НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Дідусь, школа, дівчата, тренер, купа дитячих фото: рідне місто Зінченка на Житомирщині. ФОТО

Дідусь, школа, дівчата, тренер, купа дитячих фото: рідне місто Зінченка на Житомирщині. ФОТО

  Репортаж Андрія Сеньківа з Радомишля – міста, де народився і починав грати в футбол Олександр Зінченко.

   Ранок. Автостанція «Дачна». Туди-сюди ходять двоє людей. В касі кажуть, що на Радомишль автобус піде через дві години. Диспетчерка заспокоїла: «Зараз подзвоню, куди треба». Домовилися, що через півгодини заберуть. Через кілька хвилин під’їжджає бусик – й завертає на Житомирську. Там вже стоїть автобус, а на моєму місці брошурка «зайнято». Пощастило – «стоячих не беруть».

  100 км на захід від Києва. Вжух – і ти в Радомишлі. Увага, наголос на перший склад: РАдомишль!

  Радомишль – не казка. Радомишль – не краса. Радомишль – не жах. Радомишль – звичайнісінький райцентр на Житомирщині. З красивенним замком, річкою, своїм пивом і Олександром Зінченком. Так-так, тут народилася людина, яка штампує кубки в Англії й слухає поради Гвардіоли. 

  Радомишль – це про тишу. Тут живе близько 15 тисяч людей, а все навколо не відрізняється від того, що можна побачити в інших маленьких містечках. Важливо, що тут не ходять потяги – до найближчої станції 30 км. Місцеві кажуть, що це й добре – нема «заїжджих» і криміналу. 

  Поряд із «квартирними» будинками звичайні хати. Поряд з крутими машинами коні. Поряд з різноробочими один з найкращих футболістів України. Коли захочете почути круту історію, гляньте на ці фото – успіх є не лише в Києві, Львові чи Харкові.

  Школа

  Запитую в жінки з двома пакетами: «Підкажіть, де тут школа?» «А яка саме? Їх тут п’ять», – відповідає. Саша вчився в третій, від вокзалу хвилин 10. Тут є кілька довгих вулиць – далі вулички. Звертаю в один з таких провулків і бачу чисто побілений рожево-блакитний будинок. Зліва від нього ще один – не такий доглянутий. Скоро його планують відремонтувати. Справа – для початкових класів, зліва – для старших. 

Туалет:

  Одразу біля подвір’я школи колорит – люди працюють на городі. Щастить – не було дощу.

  Зінченко закінчив тут 5 класів. Далі – Чорноморськ і академія «Шахтаря». Хлопчаки ганяють в футбол – без тактики, трикутників і ліній. Є м’яч, є ворота. Тут два поля – одне з маленькими воротами, інше – з більшими. Покриття – польове. Камінці. 

 Дехто знає Зінченка, дехто – ні. Здивували треті – знають, хто це такий, але шоковані, що він вчився в цій школі

  «Розказую учням, де він навчався, за якою партою сидів – одиниці про це знають. Якось показувала дітям на ноутбуці вручення кубка. Вони знають, що він в мене навчався. Про це треба розповідати. Це приклад, що з Радомишля можна вирватися і такого добитися», – каже Ірина Вікторівна, перша вчителька Зінченка. Голос, манера спілкування, блиск в очах – той випадок, коли розумієш – перед тобою вчителька. Вона захоплено розповідає про той клас і того Сашка. Веде в клас і показує парту, де сидів Зінченко.

  На переодостанній сидів Сашко:

  Ірина Вікторівна на фото ліворуч, поряд з нею – Віка, вона також вчителька і однокласниця Зінченка. 

  «Він був дуже відповідальним і цілеспрямованим з першого класу. В перший день навчання ми питали дітей: «Ким хочете стати?» А він казав: «Я буду футболістом». Всі перерви ганяв м’яч, з першого класу. Старшокласники забирали, то вони приходили до мене, і я за нього боролася», – може, старання Ірини Вікторівни і дали поштовх Олександру. Уявіть, як це – грати в футбол без м’яча. Вірно – ніяк. 

  Вони не говорять про Зінченка нічого поганого, жодної нелогічної історії чи дитячих витівок. Сашко – приклад, відмінник, дисципліна, відповідальність і староста. 

