Ми хочемо розповісти історію про бійця із Житомирщини, загибель якого Генштаб проігнорував і навіть не повідомив про неї, навіть тоді, коли тіло юнака вже привезли додому, на його малу Батьківщину. Мова йде про історію, яку багато хто вже чув, адже багато ЗМІ вже розповідали про неї — смерть 23-річного Вадима Дмитренка, який загинув на Донбасі на початку цього місяця.

  “Вадим Дмитренко, 23 роки, із села Рудня-Іванівська Ємільчинського району Житомирської області. Загинув на Донбасі днем 8 жовтня. За інформацією від друзів, коли почався наступ бойовиків, підрозділ Вадима кинули на передову рити зміцнення і в окоп потрапив снаряд. Втрата, якої за повідомленням Генштабу немає”, — написала в соцмережі волонтерка Тетяна Барвінська. Зазначимо, що в 2016 році Вадим закінчив Харківський педагогічний університет ім. Григорія Сковороди і отримав диплом спеціаліста. А вже незабаром підписав контракт і пішов  добровольцем на військову службу захищати Україну від агресора. Вдома на нього чекали батьки і старший брат. Одружитися хлопець ще не встиг.

  Вже 25 жовтня Вадим Дмитренко повинен був прийти у відпустку, але натомість його мертве тіло привезли фургоном додому, інкримінуючи юнаку самогубство. Ані друзі, ані рідні, ані приятелі та знайомі не вірять у цю версію із суїцидом, яку озвучили побратими загиблого бійця. Нині родичі мають на руках початкову судово-медичну експертизу, у якій вказано, що Вадим помер від вистрілу в грудну клітину, і що юнак вчинив самогубство. Експертиза без жодних пояснень. У довідці про причину смерті бійця написано: «Гостре вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітини з ушкодженням серця». Родичі ж намагаються отримати висновки експерта-криміналіста та вже подали запити в усі можливі інстанції, аби дізнатися справжню причину смерті Вадима та віднайти правду.

  Тіло загиблого бійця привезли побратими його батальйону. За їх версією, яку їм, є велика ймовірність цього, наказало озвучити керівництво, Вадим був на посту, на чергуванні і перебував на даху одноповерхового будинку. З ним були ще два бійці — один був всередині цього будинку, а інший — на вулиці. За їх словами, вони почули постріл автомату на даху і одразу ж вирішили перевірити, що ж сталося. За словами побратимів Вадима, коли вони прийшли, то побачили, що Вадим застрелився на даху будинку. Але ж тут варто зазначити головне: боєць, за інформацією побратимів, був взутий. Виникає питання: як же тоді можна самому вистрілити з автомату  собі в серце?

  Наступне, що не сходиться в усій цій заплутаній і трагічній історії, це те, що на Вадиму не було бронежилета, коли він був на чергуванні. Чому ж він не був в обмундируванні? Також, як повідомляють друзі юнака, зона ураження, куди потрапила куля, повністю видалена і зашита нитками. Район поранення видалений і площа видаленої тканини значна. Рідні та близькі Вадима підозрюють, що це зроблено навмисно, аби приховати правду. Як сказав один із побратимів, вхід і вихід кулі такого калібру, як в автоматі, з якого було зроблено постріл, має бути під кутом десь 70‒80⁰ до перешкоди, а в цьому випадку було під кутом під 90⁰, тобто фактично по прямій. Це вже дає привід припустити, що постріл був зроблений з іншої зброї. Але це все ретельно приховується. На жаль, нині ще немає повної судово-медичної експертизи, а також відповідей з потрібних інстанцій, якими можна було б керуватися і які б стали доказом припущень рідних та близьких.

  Коли тіло Вадима привезли додому, то рідні побачили, що йому навіть не вимили руки від землі. А незадовго до трагедії хлопець розповів друзям, що їх відправили рити окопи. Як раз сліди бруду на руках загиблого були дуже схожі на ті, що з окопу. Тож є ймовірність, що хлопці могли копати окопи незадовго до загибелі Вадима. Якщо це дійсно було так, тоді юнак аж ніяк не міг бути на даху одноповерхового будинку перед своєю смертю.

