Cьогодні наш гість – настоятель Свято-Михайлівського кафедрального собору отець Богдан Бойко. Що являє собою ця людина без ряси? Якою логікою керується в цьому світі і що цікавого можна почути від нього, крім традиційної проповіді? Діалог із священиком вийшов  цікавим і неочікуванним.

   У моїй біографії є незакінчена вища освіта

  -  У мене є бажання сьогодні спілкуватися не з отцем Богданом, а з українцем, в колишньому інженером, людиною, яка має докторський ступінь, – Богданом Бойком. Це взагалі можливо?

  -  (сміється) Чому ні? Я абсолютно проста людина,  без апломбу, біографічних містифікацій, зі здоровим глуздом та легким поглядом на життя.

  -  Тоді, Богдане Євгеновичу, стартуємо. Виходець зі Львівщини зі звичайною біографією: народився, вчився, працював. І раптом – священик. Чому?

  -  У часи навчання у львівській політехніці я навіть уявити не міг, що на мене очікує доля священика.  Такий промисел Божий.  Перший раз я потрапив до храму, коли  працював інженером з будівництва у звичайному колгоспі. Керівник бригади, який був у моєму підпорядкуванні і у вільний час служив  старостою в церкві, звернувся до мене з проханням полагодити підлогу в храмі. Я допоміг дістати дошки, відремонтував підлогу. Так, у свідомому віці, я перший раз потрапив до храму. Пізніше, в рідному Буську, мене запросили до хору попрацювати. З того почалася моя духовна кар’єра.

  -  Для уродженця Львівщини, яка в свій час потерпала від терору більшовиків, на генетичному рівні повинно існувати відповідне ставлення до росіян. І, раптом, у 91-му році Ви їдете до Смоленська, де служите паламарем в Успенському соборі?

  -  У свій час від мене, молодого і перспективного спеціаліста, вимагали, щоб я зайняв посаду голови колгоспу. Мене так довго «сватали» в це крісло, що я був вимушений змінити місце роботи. Це було не моє. Хочу підкреслити, що на той час в Західній Україні семінарій взагалі не існувало. Такі навчальні заклади були лише в Одесі, Петербурзі (тоді Ленінград) і Москві. Пройти за конкурсом в Москву чи Ленінград було нереально. Бо ж ці заклади вважалися найбільш престижними і мали величезний конкурс. Моєму приятелю було запропоновано навчатися у Смоленській духовній семінарії, яка відкрилась у 1989 році. Він запрошував мене листами до себе і через деякий час упросив. Я приїхав до Смоленська. Спочатку неоформленим працював в Успенському соборі, прислуговував. І лише рік по тому мене офіційно взяли пономарем. Потрапити до семінарії можна було тільки таким шляхом. І в 1990 році я поступив там в семінарію.

  Під час навчання, я бачив тяжке життя простого люду на Смоленщині. Але для мене там було все чуже. Вже тоді я відчував, що повинен служити тільки в Україні. Коли  в 1990 р. відродилась Українська Автокефальна Православна Церква, я приїхав до Києва, в патріархію, де задав одне питання: «Чи можу я служити і приносити користь українські церкві?» Мені відповіли: «Так». Я залишив Смоленську духовну семінарію і став служити дияконом.

  -  У лютому 1991-го вас було рукопокладено  у диякони, а в квітні того ж року відповідним розпорядженням Патріарха Мстислава Ви отримали сан священика і посаду настоятеля Свято - Михайлівської церкви. Її приміщення в той час знаходилася практично у руїнах. На чиї кошти проводилася реконструкція?

  -  Служби в Житомирі протягом шести місяців велися під храмом. Після путчу, 19 серпня 1991 року, було прийнято рішення  віддати цей храм громаді. Цілий місяць ми допомагали вивозити з цього приміщення майно лялькового театру. На які кошти відновлювався храм? Якщо бути відвертим, то влада, депутати, держава, чиновники не дали ні копійки на відновлення цього собору. Подібне ігнорування релігійної громади Житомира з боку чиновників було не тільки при Януковичу, але і за президентства Ющенка. Кошти на реконструкцію збирали по копійках: пожертвування, гроші прихожан, поодинокі меценати. Нам навіть складно було найняти бригаду будівельників - собор відновлювався талановитими руками і наполегливою працею виключно прихожан.

