Дати відповідь на це запитання не завжди легко. Адже їх походження часто-густо овіяне стародавніми легендами, народними переказами, припорошене віками .

  Зіставивши десятки різноманітних карт, від схематичного атласу Меркатора, карт Боплана, російських карт 17-18 століть до сучасних, можна дійти висновку, що більшу частину географічних назв складають топоніми, в яких відбиті природні умови або господарська діяльність населення тієї чи іншої території.

  Територія області мала сприятливі природно-кліматичні умови, тому вона завжди була густонаселеною. Ще за часів Київської Русі існували великі, як на той час, міста й людні села (Житомир, Коростень, Овруч, Брусилів та інші). Навіть такі тяжкі випробування, як монголо-татарська навала, не могли надовго спустошити край.

  Територія сучасної Житомирської області знаходиться у двох фізико-географічних зонах: Поліссі і Лісостепу. Іноді в літературі, пресі всю область ототожнюють з Поліссям, що, безумовно, є помилкою. Щодо походження цієї назви, то виникла вона, за припущенням дослідників, від назви белоруської річки Лісни, аналогічно тому, як склалися назви Буг - Побужжя, Дністер - Подністров’я. Ця назва (корінь якої “ліс”) поширилася на велику територію, вкриту лісом, від просторів Белорусії до півночі України. Звідси і походить слово “поліщук” – житель Полісся. В оповіданні співаки” І.С.Тургенєв до слова “полех” дає таку примітку: “Полехами” називаються жителі “південного Полісся”.

  Мешканці часто давали своїм поселенням (містам, селам, хуторам), угіддям, річкам, урочищам і цілим місцнвостям назви, які уособлювали природу краю, її особливості, красу і велич.

  Понад 30 відсотків території області – під лісом і цілком зрозуміло, що найбільш поширеними назвами є саме ті, котрі походять від нього. На карті області знаходимо Зелену Діброву, Зелений Гай, Великий Ліс, Діброву, Лісівщину, Боровицю, Гай.

 У чисельних топонімах знайшов відображення місцевий рельєф. Серед топонімів цієї групи, так звані ороніми, зустрічаємо назви: Велика Горбаша, Вершина, Високе, Камінь, Кам’яна Гірка. До найпоширініших і найдавніших термінів належать гідроніми, тобто назви, які походять від річок, озер чи боліт. У давні часи ріки й озера відігравали чи найважливішу роль у виборі місцезнаходження населених пунктів.

  Назви деяких населених пунктів зв’язані з татарськими нападами на наш край від 13 до початку 18 століття. Зцими подіями пов’язана поява топоніму “Радомишль”. Переказ про назву свідчить, що у 13 столітті жителі міста Микгорода, які дуже терпіли від татарських нападів, зібралися на “раду”, на якій дійшли думки (“мислі”) про необхідність перенесення селища на суміжну місцевість на лівому підвищеному березі Тетерева, більш зручному для відбиття ворогів, від слів “рада” і “мисль" і походить назва Радомисль, а згодом Радомишль.

Джерело: ukrainereferat.org