  «Перед тим, як сталася ця жахлива трагедія, Вадим розмовляв по телефону і зі своєю дівчиною, і з другом, і з братом, і з мамою. Він був у гарному настрої, не було жодного натяку на те, що з ним щось не так. Вадим був позитивною, життєрадісною людиною. Ніхто й ніколи від нього не чув думок про самогубство. Він не настільки вже й довго був в АТО, щоб його вже це все так довело. А 25 жовтня у них мало бути звільнення і вони повинні були приїхати додому. У телефонних розмовах з родичами та друзями він не міг натішитися, що скоро усіх побачить і з усіма зустрінеться. Він жив цією думкою, ми усі завжди його підтримували, у нього не було проблем з дівчиною. Тож жодних причин для самогубства у Вадима не було», — переконана Марія, подруга загиблого бійця із Житомирщини. 

  Рідні та близькі впевнені, що обставини смерті Вадима Дмитренка ретельно приховуються, факти перекручують, бо комусь це вигідно —  вигідно приховувати справжніх винуватців цієї трагічної смерті. Або ж причина може критися ще й у тому, що правда замовчується, аби не було виплати батькам загиблого бійця. По-іншому родичі, друзі та знайомі юнака не можуть пояснити той факт, що багато всього не сходиться у версії із загибеллю бійця. І це змушує сумніватися, що Вадим наклав на себе руки. Спершу родичам взагалі озвучували три різних версії: за першою з них боєць впав з даху, за другою — він підірвався на міні, а за третьою — самогубство (вистріл у серце з автомату). Зазначимо, що за повідомленням родичів Вадима, його тіло привезли вночі фурою, аби про це не дізналося багато людей. Ще одне питання, яке виникає: чому одну мертву людину везти великим транспортом, якщо можна було б взяти якийсь менший? Невже у тій фурі везли не лише тіло загиблого Вадима, а й інших мертвих бійців? Принаймні, не задатися таким питанням не можливо, бо воно виникає саме собою, якщо серйозно про це задуматися.

  «Нині ми чекаємо запити з усіх відповідних інстанцій з приводу смерті мого брата. Я також дотримуюся думки, що в цій історії багато чого не сходиться, і що вона дуже заплутана та “темна”. Нині справа відкрита за статтею “Умисне вбивство”. Але за цією статтею стандартно відкривають кримінальні справи в усіх убивствах: вбивство, поки воно недоведене, вважається умисним. Зі слів побратимів, Вадим стояв на посту і застрелився з автомату АК–74 прямо в серце.

  Скільки ми з ним не говорили по телефону (і я, і друзі, і мама, і рідні, і його дівчина), то біля нього завжди хтось стояв десь в 10 метрах, або ж працювала рація. Тобто, він постійно відволікався і точно не залишався без нагляду. Побратими ж говорять, що об 11:00 Вадим вийшов з їдальні, а о 12:42 він, нібито, застрелився, як вони стверджують. Виходить, що більше, аніж 1,5 години він залишався один, без інших бійців поряд і нікого біля нього не було? Але ж зрозуміло, що цього не могло бути, адже постійно біля Вадима хтось та був. Я взагалі не розумію, як таке могло статися, бо завжди бійці або відволікаються на рацію, або біля них інші побратими. І на посту ж по двоє стоять...

  Вранці, у день трагедії, десь о 8:00 ранку брат говорив по телефону з мамою, а перед цим, увечері,  десь о 20:00 він говорив зі мною майже півгодини. Це досить довго. У розмові навіть підозри не було на те, що щось може статися і Вадим думає про суїцид. Була звичайна розмова між братами. І все було гаразд», — розповідає Віталій Дмитренко, рідний старший брат загиблого Вадима.

  Отож, як бачимо, в цій ситуації ще дуже багато невідомих, які поки заважають добратися до правди. Але це лише справа часу. Все таємне, рано чи пізно, стає відомим. Звісно, правда, якою б гіркою вона не була, вже не поверне Вадима Дмитренка. Але, дізнавшись її, принаймні ніхто не буде думати, що життєрадісний, дружелюбний юнак, у якого все життя було попереду і якого вдома чекали рідні, друзі та кохана дівчина, не вчинив самогубство, перебуваючи на Сході нашої країни і несучи військову службу. Принаймні пам'ять про його ім’я не буде заплямована ганебним наклепом про те, що боєць наклав на себе руки. Ми й надалі слідкуватимемо за перебігом подій у цій історії. Потрібно дочекатися відповідей на запити з усіх інстанцій, які подали родичі загиблого Вадима, і побачити остаточні висновки судово-медичної експертизи, аби зіставити їх з усім тим, що розповіли побратими про загибель бійця Вадима Дмитренка із Ємільчинського району. Отож, чекатимемо продовження цієї сумної, трагічної історії, адже воно, без сумніву, буде.

Катерина Дейнека

Новини Житомира