  «Його товариш Владік часто щось забував, а Саша зразу до батька дзвонить. Той одяг принесе, Владіка одягають. 

  В четвертому класі поїхала з сином в Житомир, а в нас буде день цивільної оборони. Тут дзвінок в Житомир на мобільний: «Ірино Вікторівно, все пройшло хорошо. Ми виграли всі призи, які були». Все – відчитався, ніхто цього не просив – сам взяв такий обов’язок, десь знайшов номер і подзвонив. Або наші хлопці були проштрафилися – в магазині щось не те взяли. Приходжу в школу, а він до мене: «В нас такий випадок, це такий позор!» Здав усіх з потрохами. Був дуже чесним.

  Він ж не був паїнькою, а живчиком – на перерві виробляв, що хотів. 

  Дівчата йому симпатизували, а йому, видно, Даша подобалася. Вона це відчувала – воду варила ще тоді. Вона бойова – могла його стукнути. Навіть одного разу мама приходила – розбиратися», – каже вчителька. 

  «Колись приїжджав, то ходив гуляти з Дашею. Зараз вже ні», – Віка розповідає, що шкільна любов Зінченка не мала продовження. Каже, що не сильно засмутилися, коли Саша поїхав в Чорноморськ – повернеться ж. 

  «Мама розповідала, що йому було там складно. Він хотів повернутися. Це ж малу дитину від сім’ї відібрали. Йому було 11. Краще жити з батьками і спати на своєму ліжечку, а не в інтернаті. Отут і проявилися його характер і працелюбство.

  Якби не поїхав в Чорноморськ, все одно став би футболістом – з його характером. Може, це би відбулося не настільки стрімко, по-іншому потрапляв би в клуби, але досягнув би свого. Він не був тільки слухняним – завжди зі своєю позицією й думкою. Гарно вихований – поважав і мене, і однокласників. Завжди казав, що думає – не мовчав. Могли і посваритися. Він не був безхребетним», – Ірина Вікторівна пояснює, чому в Сашка все вийшло.

  «Була компанія, ми ходили один до одного на Дні народження. Якось пішли до Вероніки в квартиру, а Саша з Владом придумали – набирати воду в кульочки і кидати з балкона в людей. Було весело.

  Пам’ятаю, якось пішли на дискотеку, то він ніколи не танцював. Ми тягнули його за руки – вічно сидів. В нього було одне заняття – ходити на тренування», – Віка не пам’ятає, коли Зінченко почав. Їй здається, що він тренувався завжди.

  Отже, ми знайшли «жовтизну». Футболіст «Манчестер Сіті» кидав в людей кульочки з водою :) 

  ***

  Ірина Вікторівна дістає фотографії. Пам’ятає кожну: перший місяць у школі, творчий вечір, випускний у четвертому класі. Саша був таким, як усі. І правильним. Це найбільше відрізняло. 

  Чи не єдиний, з ким Сашко тримає зв’язок – Влад. Вони разом ходили в дитячий садок, разом вчилися в школі, разом проводили вільний час.

  «До футболу його привчив батько. Навіть фото є – він тільки-но почав ходити, а йому м’яча кинули. В нас на вулиці не було футбольного поля. Самі придумували ворота – могла бути стіна.

  Були турніри між дворами, він був капітаном – скликав усіх. Постійно сперечалися, хто перший – біг, футбол. Виходило, що він.

Пам’ятаю, він грав зі своїм віком. Тренер йому сказав – подивимося, як ти граєш зі старшими. І він виділявся. Найменший зріст, найменші габарити, старші противники – а він найкращий. Він вже тоді грав з   сильнішими, це допомогло», – каже Влад. Довго думає над смішними історіями про Сашка і таки видає:

  «Треба було вирішити задачу з математики – про каструлі, суму порахувати. Він не розумів – мама на реальних каструлях показувала. Він на урок заходить – і всі в шоці. Так він все знає. Я взагалі думав, що Саша з каструлями прийде. 

  В кожного з нас була приставка, і ми грали в FIFA – ще з пікселями. Постійно – на щось. Зараз він постійно так робить з партнерами по «Сіті» – це ще з дитинства. На присідання, віджимання, підтягування. Один раз той, хто програв, мав принести м’яч дивним способом 5 разів – на голові, між ногами. Закидуєш по всій кімнаті – і понеслося. Поза школою були приколи, а в школі – ні. Ми ніколи не прогулювали». 

