А також Марина згадала, які сумніви і труднощі виникли у дівчат після цього рішення. Крім того, капітан “Полісся” поділилася планами команди на сезон.

  Як розпочали займатися волейболом?

  Я родом з Кривого Рогу. Розпочала займатися волейболом тут з 10 класу. Моя сестра займалась ним, та і взагалі у мене сім’я спортивна: мама і тато баскетболісти. Можливо, по генах передалось. До того ж ріст у мене хороший - 186. Тренер за два роки мене “піднатаскав” і я поїхала у Харків. Вступила на факультет фізичного виховання і спорту ХНПУ імені Г.С. Сковороди і там продовжила волейбольну кар’єру. 4 роки я грала за команду “Харків’янка”. І ось я уже вступила на 5 курс, а потім надійшла пропозиція переїхати в Житомир.

  У яких змаганнях брали участь?

  Буквально перші 2-3 роки ми з командою “Харків’янка” брали участь в Аматорській лізі України і Студентській. В Аматорській ми займали призові місця. В останній рік ми вже грали у Вищій лізі у здобули 2 місце. В Студентській лізі ми вже починаючи з другого року почали стабільно здобувати 1 місце.

  Яке амплуа у Вас було у “Харків’янці”?

  Я не була капітаном. Ним була дівчина старша, яка довше в команді грала.  Вона була капітаном і тренером водночас, допомагала нам. З самого початку я була першим темпом, центральним блокувальником, потім - догравальником.

  Як Ви стали капітаном ВК "Полісся"?

  Взагалі-то команда зазвичай вибирає капітана. Але мене вибирали за принципом того, що я довше всіх у команді. У нас у “Харків’янці” всі молоді, всі, з ким я грала у минулому році, пішли за особистими і сімейними причинами. Я залишилась і уже 4 роки в цій команді, з цим тренером. Він мені сказав, що я буду капітаном, тому що у мене “очі горять”. Це було досить несподівано. Я навіть особливо не встигла зрозуміти.

  А як взагалі з’явилася ця ідея з переїздом, і яка реакція була у дівчат?

  Це все заслуги нашого тренера в першу чергу. Анатолій Петрович Казьмерчук їздив уже не перший рік до себе в Коростень. І він хотів прославити Житомир і також розумів, що у Харкові на спорт не роблять акцент, бо тут багато чого іншого і не дуже сильно хочуть допомагати. А коли ми переїхали в Житомир, ми відразу відчули різницю, бо тут дуже лояльно відносяться до спортсменів. І от тренер їздив і домовився, я так розумію на футболі. Він приїхав і сказав, що дівчата, якщо ви хочете лишатися в цій команді, то я залишуся з вами, я вас не кину. Але подумайте і так. У Житомирі будуть такі ж умови, як і були. Єдине, було образливо міняти Вищу лігу на Першу. Було трохи страшно, багато дівчат не хотіли, багато і не поїхали, якщо чесно. Особисто я сильно не сумнівалася, бо знала, що Анатолій Петрович хоче для нас тільки кращого, в його цілях розвинути нашу команду.

  Чи не заважає переїзд навчанню і особистому життю дівчат?

  Спочатку дехто сумнівався і боявся у плані навчання. Я то вже на 5 курсі, у мене вже є базова освіта, а в них немає. І у нас не відразу вийшло переїхати, бо нас з університету не хотіли відпускати. Але якщо бачиш ціль - не бачиш перешкод. Тому уже переїзд не впливає на навчання. Бо ми на індивідуальному графіку, тим паче ми сказали, що ще Студентську лігу цей рік можемо пограти за Харків’янку. Але зараз ми думаємо над тим, щоб перевести дівчат у Житомир з 2 і 3 курсу Харківського вишу в Житомирський. А щодо особистого життя, то волейбол на професійному рівні це та ж робота. Тобто, якщо ти хочеш чогось певного досягти на високому рівні, особливо коли по 2-3 тренування, то ти нічого не встигаєш майже. Звичайно, хочеться урізноманітнити своє життя, але ти розумієш, що це твоя робота. У тебе є мета і у тебе дуже мало часу, щоб досягнути максимуму.

  Як формувався склад команди “Полісся”, чи були якісь труднощі?

  Так, у нас ще просто не повна комплектація команди, ми зараз шукаємо гравців. Але зараз у складі команди майже всі, хто грав за “Харків’янку” навіть рік чи менше. Є дівчата, які за Чернівці грали, за Львів, але за останній рік вони до нас переїхали у Харків. Є дівчина місцева - житомирянка Даша Буткевич. Але вона також грала в “Харків’янці” уже два роки. Жила і навчалась в Житомирі, але їздила до нас грати. Тобто всі грали у Харків’янці, просто хто більше, хтось менше. Всього у команді 12 чоловік. І під час новорічних канікул ми шукали дівчат. Будь-хто може приїхати до нас, потренуватися з нами. Якщо дівчина влаштує, їй нададуть всі необхідні умови.

  А які умови тут вам запропонували? 

  У нас у “Поліссі” умови дуже хороші. Для тренувань є і тренажерна зала, і басейн, і зал звичайний. Бо багато хто зіштовхується з такою проблемою, що немає де тренуватися. Якщо взяти Україну в цілому, то волейбольних жіночих команд дуже мало з такими ж умовами. І це при тому, що ми зіграли всього лише дві гри.

  Ви як капітан, що скажете по 1 туру? Чи впоралися із поставленими завданнями, чи виклалися на повну?

  Якщо чесно у нас поки не дуже сильна команда, дівчата ще маленькі. Є проблеми із зіграністю. Бо ми можемо багато тренуватися, те що ми і робимо, але в грі це зовсім інше. Не вистачає ігрової практики. Є трохи непорозуміння, бо ніби дівчата і з “Харків’янки”, але багато тих, хто був запасним. Тому ми з ними не грали саме в команді на майданчику. Потрібен час, щоб розуміти один одного.

  Як готуєтесь до 2 туру і які плани маєте на цей сезон?

  Ми тренуємося по два рази на день, а інколи й більше разів. Однак за тиждень-півтора ми трохи збавимо темп, щоб м’язи відновились. А до цього ми грузимо себе сильно. Очікуємо звичайно перемог. Але я знаю, що дівчата вже будуть трохи сильніші в цьому турі. Тому нам потрібно більше готуватися, відробляти ігрові моменти, зігруватися. Але я позитивно налаштована, я думаю, що ми упораємося з усім. Здаватися ми точно не збираємося, про це ми навіть не думаємо. Зараз у нас немає часу на “розкачку”. Ми розуміємо, що це Перша ліга, а ми в ній не хочемо бути навіть і двох років. Ми хочемо відразу намагатися далі пробиватися, грати з сильнішими командами, набиратися досвіду і ігрової практики.

Юлія Оріховська, Спортивний Житомир

Новини Житомира