Правда, від часу літ міст трошки занепав і нині вимагає постійного догляду та ремонту, адже був побудований аж в 1982 роціі спочатку був частиною спроектованого комплексу Бойової слави, дивлячись на проект якого (в тому числі і в модельному варіанті), закрадається думка, що в Житомирі на початку - середині 80-х років двадцятого століття мали намір побудувати щось на кшталт раю з висячими, що йдуть в небо, мостами з величезними садами і повітряними, немов плаваючими в повітрі, новими житловими масивами. Від цієї запланованої пишноти залишився лише підвісний міст (в народі його називають просто Зарічанський) та монумент Слави. А починалося все так інтригуюче...

  У 1979 році на стіл Василю Кавуну, який тільки прийшов на посаду першого секретаря обкому Компартії, ліг план будівництва в Житомирі так званого комплексу Бойової слави, який при його реалізації міг би за кілька років перетворити Житомир в один з найбільш процвітаючих міст України. Василь Михайлович, будучи справжнім господарем, зрозумів переваги всієї суті проекту і дав завдання знайти кошти для його реалізації. А реалізовувати було що.

  По-перше, монумент Слави пропонувалося перенести з Замкової Гори на те місце, де він знаходиться зараз. По-друге, планувалося розбити в Житомирі відразу кілька додаткових парків: 30-річчя Перемоги в районі пам'ятника-літака біля Чуднівського мосту (до слова, літак-винищувач МіГ-17, що нависає над схилами Мальованської набережної, сам по собі теж раритетний: його подарував нашому місту космонавт Георгій Береговий), а також парк Партизанської слави на іншому березі Тетерева, в районі греблі, якраз навпроти монумента Слави. І всі ці парки повинні були з'єднатися пишними підвісними мостами: в парку Гагаріна, з Замкової Гори до парку 30-річчя Перемоги та від монумента Слави, над греблею, до парку Партизанської слави. Останній парк повинен був стати як би продовженням парку ім. Ю. Гагаріна: з лижними зимовими трасами, канатною дорогою, яскраво освітленими алеями, фонтанами ...

  За парком Партизанської слави, в сторону Зарічан і Бердичівської траси, планувалося зведення нового житлового масиву з багатоповерховими будинками новітньої на той час архітектури. У план також входила реконструкція вже існуючих в Житомирі мостів - Богунського і Бердичівського. На Житомирському заводі верстатів-автоматів була запущена ціла лінія з випуску вуличних електричних ліхтарів в стилі «ретро», тих, які і до цього дня світять в парку Гагаріна та на Старому і Новому бульварах.

 Гроші на реалізацію першої частини такого проекту знайшлися швидко: Радянський Союз готувався до Олімпіади-80 і в прискореному темпі наводилися в належний вигляд старі комунікаційні об'єкти і будувалися нові. Під Олімпіаду був реконструйований Бердичівський міст, споруджений монумент Слави на його нинішньому місці, почалася реконструкція парку ім. Ю. Гагаріна, Старого бульвару і, зрозуміло, будівництво першого підвісного моста в парку ім. Ю. Гагаріна. Історія, на жаль, замовчує, чи випадково за основу проекту був узятий міст через Босфор, проте факт залишається фактом: Зарічанський пішохідний міст - майже точна копія Босфорської. Мабуть, наші конструктори вирішили не винаходити велосипед, а скористатися тим, що вже винайдено. Воно й не дивно: і береги Босфору, і берега Тетерева в районі Житомира досить високі, чи не вертикальні, нагадують чимось каньйон - звідси, напевно, і схожість конструкцій мостів: інший проект в таких природних умовах здійснити було б дуже проблематично.

  У 1982 відбулося відкриття Зарічанського мосту. Після цього почала реалізовуватися друга частина проекту: будівництво аналогічного моста в районі монумента Слави.І ось тут почалася справжня містика.Сьогодні цей історичний факт відомий багатьом: 21 июня 1941 року в узбецькому місті Самарканді археологи розкрили могилу татарського завойовника Тамерлана, для того щоб скульптор Герасимов по його черепу відтворив риси обличчя хана. Однак над могилою Тамерлана висіло прокляття: існувала легенда, що, після того як упокоїще хана розкриють, відбудеться найбільша в історії людства війна. Результат відомий: на наступний день, 22 червня 1941 року, Німеччина напала на СРСР. Щось подібне, проте без жодних кривавих потрясінь, відбулося і у нас.

  Наприкінці 1981 року київська археологи проводили розкопки під Зарічанах, в районі старослов'янських могильників, і при цьому у них виникла суперечка з місцевою мешканкою, бабусею, яка на повному серйозі повідомила археологам, що стародавні могили розкопувати ні в якому разі не можна, так як мертві, які покояться глибоко під землею, колись були могутніми волхвами і вони, мовляв, до сих пір дають нашому краю силу. Якщо потривожити їх спокій, наш край ослабне і жити людям в ньому стане некомфортно. Бабуся навіть намагалася перешкодити археологам в проведенні пошукових робіт, в конфлікт втрутився  КДБ.

  В результаті чи то бабуся виявилася права, то чи по звичайному збігом обставин другий міст так і не було розпочато (не кажучи вже про третій: з Замкової Гори до літака). У 1982 році на поле відразу над греблею привезли три величезні брили граніту, які повинні були стати основою монумента Партизанської слави. Ось з них повинен був будуватися пам'ятник. Але ...

  У 1983 році в Москві вирішили, що Житомир, згідно згадки в різдвяних святцях, був заснований в 884 році дружинником Житомиром і, отже, в наступному році йому виповнюється 1100 років. Кругла дата, треба святкувати, причому широко, з розмахом! В результаті кошти, що виділялися в свій час на будівництво другого підвісного моста і на монумент Партизанської слави, були пущені на облаштування обласного центру та його підготовку до дня народження. До будівництва моста і реалізації проекту комплексу Бойової слави вирішили повернутися пізніше. Але пізніше, самі пам'ятаєте, що сталося: почалася перебудова і про комплекс просто-напросто забули. Останній цвях у дошку труни проекту був забитий в 1994 році, коли гранітні брили майбутнього монумента Партизанської слави в одну прекрасну ніч зникли невідомо куди. Кажуть, вони були продані якимось комерсантам.

  Сьогодні від колишнього проекту 70-х залишився лише Зарічанський пішохідний міст, якому до цих пір по сміливості інженерної конструкції немає аналогів в нашій країні (та, мабуть, і у всій Європі за винятком Босфорського мосту), і запущений парк 30-річчя Перемоги, де періодично розпивають спиртні напої підозрілого вигляду компанії (до речі, в занедбаності парку є вина і розробників проекту, які не передбачили поряд зупинку громадського транспорту). Як то кажуть, ось і не вір після цього в стародавні легенди! А якщо та зарічанська бабуся правду говорила про волхвів? Адже якщо судити з подальших подій і по тому, яке важке існування тягне сьогодні наш обласний центр, може варто сказати, що пророцтво збулося?

Джерело: moemisto.ua