Тут буде написано про БОЙОВОГО ОФІЦЕРА, який зробив занадто багато для своїх бійців, своєї України та держави, щоб про нього перестали пам'ятати в 30 окремій механізованій бригаді, якій присвятив більше десяти років свого життя.

  Особовий склад другого батальйону нашої бригади в середині травня 2014 року одним із перших відчув що таке бій та побачив обличчя війни та ворога, який під російськими прапорами та зі зброєю в руках вдерся на українську землю. Бійці даного підрозділу також усвідомили місце командира, а точніше важливість його готовності приймати вольові командирські рішення, від яких залежать життя хлопців та успіх виконання поставлених завдань.

  Розповідає військовий журналіст Роман Бочкала: «У полковнику Заболотному вражає його скромність, вроджена інтелігентність, притаманна справжнім офіцерам. А головне — холоднокровність, урівноваженість, повага до бійців. І він завжди з ними. Солдати це відчувають. Сергій В’ячеславович - патріот і військовий професіонал». Діями 2 батальйону з травня 14-го керував заступник командира бригади полковник Заболотний Сергій Вʼячеславович. Втім, цим батальйоном він командував ще задовго до війни, більше того, він жив цим підрозділом, навіть на вхідний дзвінок в нього лунала і лунає досі пісня "Второй батальон". За чотири місяці ведення активних бойових дій, під час яких було звільнено десятки міст та селищ Луганської області від бойовиків незаконних збройних формувань, втрати серед особового складу та техніки були мінімальними, а бойовий дух бійців, які впевнено йшли за своїм командиром, з кожним днем лише укріплювався. 

  В один із серпневих днів 2014-го заступник командира бригади зібрав свій підрозділ, який тоді виконував завдання в районі Красного Луча та Антрацита, і звернувся до бійців: «Наказ віддавати не буду, лише бажаючі… Хто бажає допомогти першому батальйону, який зараз в Міусинську та Боково-Платово? Буде нелегко, адже є інформація що зайшли російські танкові підрозділи. Я їду, хто зі мною?» 95% із тих, хто тоді були в строю підтримали полковника Заболотного, адже по-іншому просто не могли.

  «Ми хотіли зайняти північну частину Міусинська, але почалися активні дії ворога з південної сторони із застосуванням реактивної артилерії, мінометів та танків. Власних сил не вистачало, тому попросив підтримки однієї роти з другого батальйону. Втім, подібна ситуація почала розвиватися і з північної сторони, тому рота, яка вийшла до нас була неспроможна зайняти даний район населеного пункту. Тоді, полковник Заболотний, оцінивши ситуацію, прийняв рішення виводити мій батальйон до себе на північ. Зведена рота, яка вийшла до нас, забезпечила нам прохід. Нам вдалося уникнути значних втрат лише завдяки грамотним діям Сергія Вʼячеславовича, якби він цього не зробив, то наслідки були б важкими» - з інтервʼю Героя України підполковника Собко Сергія Станіславовича газеті «Цензор.нет». «Полковник Заболотний особисто знімав поранених хлопців із БМП, після того виходу» - згадує боєць гранатометного взводу 1 батальйону.

  Памʼятаєте новеньку російську БМД, яка належала підрозділу псковської десантної дивізії, особисті речі та документи російських військових, які залишилися після бою поблизу Лутугинського заводу? Так от, той бій за стратегічну висоту поблизу н.п. Георгіївка, звідки добре контролювати Луганський аеропорт, також проводив підрозділ Заболотного. 20 серпня зранку командування 2 батальйону отримало наказ відбити у противника важливу висоту, яку напередодні з боєм захопив російський десантно-штурмовий батальйон, вибивши звідти підрозділ сусідньої бригади. Бій тривав приблизно три години. Ворог не шкодував артилерійських снарядів під час атаки нашого підрозділу, застосовуючи навіть «Смерч». Втім наші бійці під командування заступника комбрига знову поставили український прапор на панівній висоті.

  Своїми діями полковник Заболотний Сергій Вʼячеславович того літа не лише не допустив великих втрат серед своїх бійців, він також неодноразово особисто сідав за важелі кинутих танків та іншої бронетехніки і виводив її на безпечну територію, тим самим заощадивши мільйони для нашої держави. 

  Чому контракт хочете підписати саме в 58 бригаді? – запитували хлопців у військоматах.

  - Бо там командир – Заболотний! - із захопленням відповідали чоловіки, які планували служити у війську, адже не з чуток знали про даного офіцера. 

  В лютому 2015 р. полковника Заболотного призначено на посаду щойно створеної 58 бригади, а якщо бути точнішим, – то саме завдяки його плідній та важкій праці дана військова частина набула спроможності виконувати завдання в зоні ведення бойових дій. Тому вже з грудня 2015 по вересень 2016 бригада під його безпосереднім керівництвом виконувала завдання в найгарячішій точці Донбасу – Авдіївка - Авдіївська Промзона. 

  24 серпня 2016 року на військовому параді полковник Заболотний отримав із рук міністра оборони України Степана Полторака бойовий прапор 58-ї бригади...

  «Солдати, які пройшли з полковником Заболотним дорогами війни, шкодують про те, що від них забирають командира, який вже став більше ніж просто старший військовий начальник» - зі спогадів волонтера, коли командира бригади раптово відправляють на навчання до академії, і про якого згодом взагалі нічого не чути.

  В той час, як одні генерали, типу Никитенка, своїми вчинками знищують бойових дух бійця на передовій та підривають боєготовність армії зсередини, інші бойові офіцери, вмотивовані, патріотичні, розумні, які реально достойні керувати військом України, не відчувають себе потрібними державі, натомість знають що вони потрібні Україні. Та й самі військові та помірковане і небайдуже до майбутнього України суспільство чітко усвідомлюють, що без таких офіцерів як полковник Заболотний вільної та процвітаючої України не може бути.

  P.S. Справжній бойовий офіцер, за героїчні вчинки якого підпишеться кожен боєць обох бойових бригад, не нагороджений жодною державною нагородою…Чому?!

Джерело: 30 ОНВРМБ

Новини Житомира