«Гуриновичі — це наша гордість, — говорить сільський голова Олена Кравчук. — Село у нас невелике — 490 жителів. Ольга Іванівна Гуринович — найстаріша мешканка, їй уже 96. Валентин Терентійович на 8 років молодший, йому «лише» 88 літ. Та попри різницю у віці, вони разом вже ого­го скільки!».

  Побралися молодята влітку сорок п’ятого року, щойно відгриміла війна. Ольга доти вже сьорбнула горя. Ще в 30­ті роки її родина була вислана на Харківщину як «куркульська». Згодом дівчина повернулася в рідні краї, жила у дядька. Тут і впала в око юному Валентину. Дарма, що молодший був, а закохались обоє!

  Доля подарувала їм у шлюбі чотирьох доньок. А нині «молодята» мають вже вісьмох онуків і шістьох правнуків. «Однієї з сестер уже немає на світі, а ми троє по черзі доглядаємо батьків, — розповідає середня донька Галина Валентинівна. — Я живу в Ульяновську, Ніна — в Одесі, Валя — в Арзамасі. Тож по черзі приїздимо до батьків на 3­4 місяці. Зараз — моя «вахта».

  Запитую у пані Галини, як прожили у шлюбі її батьки? Чи не сварилися? «Все життя вони працювали в колгоспі, — каже жінка. — Батько був бригадиром, мама — телятницею, дояркою та прибиральницею. А скандалів удома не пам’ятаю. Звісно, якісь конфлікти траплялися, як у всіх. Батько тоді міг 2­3 дні не говорити з мамою — ходив, мовчав. Але щоби якісь крики, образи — такого ніколи не було!».

  Поважні роки нині вже вклали Ольгу Іванівну у ліжко, з якого вона майже не встає. А Валентин Терентійович почувається ще нівроку. «Він дуже любить читати, — говорить сільський голова. — Перечитав уже всю нашу бібліотеку. Книги «ковтає» одну за одною».

  Отак і живе нині це подружжя — у своїй невеличкій дерев’яній хатині, під турботливим доглядом доньок. У наш час для багатьох молодят і року шлюбу виявляється забагато, а подружжя Гуриновичів 72 роки разом. Чим не приклад для всіх інших подружніх пар?

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Новини Житомира