«Существующіе постройки:

1. Временный деревянный Кафедральный соборъ;

       2.Деревянный Домъ для церковнослужителей;

       3.Деревянный Домъ для церковнослужителей, назначаемый в службу;

  Предполагаемые постройки:

  А.Временная деревянная Церковь сърызницами для совершения ранних Богослужений;

  В.Деревянный Домъ для церковнослужителей».

  Відкриваю 11 сторінку книги диякона І.Кучерука «Свято-Преображенський кафедральний собор: історія та святині» і читаю його версію: «Церква блгв Олександра Невського, збудована у 1854 р.М.П.Синельниковим як тимчасовий собор. Спочатку деревьяна,потім обкладена цеглою. У 1874-1904 рр. – військовий собор, у 1904-1921 рр. – єдиновірський собор сщмч. Ігнатія Богоносця, у 1922-1927 рр. – церква Свято-Миколаївського братства.Знесена у 1927 р.»

  У листуванні 2013 року з дияконом І.Кучеруком він відверто написав: «Це вигадка Г.Мокріцкого». (дивись скріншот).

  Звернімося до книги «Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії». – Почаїв, 1888 – 1903, Том 1-5Миколи Івановича Теодоровича – церковного та громадського діяча, історика-краєзнавця Волині кінця XIX століття (зокрема церковної Волині); Він належав до волинських краєзнавців II половини XIX ст., які гуртувалися в м. Кременці навколо Волинської духовної семінарії, Волинського історико-статистичного комітету, газети «Волинські єпархіальні відомості».

  Раніше на цьому місці стояла Іларіонівська церква?

  За кількістю цитат і посилань на п’ятитомник Теодоровича (як і «запозичень» без посилань на джерело) на першому місці у волинезнавчій літературі. Книга видана в 1888 році. Він жив у той час, був викладачем Волинської духовної семінарії і ніяким чином не зміг описати в Житомирі Іларіонівську церкву… З 1861 року по 1888 рік вона«випарувалася» … А Г.П.Мокрицький через 120 років все-таки «відкрив» її. Це посилання на історичні джерела. А зараз кілька думок від себе. На проекті детального планування інженер Г.Милов пише про існуючий тимчасовий дерев’яний кафедральний собор (під № 1) на перетині Соборної площі та Соборної вулиці. Навіщо треба було його називати Іларіонівською церквою – одному Богу відомо. Будемо міркувати від протилежного – погодимося з Г.Мокрицким, і це Іларіонівська церква, 1861 рік. Отже повинен бути і тимчасовий кафедральний собор. По ідеї на плані праворуч, інженер Г.Милов, мабуть, забув це зафіксувати. Що ми маємо? Два тимчасових кафедральних собори. Чи не забагато для губернського міста з населенням 40 564 жителі. Виникає резонне питання: кому вірити? Я вірю Г.Милову і М.Теодоровичу, адже вони жили в той час. Тому вважаю, що Іларіонівська церква – це фальсифікація. Хотілося б почути думки наших краєзнавців. Хто правий?

Автор: Анатолій Магаз

Джерело: subota.online

 Новини Житомира