  Влад каже, що зідзвонюється з другом нечасто, але регулярно. Коли він в Радомишлі – бачаться. Запевняє – ніякого зіркового польоту і понтів. Це той же Саша, який рахував каструлі:

  «Він абсолютно не змінився. Це навіть трохи дивно. Яким його пам’ятаю, таким і залишився. Все спокійно і скромно. Він нікого не відпихує від себе – простий хлопець з маленького міста. Він грає в «Манчестер Сіті» в тому числі й тому, що не має зіркової хвороби. Коли він в Радомишлі, то ховає це, аніж афішує. Він не роз’їжджає на машині, а ходить тут пішки». 

  «Два роки тому я його зустріла. «Вирішив, що вас знайду», – каже. Обмінялися телефонами, ми зустрілися, він навіть пам’ятав, що в мене був День народження – квіти подарував. І сказав, що я зовсім не змінилася з тих пір. Розповідав, що щемить в серці, коли сюди їде – тільки напис при в’їзді бачить. Залишився таким же добрим і зовсім незазнайкою. Він хоче зустрічі однокласників – якраз п’ять років, як школу закінчили. 

  Страшно радію за нього. Що все так склалося. Дитина досягла того, чого хотіла. Велика гордість. Думалося, що стане футболістом, але ж не настільки відомим і не настільки швидко. Зараз відоміших за нього в Радомишлі немає», – нумо тішитися разом з Іриною Вікторівною.  

  Дім

  Мені орієнтовно підказують, де жив Зінченко. Виходжу на вулицю Незалежності і бачу дідуся – він йде у підвал. Питаю про Зінченка, той каже, що добре знає його діда й кричить дідусю навпроти: «Володю, а заведи хлопця до Корчевого». Той бере мене під своє крило. Каже, що служив з Корчевим – той мав звання майора, а він – полковника. Дід Олександра востаннє працював у військкоматі, я не питаю, чи Корчевой – прізвище. Це ефектно. 

  Ми проходимо звичними вуличками і підходимо до п’ятиповерхового будинку. Зінченко жив на першому поверсі в другому під’їзді, Володимир Іванович – в четвертому. Каже, що Саша з пацанами облазив всі підвали – були і розбиті шибки. 

  Сміливо крокуємо прямо до квартири. Довго дзвонимо. Виходить Корчевой. В трусах і футболці. Чути, як горланить телевізор. «Ніяких інтерв’ю і журналістів. Потім все перекручуєте. Оце дочка недавно була і казала – не можна, тому вибачайте», – обламує він. В нього є проблема – фінал Кубка Англії не показують по телебаченню, треба «лізти в інтернети». 

  Мій напарник витирає лоба – пітніє, бо прихворів. Сідаємо на лавочку – розлітаються пляшки молока з його сумки. «Раз Корчевой не захотів, я тобі розкажу», – виручає він. Фотографувати забороняє – каже, що всі один одного знають. Ще з Корчевим посвариться. Розповідає, як круто Сашка грав, який у нього стержень і наскільки світла голова. Додає: «Це й добре, що ти з Корчевим не говорив. Він би тобі розказав, що привів хлопця в футбол, а це не так – все завдяки татові». 

  Батьки Зінченка не живуть разом – в обох нові сім’ї. Батько переїхав до Житомира, мама – в Росію. Вона вийшла заміж за тренера Зінченка, який займався з ним в Чорноморську. В Радомишлі ще живе її сестра, і Корчевой, її батько, – його ви вже знаєте.

  Спортивна школа

  Я ляпаю – РадОмишль. Він одразу виправляє. Каже: «Навчіться правильно говорити». Проговорюю в кінці кілька разів – наголос на перший склад. Це важливо. 

  До спортшколи – кількасот метрів від місця, де Зінченко сидів за партою. Біля парку – наліво. Не втримуюся і заходжу в парк.

  Зліва в кінці футбольне поле і коробка. Там грають в «одне касаніє».

  Один з пацанів каже, що знає Зінченка – колись Саша тут починав. 

