1. У родині Косачів був фотознімок, на якому 1 ½ - 2-річна Леся, товстенька з круглим веселим усміхненим личком, сидить на руках у тітки Олександри Антонівни Косач. На жаль, фото загубилося. Але погодьтеся, було б цікаво побачити, як тоді виглядала Леся Українка.

  2. Лесю хрестила її бабуся (по матері) Єлизавета Іванівна Драгоманова. Того ж року Єлизаветі Іванівні виповнилося 50!

  3. Дядько Михайло Драгоманов жартівливо називав Лесю «жабенятком новоградволинським». Саме він навчив її плавати в Случі.

  4. Леся вважала, що кожну людину можна характеризувати якоюсь барвою. Так, тітку Олександру, яка часто гостювала у Новограді-Волинському, вона називала «тьотінька моя голубая».
  
  5. Свою звягельську подругу (і до того ж хрещеницю своєї матері) Наталку Вишинську Леся хотіла навчити говорити. Але почавши чомусь зі слова «казан», не могла добитися ніяких успіхів у науці в своєї учениці.

  6. У своєму першому в житті листі, адресованому з Новограда-Волинського Драгомановим, Леся написала про їхню з братом спробу вивести вуженят із вужачих яєць.

  7. Під час проживання у Новограді-Волинському Олена Пчілка збиралася купити мікроскоп (!) Про це написала своєму дядьку 5-річна Леся.

  8. Малою Леся казала, що вона сама – «Віла біла» («віла» по-сербському – «русалка лісова»), бо сама була русявенька та біленька і їй дуже подобався цей образ. Отак вона захопилась «Сербськими народними думами і піснями» у перекладі М. Старицького!

  9. Леся їздила з батьком на полювання. Звичайно, рушницю їх ніхто не давав. Доки Петро Антонович з «дядею Гришою» полювали, вона в колі матері і тіток відпочивала: співала, плела віночки. Або бігала до лісу по ягоди і слухала, як собаки ганяють зайця.
 
  10. Перед від’їздом з Новограда-Волинського Леся роздавала приятелям свої речі, серед яких були малий на неї одяг, лялька без голови, але в золотих черевичках, братикова дзига.

Новини Житомира