НЕДВИЖИМОСТЬ ЖИТОМИРА

Новоградський доктор Хаус: усі секрети лікаря-іноземця

Новоградський доктор Хаус: усі секрети лікаря-іноземця

  Україно-індус чи індо-українець? Майже 20 років тому Чоудхарі Шаілендра присягнув на вірность Гіппократові. Відтоді він почав вивчати Україну, паралельно рятуючи життя людей.

  Батько двох дітей, досвідчений мандрівник, допитливий інноватор, дипломований гастроентеролог та лікар ультразвукової діагностики Новоград-Волинського міськрайТМО. Ми поговорили з лікарем про Індію, медицину та його буденне життя, - пише novograd.city.

  – Як Ви взагалі потрапили в Україну?

  – Один із моїх земляків, в той час, як я закінчував школу, вже навчався в Україні. В Індії взагалі найбільше цінуються професії лікаря та інженера.

  Наприклад, мій старший брат – інженер. Батько дуже хотів, щоб другий син лікував людей, тому вибір професії, в більшості, залежав від бажання мого батька. В 16 років я закінчив школу в Індії, там середня освіта здобувається 12 років. В мене з’явився шанс теж отримати вищу освіту в Україні. В той час, як я вступав до ВНЗ – процес вступу був досить простий, потрібні були лише знання. Загалом, я планував отримати диплом і повернутися працювати до Індії. Я закінчив Вінницький національний медичний університет по профілю «Лікувальна справа». Потім вступив на ординатуру по гастроентерології.

  І трохи затримався... (посміхається)

  – Як же Ви акліматизувались, Ви ж зовсім не знали мови?

  – Я нічого не знав. Допомогло те, що на старті навчання був підготовчий факультет, де я практикував мову. Перший час від нас вимагали вивчати основну термінологію по біології, хімії тощо. Мені допомогло непогане знання англійської, хоча можу сказати, що в 1996 році, коли я приїхав в Україну, і англійська тут була мало поширена.

  – Значить, Ваші батьки і зараз проживають в Індії?

  – Батьки і старший брат, з яким різниця 1 рік і 10 місяців, проживають в місті Джайпур. Це найбільше місто в Індії по туристичному відвідуванню. Зараз воно дуже активно розвивається, загалом там проживає 6 млн людей. Тато працював в банківській сфері, зараз вийшов на пенсію. Батьки піклувалися про те, щоб сини отримали достойну освіту, тому останні 7 років я навчався в спеціалізованій школі, що дала мені якісні знання. Саме після такої підготовки я приїхав в Україну.

  – Коли останній раз були на Батьківщині?

  – Ось у березні цього року. Раніше літав раз у рік, а зараз намагаюсь 2-3 рази на рік, бо батьки вже у поважному віці, і хочеться проводити з ними якомога більше часу. Вони сюди теж прилітають.

  – В Україні Ви побудували власну сім’ю. Враховуючи, що дружина теж лікар, познайомились з нею в університеті?

  – 27 серпня 1996 року я прибув в Україну, майже відразу познайомився з дівчиною, що пізніше стала моєю дружиною. Ця зустріч відбулася практично на старті мого знайомства з цією країною. Останнього разу, коли ми були в Індії, відмічали 20-річчя наших відносин. У нас двоє дітей: син Рауль і молодша донечка Есорія. Ми дали їм індійські імена. Син уже дорослий, ходить в 11 клас.

  – Ваші діти знають хінді?

  – О, тут мій прокол (сміється). Щоб діти швидко вивчали мову, вони повинні находитись в середовищі, де її практикують. А я, коли приходжу додому, розмовляю лише мовою втоми. Якби вони жили в Індії, то це було б простіше. Вдома з дружиною ми говоримо в основному російською, а діти – говорять українською.

  – А для вас українська мова була тяжкою?

  – Абсолютно ні. Зараз ловлю себе на думці, коли дивлюсь якийсь фільм, чи передачу, то вже не задумуюсь, якою мовою озвучено текст. За стільки років я чудово орієнтуюсь. Просто в мене досить сильний акцент і я його трохи соромлюся. Пацієнти, коли говорять до мене українською – я все чудово розумію.