  Повертаю назад – в спортшколі чекають. Невеличке приміщення з кількома кабінетами, душовими і тренажерним залом. Останній з’явився тут лише кілька років тому. Нічого особливого.

  Лише тренер. Його звати Сергій Володимирович. 

  Він живе футболом, змаганнями, дітьми. Він не хоче, щоб вони грали в «бий-біжи» – лише в красивий футбол. Результат не має такого сенсу, як гра. Володимирович часто встає – розмахує руками і ногами, показує, як потрібно діяти в певних моментах, і які очі в людей, які не вміють грати на різних позиціях. Якщо більшість з наших футболістів стають зірками «всупереч», а не «завдяки», то Зінченко до таких не відноситься. В нього є потужне «завдяки»:

  «Всі нинішні якості Саші були в дитинстві – швидкість мислення перш за все. Завжди кажу хлопцям: «Спершу думка, потім дія». Поки м’яч летить, Саша вже знав, що робити. Це богом дано, а на тренуваннях уважно слухав підказки тренера. Всі любимо, коли хвалять, а він слухає – що мене, що Гвардіолу. І йде самоаналіз.

  Хіба може тренер навчити Мессі такої техніки? Головне – направляти, підштовхувати і не задавити. А це в Україні люблять. В нас нема гравців, які ведуть гру – як Калітвінцев чи Белькевич. Ми вбиваємо індивідуальності. «Віддай, віддай, віддай, віддай», – кричать тренери. Хай люди йдуть в обводку, хай думають. В дитинстві вдолблюємо: «Надежнее. В аут. Горишь!» Гравець суперника за три метри до тебе, а тренер кричить «Горишь!» Це нервує – хай люди працюють з м’ячем, хай включають голову, хай біжать туди, де нема купи людей, а є вільне місце. Треба розвивати найкращі якості футболістів, а не робити всіх однаковими. У нас все дуже примітивно: вибили м’яч, відскок, зачепилися – добре, ні – нічого. 

  Треба створювати, а не відбиватися. Вони самі від цього задоволення отримають. Якщо вони отримають – вболівальники тим більше.

  Дуже добре, що він всю техніку відпрацював до того часу, поки не сильно підріс. Коли людина більша, координація стає гіршою – а техніка в нього залишилася. Тому дітей треба віддавати на футбол якнайшвидше. 

  Люди не повинні грати на одній позиції – лівого захисника, центрального, флангового. Правому захиснику кажуть: «Треба зліва зіграти». А він лівою бити не вміє. Як це? Бий 10 разів, 100, 1000. І навчишся. Для цього є тренування. Саша виконував все. Так, у нього були помилки, але він уважно слухав і старався не робити помилки, які робив раніше», – Сергій Володимирович дає майстер-клас.

  ***

  В Радомишлі Зінченко не грав з хлопцями свого віку – з на три роки старшими. Лівий півзахисник – його оптимальна позиція тоді, в захисті було важко – суперники були фізично сильнішими. 

  «В 11 років повезли його в «Динамо», а там брали в пансіонат з 14 років – тобто, ні школи, ні місця для проживання для таких малих не було. Або ти з Києва, або треба було возити. Такої можливості не було – ще ж навчання. А навіть рік чекати – це багато, а три – тим більше. Знайомий тренер подивився на нього і сказав їхати в Чорноморськ в «Моноліт» – вони були фарм-клубом «Шахтаря», навіть грали в помаранчево-чорній формі.

  Він поїхав з мамою – батько якраз працював в Одесі на будівництві. Я весь час на дзвінку – тренер каже, що якраз починають тренування. Думаю, через годину передзвонить. А він дзвонить через 10 хвилин: «Хлопець – золото. Ми забираємо». Я вже своїм вино виставляю – малий поступив. Минає півгодини і каже: «Вони їдуть – щось не хочуть». Але що в Радомишлі? Пиво, горілка, в компанію якусь потрапить – і все, чемпіонат області. Але таки вмовили. І вийшло так, що він перший рік не грав – по кілька хвилин. Теж грав там зі старшими – тепер на рік.