  -  У 1995 році Ви були удостоєні міжнародної премії ім. І.Огієнка (митрополита Іларіона). Мене не цікавить офіційне формулювання – за що? Мене цікавить безпосередня причина вручення цієї премії?

  -  У той час в українському суспільстві існували багаточисельні релігійні непорозуміння між конфесіями. Мова йде про конфлікти між римо-католиками, греко-католиками і протестантами. Я вів перемовини з усіма конфесіями, крім московського патріархату, який і по нині не бажає вступати з нами в діалог. Закликав конфесії до миру, діалогу, порозуміння, бо ж ми всі – християни. Бували випадки, коли до мене приходили люди, які просили благословення на агресивні вчинки по відношенню до інших конфесій. Я зупиняв таких людей, пояснював їм безглуздість агресії, відстоював правоту діалогу та порозуміння. Можливо, за це і отримав премію.

  -  З 2000 по 2004 рр. Ви навчалися на православному відділі Християнської Теологічної Академії у Варшаві. Це було якось пов’язано з Вашим західноукраїнським  походженням чи це було просто бажання отримати європейську освіту?

  -  Я люблю вчитися. Отримати європейську духовну освіту мені допомогла українська діаспора у Польщі. Я завершив четвертий курс, але перед випускними екзаменами був вимушений покинути навчання.

  -  Як?! Знову?

  -  (сміється) Так вийшло. В моє життя та навчання втрутилися представники Московського патріархату і через серйозні непорозуміння мені, священику Київського патріархату, просто не дали захистити диплом. Чому ніхто не став на мій захист? Європейці – люди тактовні, толерантні, але мені вони чітко дали зрозуміти, що «ти мусиш піти». Отже, в моїй біографії  є незакінчена вища освіта.

  -  Після львівської політехніки і Варшави, Ви отримали диплом магістра богослів'я в магістратурі Національного університету «Острозька академія» і закінчили аспірантуру Інституту Філософії НАН України. Тема Вашої дисертації - «Трансформаційні процеси в житті християнських конфесій на Волині періоду її перебування у складі Російської імперії (1793-1917 рр.)». Погодьтеся, тема - дивна. Адже, раніше такі дисертації писали випускники ВПШ чи відставні генерали КДБ. Чому Ви вирішили поєднати релігію і геополітику?

  -  До цієї теми дисертації мене спонукала моя невдача у Варшаві. А точніше, багатовіковий конфлікт української та московської церков. До речі, тема була запропонована моїм науковим керівником. У роботі я порушив проблеми розвитку українства на теренах Волині, намагання Московської імперії знищити українську ідентичність. Все виявилося дуже простим. Катерина II запросила на Волинь протестантів-реформаторів, яких гонили лютерани - ортодокси.  Протестанти втікали з Європи і зупинялися всюди, де їх погоджувалися прийняти. Волинь в той час можна було назвати цілиною. Якщо вчитатися в архівні документи 1924-1928 рр., то на Житомирщині було безліч німецьких поселень, які пізніше комуністичний режим безжалісно знищив. Це і були ті самі протестанти - реформатори.  То в чому було лукавство реформаторів і чиновників Росії? На Житомирщині і майже на всій Волині існувала потужна греко-католицька громада, яка мала більше парафій, ніж сьогодні московська церква. Протестанти-реформатори переманювали людей із греко-католицької віри. Одночасно, російська імперія розпочала жорстокі гоніння на греко-католиків і стимулювала перехід у протестантизм. В радянський період протестанти, як релігійна течія, були знищені більшовиками. Всі, хто вцілів, залишився живим, були затягнуті у московську церкву. Духовна трагедія відбувалася з 1793 року по 1917 і увесь радянський період.

  Я НЕ ТІЛЬКИ СВЯЩЕНИК, А Й УКРАЇНЕЦЬ, ГРОМАДЯНИН ДЕРЖАВИ

  -  До нинішнього часу церква є відокремленою від держави. Я про статтю 35-у Конституції України. Проте, багато хто з священослужителів намагається брати участь в політичних процесах країни. Що каже з цього приводу офіційна Церква? Також, мене цікавить Ваша особиста позиція.