  –   Чи важко було після Вінниці, значно більшого за розмірами міста, переїжджати до провінційного Новограда?

  – На момент мого переїзду до міста я вже більше 9 років вів самостійне життя, проживав у студентському гуртожитку і після нього мені вже нічого не було страшно (посміхається). Не було такого місця, яке б мене лякало. У кінці 1997 року я вперше відвідав Новоград-Волинський. На новий рік я познайомив свою майбутню дружину з моїми батьками, які прилетіли в Україну. Потім став часто їздити до міста: дружина їде на вихідні чи канікули додому, а я за нею. Мені до вподоби затишні, маленькі містечка. Великі міста мене дуже втомлюють.

  – Там, де закінчується медицина, що починається? Чим ви захоплюєтесь за межами робочого кабінету?

  – Мандрами. Я був в Угорщині, Австрії, Польщі, на Кіпрі, в Єгипті, Таїланді. Найбільше ми подорожуємо по Індії, коли знаходимось там, бо вона надзвичайно велика країна і ми намагаємося щоразу відкривати нові міста для себе. В найближчих планах відвідати Сінгапур. По Україні дуже багато їздимо з сім’єю. Проблема в тому, що мені, як іноземцю, дуже важко отримати візу. Це не так просто, як українському громадянину – взяв і отримав дозвіл на виїзд. У мене досі громадянство Індії, я маю лише постійне місце проживання.

– Чи є якісь традиції з Індії, які ви перевезли з собою до України?

  – Мої діти, коли приїздять до Індії, бачать і приміряють до себе побут індійського народу. Головне для мене, те що було важливим з дитинства і зараз є основною у вихованні моїх дітей – це повага до батьків. Не важливо якого віку ти, старші – це святе. Ось мені 37 років, а я досі з побоюванням відношусь до батька, боюсь сказати якесь слово, яке може його образити. Мої діти бачать, що я постійно піклуюсь про своїх батьків, і сподіваюсь, що отримаю у майбутньому таке відношення і до себе. Мої діти обожнюють гостювати в Індії, їм комфортно і затишно біля бабусі з дідусем. І я від того щасливий. Мені дуже пощастило, що я в Україні потрапив в хорошу сім’ю, сім’ю моєї дружини. Тут теж бабуся з дідусем прикладають максимум зусиль для того, щоб усім було добре. Повага до близьких і чесне життя – ось мої основні традиції, які я прививаю своїй доньці та сину.

 – Що Вам особливо подобається в Україні та в українській культурі? Напевно, що борщ...

  – Якраз борщ я не дуже люблю, скоріше інші страви, де багато м’яса, пельмені, наприклад (сміється). А борщ – раз в місяць мені досить.

  Раз уже я живу тут, то логічно, що мені тут все подобається. Люди хороші, я жодного разу не відчув, що я тут іноземець. Скоріше, навпаки – люди з більшою сердечністю відносяться до мене, усі намагаються в чомусь допомогти.

  – Вишиванку будете носити?

  – А в мене є! В минулому році був присутній на конференції в Ужгороді, і там якраз була спеціальна тематика, національна. Обов’язково треба було одягнути вишиванку. Саме там я придбав собі і з впевненістю можу сказати, що був зіркою цієї конференції (посміхаємось усі).

  – Менталітет наших людей сильно відрізняється від менталітету людей в Індії?

  – Звичайно, кожна нація тисячоліттями вибудовує свої корінні навички та особливості. І тут, і там є добре і погане, до чого ти маєш звикнути. Та і ми самі з часом міняємося і змінюються пріоритети. Так, люди відрізняються, проте сказати, що досить кардинально – буде неправильним. Усюди люди залишаються людьми: біжать на роботу, повертаються додому, вирішують свої клопоти. Я до цього відношусь рівно.

  – В Індії визнають наш український диплом?

