Нагадаємо, відповідно до вимог декомунізації, пам’ятник воїнам Першої кінної армії (у народі — «кінь», на Вокзальній, 2а) цьогоріч було демонтовано. До речі, пам’ятник і без декомунізації давно сипався, а на його відновлення влада з бюджету витрачала чималі кошти. Противники радянської ідеології теж «допомагали»: то ногу коню відламували, то голову вершнику відбивали.

  До Дня Незалежності місцева влада планувала відкрити новий пам’ятник — полковнику Звягельського полку Михайлові Тиші. Полковника на коні вже, навіть, встановили на місці демонтованого, але задум голосно провалився — пересічні містяни та окремі фахівці назвали його недолугим втіленням. Після хвилі критики у Фейсбуці та статті у «Звягелі», пам’ятний знак загадково зник, а у п’ятницю — 29 вересня, на засіданні комісії з питань топоніміки та охорони культурної спадщини, нарешті спливла інформація, яку так важко було добитися журналістам.

  Як виявилося, на реалізацію ідеї за початковим кошторисом, з міського бюджету планували використати 1 мільйон 400 тисяч гривень. За словами фахівців, монументальний пам’ятник нині коштує понад мільйон гривень (коли куб найдешевшого каменю — 500 доларів), і від цього нікуди не подінешся.

  Висока ціна, зрозуміло, викликала опір у депутатського корпусу, тому її «урізали» до 200 тисяч. Але, як кажуть, якщо з однієї шапки пошити три або чотири, то, зрештою, шапок буде багато, але користі — мало.

  — Хочу показати, як пам’ятник виглядав на ескізі, — погодьтеся, досить пристойно, — завідувачка відділу культури Лариса Заєць продемонструвала обидва варіанти, з яких пізніше обрали один. — Виконавець Віктор Баранніков особисто презентував ідею членам топонімічної комісії та запевнив, що пам’ятник буде гарний і об’ємний. До того ж, містяни хотіли бачити саме коня, а це була єдина пристойна пропозиція під час обговорення. Сподівалися, що місто отримає окрасу за невеликі кошти. Втім, помилилися усі. Можливо, не вистачило професіоналізму виконавцю, у нас немає скульпторів у місті.
До речі, думку виконавця почути не вдалося, бо його на засідання не запросили. Гроші за пам’ятник досі не заплачено.

  Старий кінь у відомому прислів’ї борозни не псує, натомість звягельський вершник — таки зіпсував. Виявилося, що колишню стелу складно демонтувати (будувалося ж раніше «на віки»), тому її залишили.

  Разом із тим — спотворили задум, бо відповідно до ескізу, новий вершник мав постати на тлі стіни козацької фортеці. Натомість, резюмували спеціалісти, пропорції — порушені, обіцяна об’ємність — недотримана. Зробили дешево, але не якісно.

  Навряд чи правильно за таких умов шукати місце, на якому невдалий пам’ятник знайшов би «місце спочину». Втім, на граблі наступили знову — почали шукати, обговорювати пропозиції. Пропонується, зокрема, встановити вершника на фортеці чи на тлі арки у Центральному парку.

  — Це — пародія на пам’ятник, — висловилися представники патріотичних сил на засіданні топонімічної комісії. — Нехай той, хто виготовив, цю карикатуру поставить собі, де хоче. Для чого десь тулити? Якщо ви замовили ліжко, і воно вам не підходить, то ви кажете, що таке не замовляли і відмовляєтеся.

  — Не моя компетенція визначати, хто винен у ситуації. Ні у кого не було злого задуму. Навпаки, хотіли зробити окрасу міста, — сказала Лариса Заєць у відповідь на запитання «Звягеля»: то хто ж винен у ситуації, що витрачені бюджетні гроші? — Це питання розглядалося на сесії, усі депутати підтримали пропозицію, проголосували за встановлення пам’ятника козаку. Радник міського голови Микола Мартинюк тоді запропонував не узагальнений, а конкретний образ — Михайла Тишу, полковника Звягельського полку, тому на сесії змінили назву пам’ятника. Перед тим ідею розглядали фахівці, які мали побачити невідповідність. Проте, зауважень не було.

  Після бурхливих обговорень члени топонімічної комісії постановили, що вершника з конем можна буде назвати пам’ятником тоді, коли він буде виконаний відповідно до проекту. Вирішили повернути «коня» на доопрацювання.

  І, що викликало сміх, вчергове вирішили перейменувати. Цього разу — на пам’ятник «Вояку Звягельського полку»...

  Навіть якщо «татарин» (як тільки не називали в обговореннях коня та вершника) стане схожий на українського козака, а «єдиноріг» — на коня, «за кадром» лишилося облаштування території навколо пам’ятника. Нині пройти тут можна вузенькою стежкою, хіба що, боком. Що вже казати про дитячий чи інвалідний візок? Це питання громада підіймала в обговореннях не раз. Проте сьогодні усі настільки захопилися «конем», що забули про людей.

Джерело: www.zvyagel.com.ua

Новини Житомира