Життя та смерть Вадима Антонова: У свій останній бій він пішов першим, закривши собою 10 побратимів...

Життя та смерть Вадима Антонова: У свій останній бій він пішов першим, закривши собою 10 побратимів...

  Житомирянин Вадим зростав гарною дитиною у простій дружній сім’ї робітників. Ще у дитинстві хлопчик обрав для себе дитячого героя - Мальчиша-Кібальчиша, з якого брав приклад - намагався ніколи не плакати, допомагати старшим, захищати слабших, чесно дружити.

   Найкращим другом був для нього дідусь-фронтовик, який багато розповідав про подвиги своїх товаришів солдатів під час Великої Вітчизняної війни. А ще дідусь навчив онука любити рідну землю, бачити її красу, берегти її.

  Вадим, коли підріс, любив фотографувати все навколо, що було дорогим для його серця: дерева, квіти, птахів, тварин, мурах – і ніколи не кривдив жодної живої істоти.

  «Я бачу відображення найкращих якостей Вадима в нашій донечці Сонечці, - згадує мама дівчинки Ольга, - вона так само засмучується, якщо ламають гілки дерев, рвуть квіти, ображають тварин... Вадим завжди допомагав, навіть коли його обманювали, ніколи не поділяв людей за соціальною приналежністю. До всіх ставився однаково - по-людськи. Бувало, Вадик міг просто мовчки сидіти і дивитися, але саме до нього підійдуть і з ним заговорять. Саме з ним поділяться таємним... А ще вони з дочкою великі фантазери - разом придумували та розігрували різні історії і весело сміялися над ними...»

  Після закінчення Житомирської загальноосвітньої школи №20 Вадим Антонов вступив до Житомирського автодорожнього коледжу, пізніше успішно закінчив Житомирський державний технологічний університет. Він активним був у всьому: любив учитися, любив спорт - займався дзюдо, любив спілкуватися з приятелями та друзями. Друзі згадують, що Вадим умів постояти за себе та друзів і його всі поважали та любили за добру вдачу щирість і небайдужість. Рідні та близькі відзначали загострене почуття справедливості і відсутність страху перед будь-якими труднощами життя, тому цілком природнім став вибір Вадима: активний учасник Революції Гідності, від першого до останнього дня на Майдані за ідею європейського майбутнього для своєї країни. Коли ж сама Батьківщина опинилася в небезпеці, він добровільно пішов у військкомат, хоча в армії не служив і не мав ніякого військового досвіду. Вадим був зарахований до складу резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Дуже швидко опанувавши військову справу, став одним із кращих солдатів, воював рішуче, не ховаючись за спинами побратимів, коли треба, був попереду.

Вадим Антонов

  У свій останній бій він пішов першим, закривши собою 10 побратимів...

  Антонов Вадим Віталійович загинув 10 серпня 2014 року під Іловайськом в результаті зіткнення його підрозділу із терористами під час комплексного обстрілу ворогом позицій українських військ.

  3 грудня 2015 року встановлено дві меморіальних дошки на фасади Житомирської школи №20. Вчителі та учні школи вшанували пам’ять двох своїх випускників: Валерія Лук’яненка, який загинув в Афганістані в травні 1987-го, та бійця батальйону «Донбас» Вадима Антонова. Під час церемонії відкриття дошки, доньці загиблого бійця з позивним "Самольот" вручили пам'ятник знак. На табличку збирали учні, вчителі та однокласники Вадима Антонова, який загинув під час штурму Іловайська. 38 річного добровольця кілька місяців вважали зниклим безвісти.

  «Вадим літав. Постійно був попереду. І 10-го числа він немов відчував. Із групи він пішов прикривати снайпера і ми потрапили в засідку. Перший удар він отримав на себе. По ньому відпрацював кулеметник. Це було в упор 5-10 метрів. Ну і потім у нас був бій. Ми відійшли, перекидалися гранатами, забрали снайпера пораненого, Вадима забрати ми не змогли. Потім поверталися ще двічі - його перетягли на інший бік, шансів у нас не було ніяких його звідти забрати. Він коли спілкувався з донькою, у нього виростали крила ще більші. Це був заряд енергії. Летів він, а ми летіли за ним. Щирий був. Таких людей забирають першими», - згадує Валерій Лавренов, бойовий побратим загиблого, з яким вони познайомились ще на Майдані.

  Жовтнем 2014-го пошукова група місії «Чорний тюльпан» виявила тіло Вадима — у безіменному похованні біля кладовища в Іловайську — та доставила в Запоріжжя. Впізнаний за тестами ДНК.

  Без Вадима залишились батьки, сестра, 6-річна донька. Похований в місті Житомир на Смолянському військовому кладовищі 7 лютого 2015 року з військовими почестями. Під час поховання матері Антонова вручили посмертно орден «За мужність» 3-го ступеня.

  Ціною свого життя врятував інших, врятував кожного з нас, щоб ми гідно ішли по життю.

Джерело: veterano.com.ua

Новини Житомира

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ВИДЕОКАНАЛ

Якби ми мали достатньо грошей, то хоч сьогодні поїхали б подорожувати країнами Європи! — саме так житомиряни оцінюють свої можливості поїздок за кордон. 

Add a comment

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

marschrut

Loading...

Go to top