Ще б пак: не кожен день новоград-волинці виступають на популярному шоу талантів! Натомість ці молоді і завзяті спортсмени-любителі — майстер виробничого навчання з вищого про­фесійного ліцею Дмитро Чаплінський (Новоград-Волин­ський) та учень цього ж ліцею Дмитро Микитюк (с.Малий Молодьків) — попри перепони і невіру багатьох людей, своїм виступом вразили журі і отримали три «так».

До речі, про Дмитра Чаплінського та його незвичайне спортивне захоплення ми вже писали. Тоді ж він пообіцяв, що обов’язково потрапить із другом на «Україна має талант». І ось це сталося — з-поміж трьохсот учасників на шоу обрали двадцятку кращих, і новоградський спортивний дует опинився у числі найталановитіших людей України!
Воркаут — так називається вид спорту, в якому виступають обидва Дмитра. Полягає він у різноманітних вправах на турніках, брусах, шведських стінках та інших, часом зовсім несподіваних, конструкціях. З розвитком Інтернету в історії воркауту почався справжній бум: спортсмени з різних куточків планети скидають у мережу відео з трюками на звичайних дворових майданчиках. Як кажуть, великих затрат на цей спорт — не потрібно, головне — бажання та фізична загартованість. Ті, хто бачив подібні тренування, завжди залишаються враженими видовищністю цього спорту. Продемонстрували її на телевізійному шоу й вуличні спортсмени з Новограда.
Тепер, 13 квітня, хлопці їдуть готуватися до нового конкурсного відбору на шоу — у тренувальний табір у Пуща-Водицю, а вже 2 травня Україна спостерігатиме за їх виступом. З п’ятірки кращих учасників у прямому ефірі оберуть переможця. Призовий фонд шоу — 500 тисяч гривень. У разі перемоги спортсмени мріють побудувати у Новограді майданчик з турніками — для того, аби тут могли займатися місцеві діти. Але вже сьогодні хлопці стали чудовим прикладом для багатьох не лише у нашому місті, а й по всій Україні.
— Хлопці, погодьтеся: не кожен день доводиться брати участь у телевізійних програмах такого рівня. Напевно, враження від участі у шоу маєте яскраві?
Д.М.— Звісно, більше вражень було одразу після ефіру, а транслювали наш виступ значно пізніше. Тому ми з нетерпінням чекали, але ейфорія трохи вже вляглася. Були вражені величезним масштабом цього шоу, приязним ставленням до учасників команди телевізійників, яскравою великою сценою.
Д.Ч.— До нас була прикута увага телекамер, нас постійно знімали. Тим паче, що ми відкривали цей змагальний день. Спочатку нам казали, що виступатимемо десь всередині шоу, а потім несподівано повідомили, що плани змінилися. Взагалі багато було ажіотажу за лаштунками, чимало несподіванок. То інтерв’ю, то анкети, то знайомство з іншими учасниками. До речі, їх дуже багато було, й у всіх — різні неймовірні таланти. Інколи навіть закрадалася думка: а що ми тут робимо? Але вгамували усі свої хвилювання і вийшли на сцену, щоб показати те, що вміємо. Звісно, розраховували вразити журі, щоб пройти далі.
— Зі сторони ви виглядали досить впевнено, тому члени журі під час перегляду відзначили не лише ваші трюки на турніках, а й уміння працювати «на глядача». Дівчата у залі, скажемо відверто, жваво реагували як на м’язи, так і на харизматичні усмішки. Ви задоволені своїм виступом?
Д.Ч.— Так, але шкода, що ми підготували 8-хвилинний насичений виступ, а в ефірі показали трохи менше трьох хвилин. Багато трюків вирізали під час телевізійного монтажу. Тепер нам треба підготувати наступний наш виступ таким чином, щоб перевершити себе: хоча журі бачило значно більше, аніж глядачі по телевізору. Але маємо вас запевнити, що фантазії та умінь у нас вистачить.
Д.М.— Члени журі багато розпитували нас про Новоград. Щоправда, цього теж не показали. Ігор Кондратюк, наприклад, питав скільки у нас мешканців проживає, а Слава Фролова розповіла, що у неї тут є родичі, і тому вона чекала на виступ талантів з Новограда-Волинського. Дуже приємне враження від цих людей і від шоу загалом.
