Коли розпочалася російсько-українська неоголошена війна, Дмитро разом із друзями – житомирянами почав активно допомагати необхідними речами бійців. Купував рації, біноклі, нічні ліхтарики, розгрузки, металеві фляги. Як патріот не міг спостерігати довго, як інші захищають незалежність і цілісність держави – сам теж пішов воювати.

Служив у 54 окремій механізованій бригаді. Місце дислокації – Донецька область. На передовій із побратимами дали обіцянку: «Не здаємось і йдемо до перемоги! Ми не складемо зброї! Україна понад усе!», - пише chernyakhiv.org.ua.

Удома на Дмитра чекали дружина і двійко діток, за якими дуже сумував на фронті. Згадувалися слова мами із пісні: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».

Під постійними обстрілами, у холодних окопах завжди гріла думка про найрідніших. Морально підтримували дитячі малюнки та листи.

Дмитро каже: «Відчували біль за свою Україну, ми зрозуміли – хто ми … І ми, воїни, відчуваємо гордість за свою країну».

Зараз Дмитро демобілізований, працює в Житомирській міській раді, у відділі архітектури та будівництва. Бере активну участь у справах громадської організації «Бойове братство ветеранів АТО Черняхівщини». Дмитро впевнений: у нас найкраща країна і найкращий народ.