  Пам’ятаю, він приїхав вже з «Шахтаря», де грав за U-14. Тоді якраз був чемпіонат району, а він привіз одного хлопця, з яким вчився. Ми виграли 9-2, а Саша забив 5 штук. Потім поїхали на область грати – Саші 15, він пробігає через все поле, ложить на жопу двох захисників і красиво б’є повз воротаря. Це проти дорослих він так грав в такому віці», – каже тренер.

  Володимирович – хороший друг батька Зінченка. Разом грали у футзал – в першій лізі. Володимир Зінченко – людина військова, закінчив школу КДБ, був в гарячих точках – в Нагорному Карабасі. Розповідаю про історію з дідом, а той киває: «Мама Саші теж просила мене нічого не говорити. Але людям цікаво, звідки Зінченко, як починав. Хіба я щось погане роблю, чи про якісь скандали розказую?»

  Він дбайливо дістає фотографії з рамок і виправдовується: «Тоді не було такої техніки – мильниці. Та й не фотографувалися особливо – не знали, що Саша в «Манчестер Сіті» потрапить». 

  Пам’ятаєте про блиск в очах Ірини Вікторівни? Тут така ж ситуація. Тренер пам’ятає весь склад, долю кожного. Всі хлопці грають в футбол, хоч і не профі. Часто згадує Олега Ничипоренка – той грає за «Агробізнес» в першій лізі.

  Як і всі, тренер запевняє – в Саші нема ніякого зіркового нальоту:

  «Коли приїжджає, ще не було такого, щоб не заїхав сюди. Завжди питає, що треба. Грошей не прошу, кажу: «Саня, ти що – не тренувався? Сам знаєш, що треба. Манішки, форма, м’ячі». От рік тому був. Грали на Кубок району в футзал. Підходить і питає: «А можна я пограю?» І пацанів питає, чи можна. Нема такого, що його просять, а сам. Один тайм відіграв за одну команду, другий – за іншу. Після матчу на півтори години затрималися інші ігри. Всі побігли фотографії роздруковувати – автографи, фото. Ні разу від нього не почув: «Я там, а я такий». Слова «я» нема. 

  Єдине питання було, що він писав про місце народження в соцмережах – Житомир. Питаю: «Сашка, а коли ти родився в Житомирі? Не соромся. Для тебе великий плюс, що ти вибився не з великого міста, а з районного центру. І нам приємно – людина з Радомишля на такому рівні». 

  Володимирович бідкається, що не дуже знається на «мессенджерах», але говорить з Сашком по душах. Коли той приїжджає. Минулого разу навіть на відкрите тренування збірної на «Олімпійському» заглянув. Вся кар’єра Зінченка – в нього на долоні. Він радить, слухає, хвилюється:

  «Ми з ним сиділи, спілкувалися, з батьком говорили. Дійшли до спільного знаменника, що йому треба йти з «Шахтаря», а не бігати по орендах. Пощастило, що зміг піти – допомогли люди. Був момент, коли його навіть Венгер хотів. Потім після ПСВ ходили чутки, що його «Наполі» хоче. Він мені сказав: «Володимирович, в мене всі думки пов’язані з Англією». Він молодець, що тут ще сказати. 

  Він хавом грав одне, плеймейкером інше, а зараз в захисті грає третє. Він не гірший за Давіда Сілву, але той має авторитет. Інколи можна дати на Зіну в розріз, але віддають на Сілву. Хотів би, щоб в Саші з’являлася наглість – коли можна пробити, пройти, обіграти. Його пас на Циганкова з Люксембургом візьміть. Він стає лідером збірної – в захисті відпрацьовує, партнерам підказує, всі зонки перекриває». 

  Його вихованець грає за «Манчестер Сіті» та збірну України. Його вихованця хвалить Хосеп Гвардіола. Його вихованець вчора взяв черговий трофей.

  «Їздив на матч з Іспанією до Києва. Він зіграв 2 хвилини і додаткові. Випустять, чи не випустять, – він 2-3 хвилини стояв. Думав – не дай Бог, що не встигне вийти. 

  Саша виходить на поле, а друг крикнув: «Це тренер Зінченка». Мені почали плескати. Я заплакав – пробило на сльози, мурашки по шкірі. Це не описати. Фурор».

Джерело: ua.tribuna.com

Новини Житомира

Последнее изменение Среда, 22/05/2019

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Loading...

Go to top