«Дякуємо, що Ви у нас є, що Ви поруч з нами, за Ваш оптимізм та доброту до людей. Пишаємося Вами та вчимося  у Вас. Приклад Вашого життя вартий наслідування. Ви Людина з великої літери», - сказав заступник міського голови Олександр Бочковський. Він також подякував Францу Карловичу за активну життєву позицію та виховання підростаючого покоління.
Про це повідомляє прес-служба міської ради.
Дитиною пережив голод 33-го. У 1938 році була репресована вся його родина (батько, мати, сестри). Напочатку війни 16-річним юнаком приєднався до словацького антифашистського підпілля. Колишній в’язень концтаборів «Майданек» і «Ляйтмерітц». Після повернення додому був заарештований як «ворог народу», але втік із радянської в’язниці. 4 роки переховувався на волі від сталінського режиму. Але в 1950 році знову був заарештований і засуджений до 10-ти років ув’язнення в радянських концтаборах. Там він зустрів цвіт інтелігенції, справжніх патріотів: письменників, вчених, артистів. Через 5 років, після смерті Сталіна був випущений на волю та реабілітований, - пише mestovstrechi.info.
«Багато хто каже: німці погані, а наші хороші. Це неправильно, дуже неправильно. Поганими бувають люди, а не національності. Я завжди говорив так: гітлерівці і сталіністи. Це вони злочинці. А серед росіян, німців дуже багато хороших людей. Завдяки їм я залишився живим. Німця Зента з концтабору Майданек буду пам’ятати навіть перед смертю. Він не знав російською жодного слова, на мигах розмовляв, але старався всім допомогти. Я пам’ятаю, як німецький наглядач Якуб бив ув’язнених ногами, принижував, а Зент до нього підійшов і каже: ти ідіот, якщо я побачу, що ти б’єш в’язнів, то я тобі так в морду дам, що ти ніколи не встанеш».
«У мене є один секрет, який я хочу залишити молодим. Часто думаю: як я залишився живим у Майданеку? Там багато хто божеволів. Люди кидалися на дроти, стоячи помирали, а мені завжди вистачало часу і мужності під час шикування помолитися Богу: Господи, Мати Божа, допоможи мені, щоб я не збожеволів, щоб я при свідомості помер. Цього мені вистачало. Щось мені завжди підказувало, що треба зробити, як вчинити. Це правда.
У мене немає злоби ані до нацистського режиму, ані до сталінського. Був проклятий час, не лише для мене одного: Бог їм суддя (Сталіну і Гітлеру). Але злоби у мене немає», - говорить Франц Карлович.