Цю ж дату називають укладачі “Енциклопедії українознавства” (1954-1989) за редакцією В. Кубійовича. Бердичівський історик історик Іван Громенко (1915-2011) вказує 1430 рік, сенатор Іван Фундуклей у своєму “Статистическом описании Киевской губернии” (1852) – 1546.

  Але всі ці дати сумнівні, оскільки не мають однозначних підтверджень (із багатьма версіями та їх критикою можна ознайомитись у розділі “Заснування”).

  На ваш розсуд пропонується ще одна цікава, як на мене, версія, пов’язана з всесвітньо відомим давньоруським твором – “Словом о полку Ігоревім” (давньорус. Слово о плъку Игоревѣ).

  Як відомо, територія, на якій нині розташований Бердичів, була добре заселена з прадавніх віків. Природні умови були сприятливими для розвитку господарства, великі ліси давали матеріал для будівництва та палива (північніше та північно-західніше йшов літописний Чортів ліс). Заводі Гнилоп’яті вирізнялись родючими землями, де також добували залізну руду, граніт та глину. І саме тут проходив торговий шлях із Києва до західних земель (у 19-у столітті дорога мала назву “гетьманський тракт”: “…по гетманскому тракту из Киева в Бердичев, из Бердичева в Броды, из Брод в Радзивиллов мчат мальпосты и возки)…

 У 946 році при княгині Ользі землі древлян остаточно увійшли до складу Київської Русі. Через деякий час із метою захисту від набігів степових кочівників на південних кордонах Київського князівства з’являється ланцюжок сторожових фортець по ріці Рось. Однією з цих фортець було Райковецьке городище, побудоване на місці старослов’янського поселення (його залишки поряд із село Райки Бердичівського району археологи дослідили у 30-50-х роках минулого століття). Після війн із Хазарським каганатом і проникненням хазарських іудеїв на Русь, можливо з’являється літописне містечко Жедечів (Жидичин, Житань; до 1934 року Жидівці, до 2016 року Радянське, нині село Романівка Бердичівського району).

  У 1185 році руський новгород-сіверський князь Ігор Святославович здійснив невдалий похід на половців. Цей похід ліг в основу сюжету “Слова о полку Ігоревім”. Саме “Слово” написане в кінці XII століття (за однією з версій), невдовзі після описуваних подій.

 У вірші 213-у читаємо:

  Игорь ѣдетъ по Боричеву къ святѣй Богородици Пирогощей.

  При цьому Боричів узвіз (нині Андріївський спуск) — перша вулиця Києва, підйом від дніпровської пристані на гору до княжого замку, з’єднував центральну частину Києва з торговим Подолом. А південніше Бердичева починається Поділля. Звідси версія, що вулиця Боричів узвіз була названа так, тому що по ній ввозили/вивозили товари з Боричева (Бердичева), оскільки загальноприйнятою практикою є найменування шляху/дороги на честь міста, до якого він веде.

 Припускаємо, що згадка про Боричів-Бердичів у тексті “Слова о полку Ігоревім” (кінець XII століття) і є тою першою писемною згадкою, хоча й літературною, пошуки якої серед науковців тривають і по сьогодні.

  Цікаво, що коли у 1980 році з’явилась чергова публікація тексту “Слова” ілюстратором до неї став російський художник Роман Білоусов. Наприкінці книги він помістив малюнок, який має саме такий підпис – “Игорь едет, на Бердичев держит”.

Анатолій Горобчук, berdychiv.in.ua

Новини Житомира