Водонапірна башта побудована в стилі модернізованої готики - один з символів старого Житомира. Колись це була водонапірна башта. Побудована в 1989 р. за проектом арх. До. Енша. Після введення в експлуатацію нового комплексу "водоканалу", необхідність у використовуванні окремих водонапірних башт відпала. Тепер це пам'ятник архітектури місцевого значення.

Башта була зведена на одній з найвищих точок міста на Петровській горі (на той час так називалася місцевість, на якій розташована башта) і довгий час була висотною домінантою центру міста. Зараз, правда, її оточили сучасні дев’ятиповерхівки. Вона чудово збереглася і є однією із складових атрибутів візитки міста. Побудована і прийнята в експлуатацію башта в листопаді 1898 р. в комплексі першого централізованого водопроводу міста.

У плані башта є витягнутим восьмикутником. Це цегляна споруда заввишки 22 м. На вершині башти на висоті близько 20 м в надбудові, посиленій характерними кутовими контрфорсами, були встановлено два водяні баки, кожний місткістю близько 100 кубометрів. Вінчає башту купольний дах, на вершині якій передбачено приміщення для пожежного спостерігача.

Загальна висота башти – 31 м. Башта була влаштована поряд з іншим примітним архітектурним об'єктом – театром. У той час і сама площа називалася Театральною. В цій башті архітекторам вдалося дивно гармонійно об'єднати виробниче призначення споруди з вдалим поєднанням так званого цегляного стилю, декорованого по фасадах оригінальними кованими елементами. Особливістю будови є і те, що ще в період будівництва башта на декілька сантиметрів відхилилася від вертикальної осі. Але досягнувши свого упору у відхиленні, башта залишилася стояти і так вже триває більше століття.

У 1996 р. ця споруда узята на облік як пам'ятник архітектури місцевого значення, хоча воно цілком може претендувати на загальнодержавний статус.

Приблизно за кілометр від водонапірки, на вулиці 1-го Травня (33-а) стоїть ще одна цікава башта - пожежна каланча, яку збудували у 1895 році поряд із пожежною станцією. На верхньому майданчику вежі, у приміщенні для чергового (тоді використовували термін "вишковий"), було встановлено дзвін та два ліхтарі - синій та червоний. У випадку виявлення пожежі вишковий дзвонив у дзвін і підпалював червоний ліхтар. Із станції виїжджала пожежна команда на двох кінних бричках. На одній бричці стояла діжка з водою, на іншій - помпа.

В радянський період каланча теж справно виконувала свої функції, як і уся пожежна станція, де замість гужових транспортних засобів почали використовувати автомобілі. Переоснащення і перебудову верхнього поверху каланчі (вона значно зіпсувала загальний вигляд пам'ятки) здійснили у 1970-му році. У 80-ті роки на пожежній станції відкрилася виставка, яка розповідала про важку і небезпечну роботу пожежників. Нині тут музей.

Всі Новини Житомира