  -  Священики не повинні займатися політикою. Такою є позиція Церкви. Але, з другого боку, існує офіційне рішення Синоду, про те, що  священикам дозволено брати участь у роботі місцевих органів – міських та обласних рад. Що мається на увазі під формулюванням «робота з місцевими органами»? Священик зобов’язаний  допомагати розвиватися громаді міста і області, працювати не на власну кишеню,  використовуючи повноваження, а задля позитивного впливу на соціально-політичні процеси в регіоні.

  -  Ви особисто берете участь в соціально - політичному житті Житомира?

  -  Я роками дискутую з городянами, відчуваю їх проблеми, даю поради і допомагаю людям вийти із складних ситуацій, в яких вони опиняються. Багато хто з прихожан є членом тієї чи іншої партії. Дуже часто я спілкуюся з керівниками області, міста, політиками,  депутатами, нардепами. Це і є мій внесок у політику. Зрозумійте, я не тільки священик, а й українець, громадянин держави і, врешті-решт, виборець.

  -  За церковними законами Ви маєте право балотуватися і бути депутатом міської і  обласної рад?

  -  Якщо в цьому виникне потреба і я прийму рішення балотуватися в депутати міського (обласного) рівня, то звернуся за відповідним благословенням. І навіть якщо мене оберуть в депутати, то в першу чергу я буду виконувати обов’язки священика і настоятеля. Втім, поки такої потреби не виникало. Хоча… Хто може до кінця зрозуміти Божий промисел?!

  -  У свій час Вас звинувачували в тому, що в листопаді 2015 року на «Youtube-каналі» Ви підтримали кандидата в мери Житомира Сергія Сухомлина. Що це була за історія?

  -  Дякую, що не обійшли це запитання. Вже тоді я розумів, що Житомиру потрібні зміни. Сьогодні події того часу сприймаються абсолютно всіма городянами інакше. Особисто я вірю в те, що мер, який сьогодні при владі, ще багато зробить для міста Житомир. Звісно, критикувати можна кожного – мене, вас, мера. Я живу в цьому місті з 1991 року і можу відповідально заявити, що попередники Сухомлина за великим рахунком містом не займалися. Що стосується ролика на «Youtube-каналі», то той виступ робив не священик, а мешканець Житомира Богдан Бойко, громадянин України. Багато людей від мене відвернулися за те, що я висловив свою громадянську позицію. Пройшов час, і всі ті, кого обурювала моя позиція, нині відновили зі мною стосунки, приходять, радяться, поважають.

  -  Ви отримували від когось з кандидатів у мери гроші чи іншу допомогу за «висловлювання власної позиції»?

  -  Ні, категорично ні. Зрозумійте, мати власну позицію – нечувана розкіш. Бо ж всі ті, хто мене і сьогодні поливає брудом, не можуть собі цього дозволити. Це - раби системи, люди, залежні від партійної організації, спонсорів, нардепів, роботодавців. Я – народжений українцем і, апріорі, - людина вільна. Саме тому, кажу те, що вважаю за потрібне. А плітками про гроші не смішіть мене. Що я можу просити? Зробити розписи на стінах чи реставрувати ікони? Адже, я -  не чиновник, не член ТВК.

  -  Ви маєте відношення до Володимира Бойка, уродженця Львівщини, нардепа 7 скликання від ВО «Батькивщини»?

  -  Ні, це мій однофамілець.

  -  Наскільки я знаю, сьогодні Ваше прізвище не сходить зі сторінок Фейсбука у зв’язку з тим, що деякі політичні сили міста активно блокують присвоєння Вам звання «Почесного громадянина Житомира». Це відголоски останніх виборів, дрібна помста тих, хто програв, чи що інше? Ви можете прокоментувати цю ситуацію?

  -  Я відповім так: громада собору звернулася до міської влади з проханням присвоїти мені звання  «Почесного громадянина Житомира». То була не моя ініціатива, а громади Свято - Михайлівського кафедрального собору. Можливо, бруд, який ллють на мене зі сторінок соціальних мереж, з цим і пов'язаний. Можливо, це пов’язано і з протистоянням з московською церквою. До мене доходили чутки, що на найближчій сесії деякі політики руками активістів спробують порушувати питання щодо отця Богдана, «качати» мене – сьогодні є таке модне слово. Чиє завдання вони виконують – вирахувати нескладно - все робиться на користь московської церкви. Внести розлад, свари, очорнити українську церкву. Та з Божою допомогою ми пройдемо і ці неприємності.