  – Так, приймають. В той час, коли я тільки вступав на навчання, взагалі було без проблем. Зараз треба підтвердити, склавши спеціальний екзамен, щоб підтвердити свою кваліфікацію. Проте, в Індії взагалі немає такої спеціальності, як лікар ультразвукової діагностики.

  В Індії в фінансовому плані медицина більш забезпечена. Там і вся галузь і лікарі зокрема отримують набагато більше фінансового забезпечення, ніж в Україні на даний момент.

  Наприклад, звичайний лікар тільки но після закінчення навчання може спокійно отримувати зарплатню в розмірі 1000 доларів на місяць.

  Лікарі вузького профілю в державних закладах отримують від 1500 доларів, а в приватних і поготів: за декілька годин на день лікар може отримати до 4-5 тисяч доларів за місяць. А якщо лікар зумів побудувати собі ім’я та має певний авторитет в лікарських колах – там зовсім інші цифри.

  – Які у Вас амбіції щодо своєї роботи, зараз – це вже максимум Вашої кар’єри, чи є плани на подальший розвиток?

  – Як би це дивно не звучало, не зважаючи на те, що моя професія – це вибір батька, мені подобається те, чим я займаюсь. Я люблю навчатися новому, саме тому постійно вишукую нові якісь типи техніки, методи обробки отриманих даних, вивчаю нові способи лікування самих гострих хвороб. Можу сидіти годинами розбирати проблеми по основному профілю гастроентерології, а також по гінекології, особливості роботи молочної, щитовидної залоз, з якими приходять до мене пацієнти.

  Я люблю відкривати для себе нове, тим паче що воно позитивно впливає на якість моєї роботи.

  У мене немає цілей отримувати якісь високі посади, мені цікаво отримувати високі знання. Благо, зараз є Інтернет і усі іноваційні розробки лежать на поверхні. Я з задоволенням приймаю участь у різних конференціях, майже завжди відгукуюсь на пропозиції відвідувати медичні форуми, декілька разів на рік точно приймаю участь.

   Специфіка моєї роботи – “апарато-залежність” – можна багато знати, проте, для того, щоб свої знання примінити, треба побачити проблему. Від якості апарату на якому я працюю – залежить якість отриманого результату. Моя основна ціль – це менше помилятись. Бо саме від таких помилок напряму залежить людське життя. Я хочу досягти того рівня професіоналізму, щоб звести до мінімуму можливість помилки в діагностиці.

  Коли в мене з’являються складні випадки я майже завжди контактую з хірургами та усіма спеціалістами, які ведуть пацієнта. Мені важливо упевнитись у тому, що попав у ціль і вірно назвав проблему. Все інше – другорядне.

Чоудхарі Шаілендра Сінгх

  – Для багатьох лікарів важливим є фактор наукового ступеню. Чи плануєте писати наукову роботу?

 – У Вінниці я працював певний час на кафедрі після закінчення клінічної ординатури. Далі повинна була йти аспірантура, але переїзд до Новограда-Волинського відклав мою науку на більш дальні перспективи.

  – З людьми працювати важко, а з людьми, які хворіють – ще тяжке. Як Ви справляєтесь з таким навантаженням?

  – Я намагаюсь якомога частіше кудись їхати. Зміна обстановки розслабляє. Заряжають мене мої діти, дім, сім’я. Це моя підзарядка і батарейка. Проблема моєї роботи полягає в тому, що для подальшого обстеження у інших лікарів, пацієнт не може звертатися без мого результату УЗД. Я за день можу подивитися стільки людей, що не витримують жодні офіційні протоколи. А я ж хочу прийняти усіх і при цьому не помилитися!

  У багатьох людей є хибне припущення, що УЗД – це лікування. Ні, це всього-навсього додатковий метод обстеження. Це не так, що я провів датчиком і хвороба десь поділася. Не всі пацієнти розуміють, що УЗД – це лише етап на шляху до отримання лікування. Усім треба терміново, усі нервують, хочуть швидше. Це єдиний негативний момент в роботі, бо якби лікар міг спокійно, уважно, не поспішаючи прийняти чітко назначену кількість людей, то, може, і результати були б кращі, і відношення пацієнтів було б більш позитивніше.

