На світанку 22 червня 1941р. ворожа авіація бомбардувала Житомир та Коростень. Швидке просування німецьких військ у початковий період війни не дало можливості значній частині єврейського населення евакуюватися на схід.На початку липня 1941р. гітлерівці вдерлися на територію області і почали запроваджувати так званий «новий порядок» − жорстокий і кривавий нацистський режим, складовою якого став Голокост. На думку фашистських окупантів на Україні жили «більшовицькі євреї», які становили основу радянської влади, були ведучою силою світової революції, тому їх необхідно було знищити, чого б це не коштувало. Для їх ліквідації в Україні були створені айнзацгрупи. Створення оперативних груп завершилося наприкінці червня 1941р. 9 липня 1941р. німецькі окупанти зайняли Житомир, в якому нараховувалось 93 тис. мешканців. Вже 19 липня 1941р. відбулася жахлива розправа над євреями міста. По місту було розповсюджене надруковане повідомлення: 

«Жидівські палії спалили вже багато будинків міста. Численні родини зостались без даху над головою. За це розстріляно 19 липня 1941 року 100 жидів. Пересторога для всіх. У випадку дальших підпалів поступатиму ще суворіше, а крім цього всі мешканці домів, віддалених на сто метрів від місця пожару, будуть заарештовані як підозрілі в саботажі. Українці! Уважте сами й бережіть власне майно від жидівсько-комуністичних саботажників». 

Вбивства та пограбування людей мали здійснюватись за планом, за графіком, чітко дотримуючись щомісячного і поквартального їх виконання. Тому з перших тижнів окупації німці стали готуватись до перепису населення. У липні-серпні 1941р. на Житомирщині було знищено близько 13 тис. євреїв. Найкривавішим став вересень 1941р., коли фашисти закатували понад 27000 мешканців області. Протягом першої половини 1942р. єврейське населення майже повністю було знищене. У 1943р. були розстріляні висококваліфіковані спеціалісти та ремісники. Найбільше документів і матеріалів, свідчень очевидців про гітлерівський геноцид євреїв зібрано у фонді 2636 Державного архіву Житомирської області. Це − акти обстеження місць розстрілів, обстеження і підрахунку закатованих людей в могилах, свідчення очевидців. Але треба враховувати, що не всі дані опитувань містять об’єктивну неупереджену інформацію. Так, 17 липня 1941 року німці увірвались у містечко Ружин, а вже 19 липня знущались над євреями біля пам’ятника Леніна. 20 липня 45 євреїв загнали в річку та заставили їх танцювати, а 10 вересня зібрали біля 1000 євреїв, відокремили кваліфікованих майстрів, а 750 жінок, дітей та старих розстріляли. Документи кримінальної справи 1947 року дають нові факти по містечку Ружин. Це − розстріл на початку травня 1942 року більше 400 чоловік, у червня 1942 року − більше 300 чоловік, у жовтні 1942 року − 200-250 чоловік, в травні 1943 року − більше 20 чоловік. Поліцай розповідав: 

«Після розстрілу радянських громадян єврейської національності, які досягли дорослого віку, на початку травня я з райполіціянтами м. Ружина збирав єврейських дітей, які залишилися у віці 5-10 років і їх на возі разом з конюхом вивозив на 20-30 дітей до місця розстрілу радянських громадян за колгосп «Новий світ». Після чого дітей кидали в яму і їх гестапівці та жандармерія розстрілювали і закопували (частину закопували живими)».

Свідок доповнив: «Серед дітей яких закопали живими я впізнав дітей Духовного Ішка, хлопчика до 8 років та дівчинку 6 років. Духовного також німці розстріляли».

Згідно із матеріалами «Комиссии по учету ущерба, нанесенного немецко-фашистскими захватчиками» на території Житомирщини закатовано 75764 євреї. У Житомирі знищено 9600 євреїв, Бердичеві − 29500, Новоград-Волинському − 4850, Коростені − 7000, Коростишеві − 2500, у районах області близько 21500. Але ці дані підраховані за списками міських та сільських рад, тобто це кількість розстріляних та закатованих євреїв, які були жителями Житомирщини. За даними перепису 1939р. на території області проживало 125007 євреїв (7,4 % від загальної чисельності населення).

Винищення циганського етносу також було програмним положенням нацистського режиму. На окупованій Житомирщині циган знищували на місці − там, де знаходились циганські табори, на шляхах їх просування, тобто там, де їх наздоганяли зондеркоманди, частини СС, фельджандармерія, айнзацгрупи. Ромів також знищували військові частини вермахту, згідно із сумнозвісним секретним наказом рейхсфюрера СС і начальника поліції Гімлера під кодовою назвою «Морок і туман» від 4 лютого 1942 року.

Підставою для знищення та головним звинуваченням стали кочовий спосіб життя та «циганська зовнішність». Тільки в Янушполі влітку 1942 року було розстріляно більше п’ятидесяти чоловік циган. Серед закатованих − жінки, діти, немовля. Точної кількості циган, яких знищили окупанти на території Житомирської області, встановити неможливо, але мова йде про десятки тисяч. На території України після початку Другої світової війни з Польщі відкочувала величезна хвиля циган, що втікали від німецьких військ, частина їх потрапила на житомирські землі.

З початком війни кількість циганських таборів збільшилась також за рахунок циган із Західної України, адже у зв’язку зі швидким просуванням німецьких військ чимало ромів не встигли піти на Схід. 

Епізод із кримінальної справи красномовно підтверджує факт етноциду: «...Під охороною поліції цигани знаходилися 4-5 днів, потім з розпорядження вахтмайстера з м. Бердичева всіх циган група поліціянтів у кількості 15020 чоловік повела на територію цукрового заводу. Коли ми привели їх до озера, зупинили. Через деякий час один німець по 2 чоловіка підводив до ями, інший німець з автомату розстрілював. В цей час на машині привезли одну єврейську сім’ю Здвигельських: чоловіка, дружину, сина і німець їх розстріляв. Трупи закопали, одяг з циган не знімали...». 

Сумно, але десятки тисяч жертв Голокосту Житомирщини загинули безіменними, а прізвища їх катів історія зберігає в документах архіву. Так, під безпосереднім керівництвом голови Бердичівської управи Родера відбувся розстріл євреїв біля хутора Шлемерка, де загинули 15 тисяч, за наказом гібіцкомісара м. Бердичева Шмідта розстріляно 8 тисяч євреїв.

У матеріалах і документах Державного архіву Житомирської області зафіксовані прізвища нелюдів, їх злочинна діяльність. Дослідження Голокосту, як складової німецько-фашистського режиму, ставлення населення до вирішення «єврейського питання» на окупованій території, допомога пересічних громадян приреченим євреям − це актуальні та важливі питання, на які повинні об’єктивно відповісти науковці, краєзнавці, активісти громадських організацій України і в цій справі пріоритетними є пошук та введення у науковий обіг документів архівів.