  Ніхто з місцевих партійних осередків за останні роки не допоміг собору навіть однією копійкою

  -  У липні 2017 року Ви склали з себе повноваження керівника  общини Свято-Михайлівського кафедрального собору. Чому?

  -  Священний Синод Української Православної церкви Київського Патріархату і його Святість патріарх Філарет благословили нового єпископа - преосвященнійшого Паїсія. У громади, на жаль, склалися напружені стосунки з новопризначеним єпископом. Тож, я прийняв єдине правильне рішення і для того, щоб зняти в Житомирі соціальну напругу серед віруючих, склав з себе повноваження керівника громади. Але не відсторонився від виконання обов’язків – працюю священиком, є настоятелем, займаюся вихованням підростаючого покоління.

  -  Прокоментуйте інформацію про те, що у Вас хочуть забрати приміщення недільної школи.

  -  Зараз це питання не актуальне. Планувалося віддати частину першого поверху під єпархіальне управління, але щоб повністю забрати, то така інформація не відповідає реаліям.

  -  Як Ви ставитеся до погляду частини суспільства, що церква Московського патріархату є знаряддям «гібридної війни» проти незалежної України?

  -  Я б не хотів настільки категорично підтримувати цю думку. Серед тих, хто служить в церкві Московського патріархату, є багато порядних, чесних і люблячих Україну людей. Вони розуміють, що в Україні повинна бути українська Єдина Православна Помісна Церква.

  -  Нива волонтерства Вас, я так розумію, не обійшла стороною. Як часто Ви бували на Сході, на передових позиціях українських військ?

  -  З часу подій на Майдані і початку бойових дій на Сході країни наша громада активно допомагала і нині допомагає  українським військовим на передовій. З 2014 року громада Свято - Михайлівського кафедрального собору зібрала в допомогу українським бійцям біля двох мільйонів гривень. Реагуємо на кожне звернення волонтерів, допомагаємо атошникам, передаємо продукти. Двічі довелося побувати безпосередньо на передовій, в АТО.  Це була місія Київського патріархату – місяць на передовій в допомогу військовикам.

  -  Які враження привезли?

  -  Дуже гнітючі і страшні. Я впевнений, що «ягідки будуть ще попереду». Я про зло, яке калічить психіку і душі людей. Ще страшніше те, що мирні люди звикли до війни. Вражаюче сказав іноземний військовий на нещодавньому параді: «Для мене дуже дивно, що у вас на Сході – війна, а тут всі сміються, розважаються». Держава має відчувати, що на її землі йде війна.

  -  Хто з діючих місцевих партійних осередків за останні роки допоміг хоч копійкою Вашій церкві?

  -  За великим рахунком, ніхто, навіть однією копійкою.

  -  А бізнесмени?

  -  Колись недільній школі допоміг Зубко Г.Г., Сухомлин С.І., Опанасюк Ю.А., Петро Рудь багато зробив для собору, для дитячого табору  для дітей прихожан.

  -  У вас є табір?

  -  Так, неподалік від Березівки є село Богданівка. В лісі ми будуємо табір, в якому щоліта плануємо оздоровлювати 250 дітей житомирян-прихожан.

  -  Чи існує сьогодні всередині церкви боротьба за сфери впливу?

  -  Це було і є в кожній церкві.

  БЛІЦ - ОПИТУВАННЯ

   - Ваше ставлення до релігії?

  - Я – священик за покликанням.

  - Ваше хобі?

  -  Здоровий спосіб життя, фізкультура.

  -  Що останнє прочитали?

  - «Шантарам: Тінь гори» Грегорі Девіда Робертса, Шкляр, духовна література

   - Ваш улюблений історичний персонаж?

  - Богдан Хмельницький, Іван Мазепа.

  - Що Ви їли сьогодні вранці?

  - Кабачки. Бо ж піст триває.

  - Чи робили Ви вчинки, за які потім було соромно?

  - Люди завжди роблять такі вчинки, я не виключення.

  - Чи здатні Ви вибачати людям?

  - Ми зобов’язані це робити.

  - Якщо б Вам дали два квитки до Раю, то кому б Ви їх віддали?

  - «Бомжам», безхатченкам. Ці люди більше за нас заслужили на ці квитки. Вони першими увійдуть у ворота Раю.

Віктор Ковальчук, smk-sobor.org.ua

Новини Житомира