Чоудхарі Шаілендра Сінгх

  – Про Вас дуже багато гарних відгуків ходить між пацієнтами, вони Вас люблять. А чи впізнають вони Вас на вулицях міста, коли Ви не в медичному вбранні, а наприклад гуляєте з сім’єю?

  – Я така людина, що не дуже любить гучні місця або великі скупчення людей. Мій релакс – дома відпочити, полежати, почитати. Мій робочий графік досить примітивний: на машині від точки А до точки Б, і все на цьому. Тому пацієнтам не доводиться мене бачити ще й за межами лікарні (посміхається). Більше знають мене скоріше колеги, бо ж вже 10 років тут працюю.

  – Яке відношення у Вас до медичної реформи? Ви знайомились із законопроектом?

  – О, так, я цікавлюсь усіма новинами в Україні. Ранок мій завжди починається з того, що я читаю газети: індійську та українську.

  Це традиція, що йде від мого батька. В 5:30 ранку в Індії кур’єр кидає під двері будинку свіжу щоденну газету, де 32 великі сторінки сповіщають про все, що трапилось у світі за добу.

  Ось ця звичка в мене практикується і зараз: з ранку – чай і газета. Я читаю їх на планшеті, там у мене є підписки на індійські онлайн-видання. Я вкурсі всіх подій. Ввечері також читаю новини: фінансові, політичні. Я так звик: там почитав, в іншому місці подивився, і вже можу побудувати власну точку зору.

  Щодо реформи – вона дуже потрібна в Україні. І лікарі чудово розуміють як саме її проводити. Я можу сказати по досвіду Індії: подивіться, Індія бідна країна, проте медицина там на більш високому рівні зараз знаходиться. А  Україні все-таки розташована в самому серці Європи. Ще важливо те, що в Україні живуть освічені люди, в порівнянні з населенням моєї Батьківщини. Інтелектуального потенціалу тут більш ніж достатньо, і здавалося б – усе є, а прогресу нема. Я останні роки завжди думав: “Ось, уже зараз буде краще”. Потім проходив рік, і я знову повертався до думки “Вже, ось зараз”. Але це “зараз” все ніяк не приходить... Я спілкуюсь з друзями, які працюють в Індії і мені соромно говорити про свою офіційну зарплату.

  В Індії величезна прірва між тими, хто має освіту, та тими, хто її не отримав. Величезне значення має диплом. Саме тому, не зважаючи на те, що Індія досить бідна, там багато хто може дозволити собі хатню робітницю: її робота вартує копійки, бо ж вона не освічена.

  – Якби зараз склалися так обставини, Ви б зважились на повернення в Індію?

  – Ні, зараз вже напевно ні. Зараз складно вже сприймати такі зміни. Хіба що, на відвідини і бажано зимою (посміхається).

  – А якби Вам запропонували хорошу зарплату, наприклад, у Києві, чи у Львові, погодилися б?

  – Ні, не хоу до великого міста. Якби вже зовсім встало фінансове питання, то вже краще в Індію. А так, мені в Новограді-Волинському все подобається.

  – Якщо говорити відверто, то зараз Ви більше вже українець, чи все-таки індус?

  – Це запитання мені кожен день задає дружина і сміється. Все-рівно, мої індійські корені залишаться при мені завжди, є багато речей, на які я дивлюсь по-іншому, ніж українці. Але все-таки я вже трохи українець. Ой, ні, правильніше – україно-індус. Півжиття вже тут, у мене просто немає варіантів!

Джерело: novograd.city

 

Оставить комментарий

Убедитесь, что Вы ввели всю требуемую информацию, в поля, помеченные звёздочкой (*). HTML код не допустим.

ПОСЛЕДНИЕ КОММЕНТАРИИ

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Loading...

Go to top