримували друзі, але їх цькували за це. Збирав пляшки, щоб купити хліба. Своє життя називав "каторгою на дому". Помер за 21 рік.

12 березня 1898 року продавець морозива у Стамбулі – столиці Османської імперії – несе свій товар у відрі. Морозиво на вулицях міста з'явилося на початку XIX століття – дотийого дозволяли собі лише заможні люди.

Найпопулярніший сорт "Мараш дондурмаси" виготовляли з козячого молока і порошку з бульби орхідей. Порошок робить десерт густим, тому він довго не тане. Але продавець має постійно перемішувати його. Таке морозиво можна їсти тільки ложкою чи виделкою

"Досконалий день Пі" стався 14 березня 1592 року о 6.53 і 58 с. За американським стандартом цей момент записують як 3/14/1592 6:53:58, а перші 12 знаків математичної константи π – 3,14159265358. Тоді цю подію ніхто не зафіксував, бо не існувало стандартизованого відліку часу з потрібною точністю. 1987-го фізик із Сан-Франциско Ларрі Шоу запропонував святкувати "день Пі" 14 березня – у США цю дату пишуть як 3/14. Крім того, це день народження Альберта Ейнштейна

9 березня 1858 року Альберт Поттс із Філадельфії запатентував металеві поштові скриньки. Він був власником фабрики з виробництва стовпів для вуличних ліхтарів – на них і пропонував чіпляти ці коробки. Сподівався, що з поширенням скриньок зросте попит на його вироби. Коробки для кореспонденції існували ще у XVI ст. Тоді кораблі португальця Бартоломеу Діаша зазнали аварії біля мису Доброї Надії. Перед відплиттям додому один з офіцерів описав те, що трапилося, поклав лист у черевик і повісив його на дереві. У Флоренції дерев'яні ящики ставили біля церк­ви – туди кидали скарги на ворогів держави. В Австрії поштар носив коробку на ремені.

11 березня 106-го євнух китайських імператорів 44-річний Цай Лунь винайшов папір. Він подробив і змочив у воді кору шовковиці, волокна коноплі, ганчірки та залишки рибальських снастей. Суміш нагріли і поклали тонким шаром у форму – сито з бамбука у дерев'яній рамі. Після просушування на сонці по цих аркушах можна було писати. Згодом до складників додали крохмаль, клей і харчові барвники. Імператор Хе Ди дав євнуху звання міністра. Папір експортували по світі, тримаючи в секреті рецепт приготування. Його вважають одним із чотирьох великих китайських винаходів – разом із компасом, порохом і книгодрукуванням.

13 березня 1877-го 19-річний Честер Ґрінвуд із Фармінґтона, штат Мен, США, запатентував вуличні навушники. Ідея виникла за чотири роки до того, коли підліток катався на ковзанах на водоймі. На холоді мало не відморозив вуха. Тоді бабуся Честера пошила з хутра два кружечки з підкладкою і з'єднала дротом, щоб не спали з голови. Ґрінвуд 60 років виробляв теплі навушники. На його честь у першу суботу грудня жителі міста відзначають свято розваг.

За матеріалами Gazeta.ua