Місце, яке не може залишати байдужим… Бо не можна спокійно, без емоцій дивитися на те, як унікальні пам’ятки архітектури, майже двохсотрічної давнини, розламані навпіл та у якому жахливому стані знаходиться територія цвинтаря.
На початку XIX століття у Житомирі почали мешкати переселенці з Німеччини. Місто дуже приваблювало німецьку інтелігенцію та аристократію. Це були представники різних професій та галузей діяльності, які брали активну участь у житті Житомира: банкіри, лікарі, педагоги, архітектори, видавці, музиканти, підприємці та інші. Навіть більш(е), з 1883-го по 1886-й роки міським головою нашого міста був саме німець — Оскар Ернстович Труллі.

Чисельність німецької громади була невеликою (приблизно 1% від загальної кількості населення Житомира), але найосвіченішою. Значну частину інтелектуальної еліти міста утворювали такі родини: Ріхтерів (предки відомого піаніста та громадського діяча Святослава Ріхтера), Шедель, Штейнів, Ферстерів, Вільке, Еншей. Варто згадати і те, що свого часу в Житомирі проживали дійсний статський радник Матус Баумгартен та відомий в дореволюційні часи житомирський лікар Генріх Нат. В будинку останнього, до речі, мешкав російський письменник, публіцист, літературний критик, філософ, революціонер-демократ Олександр Купрін.

На Лютеранському цвинтарі поховані: Єлизавета фон Райнке (бабуся Святослава Ріхтера), Іван Максиміліанович де Шодуар, поміщик, меценат, художник і барон, Микола Оттович Дуве, генерал від інфантерії. Цікаво, що надгробний пам’ятник генералу Дуве створив скульптор-самоучка Григорій Олишкевич, який ліпив пам'ятник Олександра Пушкіна, знаменитого російського поета, драматурга та прозаїка, який сьогодні знаходиться на Старому бульварі.

У 1930-х роках із Лютеранського цвинтаря почали зникати надгробні плити. Згодом виявилося, що більшість із награбованого опинилася на Смолянському та на Вільському (Російському православному) кладовищах. На додачу до цього, могили партійних і радянських чиновників отримували нових «господарів» — прізвища справжніх померлих стиралися, а на їх місця вписувалися чужі. Вже у 1970-х роках прямо на цвинтарі було побудовано кооперативні гаражі.

Сьогодні Лютеранське кладовище потребує цілковитого оновлення. Повалені могильні пам’ятники, купа гілля, сміття та гаражі поблизу. Дехто з мешканців, які живуть  біля цвинтаря, стараються хоча б трішечки прибирати територію, але їхня робота — це всього лише краплина в морі.

На жаль, кладовище знято з міського обліку. І це, безсумнівно, значною мірою вплинуло на те, у якому плачевному стані воно нині знаходиться. До цвинтаря просто нікому немає справи, адже ніхто ж не відповідає за це місце. Але ж хіба так чинять свідомі громадяни, хіба можна так байдуже себе вести? Така індиферентність просто паплюжить світлу, гарну пам'ять людей, які колись багато зробили для Житомира, а нині повинні покоїтись у таких жахливих умовах на Лютеранському кладовищі!

Катерина Дейнека

Всі новини Житомира