— Скажіть, а чому ви вирішили взяти участь у шоу? Тим паче, що на цьому шляху вас чекало чимало випробувань…
Д.Ч.— Якось так прийнято у нашому світі: щоб пробитися кудись, — потрібні гроші. Ми поставили собі за мету потрапити на кастинг, аби зламати цей стереотип. Самі подали заявку на участь, за свій кошт підготували костюми, практично не маючи жодної підтримки від когось. Колектив другої школи допоміг нам із грошима на дорогу до Києва, і ми за це дуже вдячні! Натомість стукали у багато дверей, відкрили рахунок, сподіваючись на те, що наше бажання прославити рідне місто підтримають інші. Багато хто перед від’їздом до Києва нам казав: «Дивіться, не зганьбіть Новоград», напевно, думали, що то наша якась забаганка. Напевно, до воркауту ще не ставляться настільки серйозно, як до інших видів спорту. Сказали, що коли буде мир — тоді й будуть нас підтримувати. Лише близькі люди у нас повірили.
— В Україні проходять змагання з воркауту?
Д.Ч.— ­Так, проходять. Це дуже видовищні змагання, всеукраїнського рівня, тут можна отримати цікавий і потрібний досвід. Нам, на жаль, ще не доводилося у них брати участь — бракувало грошей або так складалися обставини. Проте маємо намір вже влітку організувати подібні змагання у Новограді, запросити спортсменів з інших міст. Сподіваємося, що до того часу, якщо виграємо у шоу, зможемо побудувати тренувальну базу. Звісно, наразі це лише плани, але така мрія у нас є.
— Плани у вас справді значні: і змагання організувати, і знову заявити про себе на шоу «Україна має талант» не менш вдалим виступом, ніж попередній. Молодці, це похвально, адже вам лише 17 і 18 років. Звідки у вас така завзятість?
Д.М.— Ми розповідали на шоу, що росли у неповних сім’ях, без батьків. Навчилися, що розраховувати треба на себе, не боятися труднощів. Вдячні своїм мамам і близьким, що підтримують нас на тому шляху, який ми зараз обрали. Хочемо своїм прикладом показати молоді, що можна жити без алкоголю і цигарок, мати класну фізичну форму і намагатися цінувати і покращувати своє здоров‘я. Для цього, звісно, потрібно працювати над собою.
— Де ви тренуєтеся?
Д.Ч.— Де тільки можна: на звичайних турніках, під відкритим небом. У холод, дощ, град, по дві-три години щодня. Іноді доводиться збивати бурульки з турніків, але тренування не скасовуємо. Через це, можливо, не завжди вдається приділити достатньо часу близьким людям, але сподіваємося, що вони зрозуміють.
— Воркаут — це травматичний вид спорту?
Д.Ч.— Серйозних травм у нас не було, але ми постійно працюємо над видовищними трюками, підтримками, тому можна потягнути м’язи. Але вважаємо, що краще, коли на турніках, ніж на рівній дорозі, йдучи по вулиці. Бо у такому разі ти нічого не здобудеш, а так — є заради чого. Та й досвіду вже вистачає: я займаюся на турніках вже більше восьми років, Діма — чотири. Те, чого ми навчилися, ми показували у Новограді під час різних свят. Якось вдалося влаштувати показові виступи і змагання у школі-інтернаті, допоміг нам у цьому Олександр Володимирович Билков.
— А як ви познайомилися і зрозуміли, що можете стати командою?
Д.М.— Познайомилися на турніках (обидва сміються — авт.). Я попросив Діму навчити мене робити «сонечко», але з першого разу в мене вийшла лише «луна», а коли робив «сонечко», то впав...
Д.Ч.— Я усе життя тренувався сам, тому дуже здивувався, коли Діма підійшов і запитав мене, як навчитися. Навіть коли не усе вийшло, то він не розчарувався, спитав, чи можна далі приходити тренуватися. Мені сподобалося те, що він вже багато чого вмів на турніках, тому я подумав: а чому б разом не тренуватися? Згодом ми створили команду, нас стало шість чоловік. А через якийсь час лишилося тільки двоє, тому команда наша так і називається — «Сильний дух».

Юлія КЛИМЧУК, «Звягель»