Щодня поспішає на роботу, не забуваючи про завдання, яке поставила сама собі, — допомагати військовослужбовцям, котрі нині знаходяться у зоні проведення антитерористичної операції. Підтримка захисників України стала для Тетяни Миколаївни сенсом життя. 

— Не можу залишатися байдужою до подій, що відбуваються на Донбасі, — каже Тетяна. — Вважаю своїм обов’язком хоч чимось посприяти нашим бійцям, підтримати поранених, адже свого часу на Київському Майдані протягом декількох місяців докладала зусиль, щоб вимоги учасників Революції гідності досягли своєї мети.
Тетяна Миколаївна розповіла, що на Майдані опинилася випадково: приїхала до сина, котрий повинен був складати військову присягу, та провідати доньку. 30 листопада 2013 року з телевізійних новин дізналася про побиття студентів.
— Уже першого грудня була на Майдані, — згадує Тетяна Постолатіна. — Побачила силу людей. Раділа, що ми, нарешті, прокинулися. Спочатку допомагала на кухні готувати їжу для майданівців, разом із активістами ходила до Генпрокуратури, вимагаючи звільнити затриманих протестувальників. Про це не можна говорити без сліз. Серце крається від спогадів. Раніше думала, що людей, які по-справжньому люблять Україну, — обмаль. Я їх побачила на Майдані. Дуже зраділа. Не відчувала страху, була впевнена у собі.
У Києві Тетяні Постолатіній було незручно турбувати доньку та подругу, тому жила на Майдані. Але не в наметі, а просто неба. Приєднатися до якоїсь сотні через провокації спочатку не могла. У намети ж «людей з вулиці» не брали.
— Було дуже холодно, мокро, — розповідає Тетяна Миколаївна. — Але разом із активістами знаходили в собі сили. Нас було дуже багато. Добре пам’ятаю, як старенькі жіночки на балконах підтримували нас, махаючи синьо-жовтими прапорцями.
Дуже переживала за сина. Постійно молилася за нього, заспокоювала себе тим, що він ніколи не підніме зброю на людей.
— В одній із есемесок син написав: «Мамо, не турбуйся! Командир сказав, що нас не залучатимуть для підтримування порядку взагалі», — розповіла Тетяна Миколаївна. — Трохи заспокоїлася. 26 січня приєдналася до організації жінок «Мами», згодом — до 39-ої жіночої сотні. Бачила дітей на барикадах. Просто жах. Яка небезпека! Хлопцям було по 18-20 років. Як я могла поїхати додому? Приносила їм теплі речі, бутерброди. Ось так і підтримувала.
Після повернення з Майдану Тетяна Миколаївна розпочала шукати спільників, щоб допомагати захисникам України, котрі знаходилися в зоні АТО, пораненим, вимушеним переселенцям. Однодумців жінка знайшла в громадській організації «Рух «Автомайдан Житомира». Волонтери постійно привозили бійцям і речі, і продукти харчування, і засоби гігієни, і листи від рідних… Разом із Андрієм Борейком, Людмилою та Сергієм Нікітчіними, священнослужителем отцем Вольдемаром жінка завжди поверталася із зони конфлікту з відчуттям гордості.
— На Великдень отець Вольдемар «підсолодив життя» бійцям, зібравши для них майже дві машини пасок, крашанок, ковбас, смаженого сала тощо, — каже Тетяна . — Улітку 2014 року ми опікувалися 150 дітьми зі Сватова Луганської області, котрі їхали відпочивати у Західну Україну. Виявилося, що в Житомирі їм ніде було поїсти. Дуже вдячні господарям приватних кафе, зокрема, «Глобус», «Kavatti», «PIROSMANI», котрі нагодували дітей.
Тетяна Миколаївна добре пам’ятає, як із керівником дитячої благодійної організації «Все робимо самі» Богданом Купчинським, своїми сусідами збирали речі, побутову техніку для вимушених переселенців. Люди від щирого серця віддавали їм холодильники, ковдри, взуття.
Волонтери ж знайшли водія, котрий погодився безкоштовно відвезти гуманітарну допомогу, заправили машину пальним. На жаль, того разу не всі адекватно сприйняли їхнє щире бажання допомагати людям. Наприклад, в одному із закладів відпочинку одна з «активісток», котра відповідала за розміщення переселенців, відповіла Тетяні та Богдану грубістю. Волонтери на неї не образилися, адже переконані, що добрих людей набагато більше.
Можливо, через таке переконання свого часу Тетяна Миколаївна разом із друзями заснували Міжнародний благодійний фонд «Співтворчість». І нині волонтери пропонують свою допомогу Житомиру в поліпшенні довкілля. Намагаються сприяти пенітенціарним установам, дитячим будинкам.
— Нам до всього є діло, — говорить Тетяна Постолатіна — Якщо робимо добрі справи, то гроші виймаємо з власних кишень. Просто хочемо, щоб люди жили у мирі та злагоді.

 

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua